Ухвала
Іменем України
18 березня 2021 року
м. Київ
справа № 672/484/20
провадження № 51- 3514 ск 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Ярмолинського районного суду Хмельницької області від 17 серпня 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2020 року,
встановив:
Вироком Ярмолинського районного суду Хмельницької області від 17 серпня 2020 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , з середньою освітою, неодруженого, на утриманні дітей немає, раніше неодноразово судимого останнього разу 04 жовтня 2017 року Городоцьким районним судом Хмельницької області за ч. 1 ст. 309 КК до 1 року 6 місяців позбавлення волі, 01 серпня 2019 року звільнений після відбуття покарання,
засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді 4 років позбавлення волі.
Вказаним вироком також засуджено ОСОБА_6 рішення щодо якого не оскаржуються.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду 19 листопада 2020 року вказаний вирок залишено без зміни.
Згідно з вироком, 05 лютого 2020 року близько 03 год. ОСОБА_5 , проходячи по вул. Лєрмонтова в м. Городок Хмельницької області, переслідуючи корисливий мотив, вступив в злочинну змову з ОСОБА_6 з метою вчинення крадіжки майна з приміщення літньої кухні господарства, яке розташоване на вказаній вулиці за АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_7 .
Реалізовуючи свій злочинний намір, 05 лютого 2020 року близько 03 год. ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та їх наслідків, бажаючи їх настання, через хвіртку проникли на подвір'я господарства ОСОБА_7 по АДРЕСА_1 . В подальшому ОСОБА_5 та ОСОБА_6 шляхом пошкодження скла відчинили раму вікна у кімнату приміщення літньої кухні, яка знаходилась на даному господарстві.
Після цього, ОСОБА_5 через віконний отвір проник в кімнату приміщення літньої кухні, перейшов звідти у веранду та шляхом відсунення металевих засувів, відчинив вхідні двері даного приміщення, куди після цього проник ОСОБА_6 . В подальшому ОСОБА_5 , перебуваючи в середині приміщення літньої кухні, за попередньою змовою з ОСОБА_6 , таємно викрали з даного приміщення майно ОСОБА_8 , яка проживає спільно з ОСОБА_7 .
За вказаних обставин ОСОБА_5 та ОСОБА_6 викрали майна ОСОБА_8 на загальну суму 2359,80 грн.
Того ж дня вказані викрадені речі ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_6 перенесли до свого місця проживання по АДРЕСА_2 .
Таким чином, ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК, як таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням в інше приміщення.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_5 07 березня 2020 року близько 21:00 год., перебуваючи в смт. Сатанів Городоцького району Хмельницької області, вирішив вчинити крадіжку з квартири АДРЕСА_3 та належить ОСОБА_9 . У даній квартирі зберігала свої речі дочка ОСОБА_9 - ОСОБА_10 .
Реалізовуючи свій злочинний намір, цього ж дня близько 21:00 год. ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та їх наслідків, бажаючи їх настання, підійшов до квартири ОСОБА_9 , яка розташована за вказаною адресою, та шляхом розбиття віконного скла, через віконний отвір проник в середину даної квартири.
В подальшому ОСОБА_5 , перебуваючи у вказаній квартирі, відшукав та викрав майно ОСОБА_10 . Всього ОСОБА_5 викрав майна ОСОБА_10 на загальну суму 1 850,11 грн.
Окрім того, ОСОБА_5 11 квітня 2020 року близько 00:30 год., перебуваючи по вул. Грушевського в м. Городок Хмельницької області, переслідуючи корисливий мотив, вирішив вчинити крадіжку з приміщення ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сількогосподарської продукції», яке розташоване по вул. Грушевського, 52а.
Реалізовуючи свій злочинний намір, ОСОБА_5 підійшов до вказаного приміщення, яке розташоване за вказаною адресою, та через пошкоджене скло вхідних дверей проник в середину даного приміщення, де виявив в одній із кімнат комп'ютерну техніку.
В подальшому ОСОБА_5 , перебуваючи у вказаному приміщені таємно викрав майно ДП «Державний центр сертифікації і експертиз сільськогосподарської продукції». Всього ОСОБА_5 викрав майна ДП «Державний центр сертифікації і експертиз сільськогосподарської продукції» на загальну суму 4 301,09 грн.
Отже, ОСОБА_5 всього викрав вищевказаного майна на загальну суму 8 511 грн.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації його дій, посилаючись на невідповідність призначеного його підзахисному ОСОБА_5 покарання тяжкості вчиненого злочину та його особі внаслідок суворості, просить змінити та на підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням.
Вважає, що при призначені покарання суд не взяв до уваги незначний розмір викраденого, який становить трохи більше півтора розміру мінімальної заробітної плати, що все викрадене ним вилучено в натурі і повернено потерпілим, потерпілі не настоювали на призначені йому суворого покарання, по місцю проживання скарг, заяв та компрометуючих матеріалів на нього не надходило, до адміністративної відповідальності не притягувався, а також згідно висновку судово-психіатричної експертизи він має певні емоційні-психологічні розлади, що має вплив на прийняття ним вольових рішень, в зв'язку з чим наведені обставини істотно знижують його суспільну небезпеку і дають можливість для призначення мінімального покарання чи звільнення його від призначеного покарання з випробуванням.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину та кримінально-правова оцінка його діянь за ч. 1 ст. 121 КК у касаційній скарзі не оспорюється.
Що ж стосується доводів захисника про порушення щодо засудженого загальних засад призначення покарання та звільнення від його відбування, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Як убачається з долученої до касаційної скарги копії вироку, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_5 врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК є тяжким злочином, особу обвинуваченого, те, що він неодноразово судимий за аналогічні корисливі злочини, в тому числі двічі до реального позбавлення волі, на шлях виправлення не став, згідно довідок від 17 лютого 2020 року на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, заяв та компрометуючих матеріалів, повідомлень про порушення громадського порядку та притягнення до адміністративної відповідальності за період з 01 січня 2017 року по 17 лютого 2020 року на ОСОБА_5 не надходило, потерпілі ОСОБА_10 , представник потерпілого ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» ОСОБА_11 просили суворо не карати, а потерпіла ОСОБА_8 просила призначити покарання відповідно до вимог закону. Обтяжуючою обставиною покарання судом визнано рецедив злочинів, до пом'якшуючої покарання обставини визнано: активне сприяння розкриттю злочину.
Тому з урахуванням усіх даних у сукупності, суд призначив реальне покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч. 3 ст. 185 КК та не порушив вимог статей 65-67 КК, оскільки вказане покарання відповідає конкретним обставинам справи, характеру й тяжкості вчиненого, є справедливим, а також необхідним і достатнім для попередження вчинення нових злочинів.
Доводи, наведенні у касаційній скарзі захисника про звільнення його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, аналогічні доводам його апеляційної скарги, які були предметом перевірки судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнанні необґрунтованими, при цьому суд апеляційної інстанції навів в ухвалі переконливі мотиви про відсутність підстав для застосування щодо засудженого положень ст. 75 КК. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК.
Враховуючи зазначене, з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення, зміни вироку та ухвали щодо ОСОБА_5 і застосування до нього ст. 75 КК немає, в зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Ярмолинського районного суду Хмельницької області від 17 серпня 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2020 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3