Справа № 215/162/21
2/215/1518/21
19 березня 2021 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
у складі: головуючого судді - Квятковський Я.А.,
секретар судового засідання - Івасюк М.В.
з участю: позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Доценко Т.Ю.
розглянувши в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення одноразової допомоги, середнього заробітку за час затримки при розрахунку,-
встановив:
14.01.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ПрАТ «ПівнГЗК» про стягнення одноразової допомоги, середнього заробітку за час затримки при розрахунку, в якій просить стягнути недоплачену допомогу при звільненні у розмірі 13865,79 грн., середній заробіток за час затримки при розрахунку за період з 18.09.2010 по 18.09.2012 у розмірі 95467,68 грн.
В обґрунтування зазначає, що він з 05.07.1982 до 17.09.2010 року працював у відповідача, був звільнений за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію. У грудні 2020 року дізнався, що відповідно до Галузевої угоди на 2007-2008 рр., яка була чинна на момент його звільнення, відповідач повинен був сплатити йому вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат у зв'язку із тим, що він пропрацював на підприємстві більше 20 років. Оскільки відповідач не здійснив всіх виплат, передбачених законодавством, позивач також просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги за період з 18.09.2010 по 18.09.2012 р. за розрахунком: 194,04 грн.*492=95467,68 грн., де 194,04 грн. - середньоденна заробітна плата, 492 - кількість робочих днів.
Ухвалою суду від 29.01.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
12.03.2021 від представника відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому просить відмовити в позові. Зазначає, що Колективним договором 2007-2008 роки, який був чинний у 2010 році, дійсно передбачена виплата працівникам, які досягли пенсійного віку при виході на пенсію за власним бажанням, одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на комбінаті, зокрема від 20 і більше років - тримісячна середня заробітна плата працівника (від 55 років жінки, чоловікам від 60 років). Оскільки позивачу на момент звільнення не було 60 років, то і одноразова допомога йому не виплачувалась, що не суперечить Галузевій угоді. Також зазначає, що щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку позивач звернувся до суду через 10 років, а тому пропустив строк позовної давності, відтак підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні немає.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.
Позивач ОСОБА_3 у період 05.07.1982 до 17.09.2010 перебував у трудових відносинах з ПрАТ "ПівнГЗК", 17.09.2010 звільнений за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію з виплатою коштів в розмірі 1370,54 грн., а.с. 8-12, 14.
Відповідно до довідки ПрАТ «ПівнГЗК» № 1353 від 16.11.2020 року, середньогодинна заробітна плата ОСОБА_1 становить - 26,95 грн., а середньомісячна - 4621,93 грн. (а.с.13).
Згідно витягу з галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007- 2008 роки передбачено, що за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, сторона власника зобов'язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежно від стажу його роботи на підприємстві, але не менше : при стажі від 7.5 до 15 років - середньомісячну заробітну плату; від 15 до 20 років - двомісячну заробітну плату; від 20 і більше років - тримісячну середню заробітну плату, а.с. 15-16.
Судом не було відхилено жодного доказу, наданого позивачем.
Оцінка суду.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ст. 13 КЗпП України колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Як слідує з п.6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, що діяла на час звільнення позивача, зобов'язано роботодавця виплачувати працівникам, які досягли пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60 років) при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі,залежному від безперервного стажу роботи на комбінаті: від 20 і більше років - три середньомісячні заробітні плати працівника.
Водночас, згідно п.7.5 Колективного договору на 2007-2008 роки між генеральним директором та об'єднаним представницьким органом профспілкових комітетів ВАТ "Північний ГЗК", передбачено виплату підприємством одноразової допомоги при виході на пенсію за умови, що працівники звільняються за власним бажанням протягом одного місяця після досягнення ними пенсійного віку (для чоловіків - 55 років).
Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.
Також, стаття 9 цього Закону передбачає, що положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угоди діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.
З урахуванням викладеного і того, що колективний договір ПрАТ "Північний ГЗК" погіршує становище працівників підприємства в порівнянні з умовами Галузевої угоди, оскільки встановлює обов'язковість до віку особи, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин умов саме Галузевої угоди, виконання якої є обов'язком для відповідача.
Галузевою угодою гірничо-металургійного комплексу України в частині соціальних гарантій (соціального захисту) яка була чинна на час звільнення позивача із підприємства передбачено виплачувати при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу залежно від стажу його роботи на підприємстві без встановлення віку особи.
Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 відпрацював на підприємстві відповідача гірничо-металургійного комплексу більше повних 20 років та був звільнений за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію .
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 ( із змінами та доповненнями) затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати. Пунктом 2 вищевказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Таким чином суд приходить до висновку, що на ОСОБА_1 розповсюджується дія п.6.1 Галузевої Угоди гірничо - металургійного комплексу України та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі 3 середньомісячних заробітних плат, що становить : 4624,93*3=13865,79 грн.
Приписами ст. 47 КЗпП України встановлений обов'язок для власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Таким чином , позовні вимоги у цій частині є обгрнутованими і підлягають задовленню з метою захисту трудових прав позивача.
Згідно до ст. 117 КЗпП України в разі несплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки передбачені в ст. 116 цього кодексу при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу від 17.07.1997 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вимог ст.41 Конституції України, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно роз'яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку судам необхідно врахувати розмір спірної суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, вини роботодавця у порушенні строків її виплати та інших конкретних обставин справи.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
Так, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки за період з 18.09.2010 по 18.09.2012 р., тобто за 492 робочих днів, у розмірі 95467,68 грн. Позивач звільнився з підприємства у 2010 р. та не обґрунтував у звязку з чим була пов'язана тривалість такого періоду. При цьому, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку є майже в 7 разів більшою ніж сума невиплаченої позивачу вихідної допомоги. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум, суд вважає, що в даному випадку з дотриманням принципів справедливості і розумності підлягає стягненню розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем в сумі 20000 грн.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, яка відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України повинна враховуватися судом до спірних правовідносин.
Щодо строку позовної давності суд зазначає таке.
Згідно ч.2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України роз'яснив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Рішенням №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України роз'яснив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Також, згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Оскільки вихідна допомога є грошовою виплатою, яка не передбачена актами чинного законодавства та входить до структури заробітної плати, а тому позовні вимоги щодо її виплати не обмежується будь-яким строком звернення до суду.
Таким чином доводи представника відповідача не грунтуються на нормах матеріального права і тому судом до уваги не беруться.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Згідно до ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.
Оскільки даний позов має майновий характер - то з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 1093,33 грн.
На підставі ст.ст. 47, 97, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст. 4,12, 23, 76-83,141,258, 259,263,264,265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 недоплачену вихідну допомогу при звільненні у розмірі 13865 (тринадцять тисяч вісімсот шістдесят п'ять) грн. 79 коп.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при розрахунку у розмірі 20000 грн.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» судовий збір у розмірі 1093,33 грн. на користь держави.
В інший частині позову - відмовити.
Копію рішення направити сторонам.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суд подається протягом тридцяти днів з дня його складання до Дніпровського апеляційного суду через Тернівський районний суд м. Кривого Рогу.
Повний текст рішення складено і підписано 19.03.2021 року.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 00191023, місцезнаходження за адресою: 50079, м. Кривий Ріг, Тернівський район.