239/3/16-ц
4-с/239/4/2021
Іменем України
18 березня 2021 року Новогродівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Любчика О.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко О.І., заявника ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новогродівка скаргу ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , на постанови приватного виконавця Виконавчого округу Донецької області Горелика Євгена Борисовича про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою про скасування постанови приватного виконавця Виконавчого округу Донецької області Горелика Євгена Борисовича від 02.02.2021 про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадження № 64354324 у сумі 54424 грн. та постанови приватного виконавця Виконавчого округу Донецької області Горелика Євгена Борисовича від 02.02.2021 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в частині винесення постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця 44 грн., винесення постанови про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документу стягувачу) 184 грн.
Скарга мотивована тим, що питання стягнення основної винагороди приватного виконавця на думку скаржника повинно відбуватись тільки після повного виконання рішення, пропорційно до фактично стягнутої суми, оскільки за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав скаргу та просив її задовольнити.
Приватний виконавець у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надіслав суду письмові пояснення, згідно яких просив закрити провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та підсудна адміністративним судам згідно вимог ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Заінтересована особа ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Згідно ч. 2 ст. 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Заслухавши пояснення заявника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що згідно копії постанови приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди від 02.02.2021, приватним виконавцем Виконавчого округу Донецької області Гореликом Євгеном Борисовичем відкрито виконавче провадження № 64354324 від 02.02.2021 з примусового виконання виконавчого листа № 239/3/16-ц, виданого 29.03.2016 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 26.09.2014 у розмірі 544241,04 грн., та стягнуто з боржника ОСОБА_1 основну винагороду приватного виконавця у сумі 54424 грн., що становить 10 відсотків від суми боргу.
Постановою приватного виконавця Виконавчого округу Донецької області Горелика Євгена Борисовича від 02.02.2021 ВП № 64354324 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, визначено для боржника ОСОБА_1 , розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, яка складається з: плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження 69 грн., винесення постанови про стягнення витрат виконавчого провадження 44 грн., винесення постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця 44 грн., винесення постанови про відкриття виконавчого провадження 188 грн., винесення постанови про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) 184 грн. Загальна сума мінімальних витрат 529 грн.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Частиною 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного (приватного) виконавця про стягнення виконавчого збору, стягнення основної винагороди, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року, справа № 754/2223/15-ц.
Враховуючи вищевикладене, скарга ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця Виконавчого округу Донецької області Горелика Євгена Борисовича про стягнення з боржника основної винагороди та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
При цьому, заявнику слід роз'яснити його право на судовий захист у порядку адміністративного судочинства, який визначений Кодексом адміністративного судочинства України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 255, 260, 261 ЦПК України, суд
ухвалив:
закрити провадження за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , на постанови приватного виконавця Виконавчого округу Донецької області Горелика Євгена Борисовича про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, роз'яснивши ОСОБА_1 , що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Ухвала може бути оскаржена до Донецького апеляційного суду через Новогродівський міський суд Донецької області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя О.В.Любчик