Справа № 344/3550/21
Провадження № 11-сс/4808/69/21
Категорія ст. 179 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач Повзло
18 березня 2021 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну прокурора на ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10.03.2021 року про застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання, -
за участю: прокурора ОСОБА_7
підозрюваного ОСОБА_6
захисника ОСОБА_8
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову, якою обрати щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою. Апелянт посилається на те, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні нетяжкого злочину за ч. 2 ст. 185 КК України, санкція стаття якого передбачає покарання до п'яти років. Вважає, що слідчим суддею достатньо не враховано наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_6 в минулому вчиняв злочини, та на теперішній час до іншого суду скерований обвинувальний акт відносно останнього. Звертає увагу на те, що підозрюваний не працює, не має постійного джерелу доходу, стійких соціальних зв'язків. Апелянт стверджує, що підозрюваний, відчувши безкарність, належних висновків не зробив, і знов підозрюється у вчиненні корисливого кримінального правопорушення, що, на думку апелянта, свідчить про стійку спрямованість до вчинення злочинів, а тому більш м'який запобіжний захід буде недостатнім для забезпечення запобіганню ризиків та через негативну репутацію підозрюваного, тяжкість злочину, обрання запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання є недостатнім для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КК України.
Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10.03.2021 року відмовлено слідчому в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, застосовано щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у виді особистого зобов'язання. Своє рішення мотивує тим, що відсутність постійного місце мешкання у підозрюваного не є підставою для автоматичного застосування щодо останнього більш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, також неможливо, на переконання судді, застосувати й запобіжний захід у виді застави, виходячи з відсутності у ОСОБА_6 офіційного заробітку, та наявності на утриманні хворої мати. Враховуючи обставини кримінального провадження, факт визнання вини та каяття підозрюваного, слідчий суддя дійшов висновку, що саме запобіжний захід у виді особистого зобов'язання буде здатний запобігти встановленим в ході розгляду клопотання ризикам.
Під час апеляційного розгляду:
- прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив ухвалу слідчого судді скасувати як безпідставну, прийняти нову, якою обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою;
- підозрюваний та його захисник просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу слідчого судді залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, ухвалуслідчого судді без змін, з наступних підстав.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 підозрюється у таємному викраденні з приміщення магазину №15 «Українські сувеніри» дерев'яного вішака з речами, що мають товарно-матеріальну цінність, на загальну суму 10752 грн., чим спричинив потерпілому ОСОБА_9 шкоду на вказану суму.
Дії ОСОБА_6 кваліфіковані за ч. 2 ст. 185 КК України та 23.01.2020 року повідомлено про підозру у вчиненні вказаного злочину (а.п. 25-26).
Відмовляючи у задоволенні клопотання старшого слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя з'ясував, що наведені у ньому дані, виклад яких зроблено з посиланням на докази, що містяться в матеріалах кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення, з чим погоджується й колегія суддів.
Звертаючись до суду з клопотанням про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у вчиненні злочину за ч. 2 ст. 185 КК України, органом досудового розслідування долучені наступні докази: 1) витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019090010004075 від 04.12.2019 року з правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 185 КК України, з якого вбачається, що 03.12.2019 року в чергову частину поліції від ОСОБА_9 надійшло звернення про те, що 28.11.2019 року близько 14-30 год. невідома особа, користуючись тим, що за її діями ніхто не спостерігає, із зовнішньої сторони відчинених вхідних дверей, які ведуть у магазин №15 «Українські сувеніри», що знаходиться у приміщенні «Бастіону» в м. Івано-Франківськ, шляхом вільного доступу, таємно викрала вішак, на якому знаходилися 8 шарфів та 33 хустки (а.п. 4); 2) протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 03.12.2019 року (а.с.п. 6-7); 3) протокол допиту потерпілого від 13.12.2019 року (а.п. 8); 4) протокол огляду предмету - відеофайлів з диску (а.с.п. 12-16); 5) протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками (а.п. 18-19); 6) протокол допиту свідків (а.п. 20) тощо.
Вказані докази у своїй сукупності підтверджують причетність ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого йому злочину.
В той же час, критерії для застосування того чи іншого запобіжного заходу встановлені у ч. 1 ст. 194 КПК України й, окрім, наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, передбачають також наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання наявним ризикам.
Наявність ризиків, на які посилається сторона обвинувачення, такі як: 1) переховування від органів досудового розслідування, оскільки ОСОБА_6 отримавши повістку не прибув за викликом, й 21.02.2020 року оголошувався у розшук (а.п. 26); 2) вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_6 раніше вчиняв корисливі злочини, офіційно не працює, не має офіційного джерела прибутку, стійких соціальних зв'язків, та після отримання підозри за вказаним злочином, повторно вчинив умисне корисливе кримінальне правопорушення на території м. Івано-Франківська, та 04.03.2021 року його повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 185 КК України (а.п. 29-31).
05.03.2021 року встановлено місце перебування ОСОБА_6 й відновлено досудове розслідування (а.п. 32-33).
З врахуванням репутації підозрюваного, прокурор вважає, що запобіжний захід у виді особистого зобов'язання є недостатнім для запобігання наведеним вище ризикам.
На переконання сторони обвинувачення інші запобіжні заходи, такі як порука, застава та домашній арешт застосувати неможливо внаслідок відсутності заяви особи про взяття на поруки, особи, яка б внесла кошти застави й власних коштів у ОСОБА_6 та проживання останнього в місці не за постійним місцем реєстрації.
Виходячи зі змісту ст. 177 КПК України виключною (єдиною) метою застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. При цьому, застосування таких заходів завжди має бути пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим цією статтею. Прокурор зобов'язаний довести неможливість застосування інших, більш м'яких видів запобіжних заходів.
Відмовляючи в задоволенні клопотання органу досудового розслідування про застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя послався на положення ст. 183 КПК України, відповідно до якого тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовуються виключно у разі, якщо більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти ризикам неналежної процесуальної поведінки підозрюваного.
При цьому слідчий суддя, дослідивши матеріали провадження, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, встановив, що виключних обставин для тримання ОСОБА_6 під вартою немає, оскільки даних, які б свідчили про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів у клопотанні органу досудового розслідування не наведено та прокурором в судовому засіданні не доведено. Заявлені ризики в сукупністю з тяжкістю злочину, як зазначив слідчий суддя, не можуть служити виключними підставами для ув'язнення підозрюваного.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням слідчого судді та вважає, що орган досудового розслідування не зміг довести суду виняткових обставин, які б виправдовували обмеження права підозрюваного на свободу та свідчили б про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів.
На думку колегії судді, слідчий суддя дійшов правильного висновку про обрання щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу саме у виді особистого зобов'язання, з належним мотивуванням такого рішення, зокрема в частині того, що підозрюваний має соціальні зв'язки, оскільки на його утриманні перебуває хвора мати, а застосування такого запобіжного заходу як домашнього арешту неможливо внаслідок того, що за адресою його реєстрації в м. Миколаїв він не проживає, а перебуває на території Івано-Франківській області у знайомих на підставі усної домовленості.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді в тій частині, що відсутність у підозрюваного будь-якого офіційного місця проживання в Івано-Франківській області, не може бути підставою для автоматичного застосування щодо нього більш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки це порушуватиме його права порівняно з іншими підозрюваними за аналогічних обставин.
Також слідчим суддю викладено висновки щодо неможливості застосування о ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді застави з тих підстав, що у нього відсутні офіційні заробітки, та перебування на утриманні хворої мати, тому визначення суми застави буде непосильною для підозрюваного.
В суді апеляційної інстанції підозрюваний ОСОБА_6 повідомив, що на теперішній час він мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , яка відомо й органу досудового розслідування.
Також, підозрюваний повідомив в судовому засідання апеляційного суду, що він влаштувався на роботу в КП з обслуговування сміттєвозів, але ще його офіційно не оформили.
На переконання колегії суддів, приймаючи рішення про відмову у застосуванні відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя обґрунтовано послався на практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування підозрюваного від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
На думку колегії суддів, при вирішенні питання про застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання, слідчий суддя правильно встановив, що органами досудового розслідування частково доведено наявність заявлених в клопотанні ризиків, оскільки те, що ОСОБА_6 офіційно не працює, не має міцних соціальних зв'язків та постійного джерела доходу, систематично вчиняє злочини, як на підставу наявності ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, самі по собі не є підставою для застосування до підозрюваного такого забіжного заходу як тримання під вартою, за умови не доведення, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
Посилання прокурора в своїй апеляційній скарзі на відомості що характеризують ОСОБА_6 , саме на те, що він раніше був неодноразово судимим, не працює, не має міцних соціальних зв'язків та постійного джерела доходу, як на підставу обрання щодо останнього запобіжного заходу саме у виді тримання під вартою, були враховані слідчим суддею при прийнятті рішення.
Таким чином, слідчий суддя, під час прийняття рішення про обрання щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, окрім іншого, прийняв до уваги й саму особистість підозрюваного, враховуючи як його репутацію, так й соціальні зв'язки.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя дотримався вимог закону в частині підстав, умов і порядку застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, обставин, які враховують під час його обрання, що свідчить про додержання загальних засад кримінального провадження.
Однією з причин необхідності застосування запобіжного заходу є об'єктивні сумніви в тому, що, з огляду на особисті характеристики, підозрюваний чи обвинувачений можуть ухилитися від виконання процесуальних обов'язків.
У справі «Пунцельт проти Чехії» ЄСПЛ зауважив, що, оцінюючи ризик переховування, можна брати до уваги той факт, що особа вже ухилялася від виконання процесуальних обов'язків, а також визнав достатньою мотивацію національного суду щодо тримання під вартою заявника з огляду на те, що він вже ухилявся від кримінального процесу в Німеччині, мав численні ділові зв'язки за кордоном і що йому загрожувало відносно суворе покарання.
В той же час, доказів поведінки ОСОБА_6 , що свідчать про можливий намір його втечі (терміновий продаж майна, одержання документів для виїзду за кордон, термінового закриття рахунків в банку, купування валюти, звільнення з роботи тощо), стороною обвинувачення не надано, що унеможливлює дійти безумовного висновку про наявність ризику переховування останнього від органів досудового розслідування та/або суду.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошує на особливому значенні обставин, які характеризують особу обвинуваченого, для ухвалення об'єктивних та обґрунтованих рішень.
У багатьох випадках такі обставини конкретно визначено та оцінено з огляду на їх безпосередній вплив на ризик (його відсутність) ухилення підозрюваного, обвинуваченого від виконання процесуальних обов'язків.
Між тим, як вбачається з наданих суду матеріалів, підозрюваний ОСОБА_6 з'являвся за викликом як до суду першої інстанції, так й до суду апеляційної інстанції, що, на думку колегії суддів, свідчить про відсутність наміру останнього переховуватись від органів досудового розслідування чи суду, та є підтвердженням того, що останній виконує покладені на нього обов'язків, а той факт, що ОСОБА_6 не з'явився у попереднє судове засідання апеляційного суду обумовлено тим, що його не було належним чином сповіщено про час та місце судового розгляду.
Наявність у ОСОБА_6 попередніх судимостей та наявність підозри про вчинення ним нового кримінального правопорушення не може бути вирішальним фактором для оцінювання ризику переховування від правосуддя.
З наданих суду матеріалів провадження вбачається, що майже протягом року з 23.01.2020 року до 05.03.2021 року ОСОБА_6 перебував у розшуку, будучи належним чином повідомлений про підозру у вчиненні злочину за ч. 2 ст. 185 КК України по епізоду від 28.11.2019 року.
Між тим, матеріали клопотання не містять розписки підозрюваного ОСОБА_6 на повістці про необхідність явки до слідчого, неявка за якою стала підставою для оголошення його в розшук.
Такий факт унеможливлює перевірити обґрунтованість розшуку підозрюваного.
Крім того, факт наявності іншого кримінального провадження щодо ОСОБА_6 на розгляді в суді першої інстанції, де розгляд справи продовжується із застосуванням запобіжного заходу непов'язаного з тримання під вартою, у своєї сукупності з наведеними вище фактами, підтверджує можливість застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання в межах цього провадження.
У разі невиконання ОСОБА_6 обов'язків, застосування такого запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання, може бути змінений за клопотання сторони обвинувачення на більш суворий.
Таким чином, виходячи з наведеного вище, доводи прокурора про те, що застосований запобіжний захід у виді особистого зобов'язання не зможе запобігти існуючим у кримінальному провадженні ризикам, зокрема щодо можливості ОСОБА_6 переховуватися від органів розслідування та/або суду не знайшли свого підтвердження, як й ризик вчинення ним іншого кримінального правопорушення.
При апеляційному розгляді істотних порушень вимог КПК України, які б могли стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, не встановлено.
Ухвала суду є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування з мотивів наведених в апеляційній скарзі прокурора, колегія суддів не знаходить.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176-178, 181, 194, 198, 376, 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді від 10.03.2021 року про застосування щодо ОСОБА_6 підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України (кримінальне провадження №12019090010004075), запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3
ОСОБА_4