Справа № 159/2682/20 Головуючий у 1 інстанції: Лесик В. О.
Провадження № 22-ц/802/375/21 Категорія: 12 Доповідач: Матвійчук Л. В.
16 березня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
з участю секретаря судового засідання - Савчук О. В.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2020 року,
У червні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що він є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки з кадастровим номером 0722155300:04:002:0043, яка розташована за вказаною адресою, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговуванням житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Позивач вказував, що рішенням виконкому Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області від 10 вересня 2010 року йому було надано дозвіл провести добудову до житлового будинку, а саме: кухню, коридор, кладову та ванну кімнату. Одноразово дозволено здійснити будівництво також господарської будівлі - хліва за вказаною адресою.
Вказував, що незважаючи на те, що він є власником земельної ділянки відповідач ОСОБА_1 , який є суміжним землекористувачем за адресою: АДРЕСА_1 , всупереч вимогам ст. 103 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) приступив до самовільного перепланування літньої кухні впритул до споруди, яка розміщена на його земельній ділянці. Відповідач самовільно спорудив другий поверх літньої кухні з новим перекриттям даху, у результаті чого дощові потоки потраплятимуть на його земельну ділянку. Крім того вважав, що така самовільна споруда значно затіняє його будівлю та земельну ділянку, оскільки відстань до межі земельної ділянки менше метра, що створює також загрозу пожежній безпеці.
Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_3 просив суд визнати незаконним самовільне перепланування, реконструкцію літньої кухні по АДРЕСА_1 , зобов'язати відповідача ОСОБА_1 знести несучі конструкції надбудови за його рахунок, а також понесені по справі витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки судом не було враховано тієї обставини, що відповідач на своїй земельній ділянці самовільно, без виготовлення проекту, без дозволу на реконструкцію і проведення будівельних робіт, провів реконструкцію літньої кухні, а саме добудову другого поверху. Будь-які дозвільні документи на проведення відповідачем реконструкції літньої кухні в матеріалах справи відсутні, що свідчить про те, що така реконструкція проведена останнім з порушенням вимог закону, що є підставою для знесення самовільної надбудови. Тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому у задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення правильним по суті та справедливим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши пояснення, відповідача та його представника, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі є власниками житлових будинків, господарських споруд та будівель які розміщені на їх земельних ділянках, відведених для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Зазначені будівлі та земельні ділянки сторін по справі розташовані по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 і є суміжними.
Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_1 здійснює реконструкцію літньої кухні шляхом фактичного влаштування надбудови другого поверху, що підтверджується наявними в матеріалах справи фотознімками, а також актом обстеження земельної ділянки від 14 травня 2020 року, зі змісту якого слідує, що створена комісія селищної ради рекомендує ОСОБА_1 припинити самовільне перепланування, реконструкцію літньої кухні до виготовлення дозвільних документів.
При цьому, сторонами по справі не заперечувалася та обставина, що перебудова (реконструкція) літньої кухні проводиться на існуючому фундаменті та земельній ділянці, яка відведена відповідачу з цільовим призначенням, а саме для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_3 свої вимоги обґрунтовував тим, що самовільне спорудження відповідачем другого поверху літньої кухні з новим перекриттям даху, буде мати наслідком потрапляння дощових потоків на його земельну ділянку та, крім того, така самовільна споруда значно затіняє його будівлю та земельну ділянку, оскільки відстань до межі земельної ділянки менше метра, що створює також загрозу пожежній безпеці.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
За змістом ч. 7 ст. 376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Крім того, відповідно до положень ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою.
Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.
З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.
За змістом ст. 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
Знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідно до ст. 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у поставної від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц.
Згідно із ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення врахував ту обставину, що спірна літня кухня ОСОБА_1 побудована на належній йому земельній ділянці з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на існуючому фундаменті та належить йому на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 12 грудня 2012 року (а.с.34).
Отже, проведену реконструкцію спірної літньої кухні не можна вважати самочинним будівництвом в розумінні ст. 376 ЦК України, а доказів істотного відхилення від проекту, що порушує права позивача, чи відмови відповідача у проведенні перебудови позивач не надав і порушення його прав не довів, а тому з огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підстави для визнання незаконним самовільного перепланування, реконструкції літньої кухні по АДРЕСА_2 та зобов'язання відповідача ОСОБА_1 знести несучі конструкції надбудови за його рахунок відсутні.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 є законним та обгрунтованим.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що ухвалене судом рішення є незаконним і підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції не врахував того, що проведена відповідачем реконструкція літньої кухні буде мати наслідком потрапляння дощових потоків на його земельну ділянку та, крім того, вона буде затіняти його будівлю та земельну ділянку, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки позивачем не доведено порушення відповідачем його прав проведеною реконструкцією літньої кухні.
Отже, наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення ним норм матеріального права, не спростовують правильних висновків суду, а є власним суб'єктивним тлумаченням норм права та обставин справи позивачем і не впливають на законність оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2020 року в даній справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: