Іменем України
17 березня 2021 року
м. Київ
Справа №615/480/16-к
Провадження №51-963 ск 21
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянула спільну касаційну скаргу засудженої ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_4 , на вирок Валківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року щодо ОСОБА_3 і
встановила:
Вироком Валківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2020 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України) до покарання у виді позбавлення волі строком 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбуття основного покарання, з покладенням на неї обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_5 15877,77 грн і 10 000 грн на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Вирішено долю речових доказів.
Згідно з вироком, ОСОБА_3 визнано винною у тому, що вона 20 вересня 2015 року близько 20:30 год, керуючи автомобілем ЗАЗ 110307 по вулиці Привокзальній в смт Ков'яги Валківського району Харківської області, будучи засліпленою світлом фар зустрічного автомобіля, не вжила заходів для зменшення швидкості до зупинки транспортного засобу, чим порушила вимоги п.п.12.2, 19.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), внаслідок чого допустила наїзд на пішохода ОСОБА_5 , який рухався по автодорозі. У результаті дорожньо-транспортної події (далі - ДТП) ОСОБА_5 завдано тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_3 та захисника задоволено частково.
Вирок районного суду змінено в частині призначеного покарання. Призначено ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Відповідно до ст. 75 КК України, ОСОБА_3 звільнено від відбуття покарання з випробуванням із іспитовим строком 3 роки і покладено на неї обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
У касаційній скарзі засуджена та захисник просять скасувати судові рішення через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). На думку скаржників, встановлені судом фактичні обставини не відповідають матеріалам кримінального провадження, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину не ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах.
Стверджують про недоведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненому діянні зібраними у справі доказами. Судом не спростовано версію обвинуваченої про те, що потерпілого збив зустрічний автомобіль. Перевіряючи доводи апеляційних скарг ОСОБА_3 й захисника, суд не звернув увагу на неповноту судового розгляду та помилку місцевого суду не виправив. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам КПК України.
Перевіривши доводи, викладені в спільній касаційній скарзі засудженої та захисника, а також надані до неї копії судових рішень колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Висновки районного суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України ґрунтуються на доказах, перевірених у судовому засіданні та оцінених судом згідно з положеннями ст. 94 КПК України.
Так, у вироку суд зазначив, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується висновками судово-медичного експерта та висновками судово-автотехнічної експертизи, відповідно до яких тяжкі тілесні ушкодження потерпілого ОСОБА_5 утворилися від дії твердих тупих предметів в швидкій послідовності один за одним та явилися наслідком наїзду легкового автомобіля, яким керувала ОСОБА_3 за умов дорожньо-транспортної пригоди 20 вересня 2015 року.
Зокрема, внаслідок первинного контакту з автомобілем у пішохода утворилися садна на нижніх кінцівках, а на автомобілі ЗАЗ-110307- пошкодження декоративної рамки переднього реєстраційного номерного знаку, а після падіння ОСОБА_5 на капот автомобіля, утворилася деформація капота в передній його частині, потертості пилобрудового шару капота, розтріскування вітрового скла, а пішоход отримав гостру черепно-мозкову травму, контузію лівої скроневої долі та закриту травму живота у виді розриву сальника з крововиливом у черевну порожнину. Тіло пішохода було скинуто на дорогу.
Відповідно до висновку експерта, ОСОБА_3 мала технічну можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом виконання вимог п.п. 12.2 та 19.3 ПДР, але, як встановлено судом, її дії не відповідали цим вимогам та знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням наслідків, які передбачено складом злочину за ч. 2 ст. 286 КК України.
Вказані обставини зіткнення з пішоходом не заперечувалися ОСОБА_3 , у судовому засіданні вона показала, що пішохід рухався не по тротуару, а по середині проїжджої частини. Засуджена усвідомлювала, що рухалася в населеному пункті, що передбачає можливість несподіваних перешкод для руху.
Доведеність винуватості засудженої об'єктивно підтверджується і іншими дослідженими в судовому засіданні доказами.
Вказані обставини, які встановлено судом першої інстанції, не було спростовано під час апеляційного розгляду кримінального провадження.
Отже, суд апеляційної інстанції в судовому рішенні послався на конкретні дані, що містяться у кримінальному проваджені та свідчать про правильність висновків суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження, правильну кваліфікацію дій засудженої та доведеність її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
Таким чином, твердження засудженої та захисника про те, що під час нового апеляційного розгляду провадження суд не оцінив сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, є необґрунтованими.
Крім того, апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, виправив помилку суду першої інстанції, яким не в повній мірі було враховано думку потерпілого, котрий не наполягав на призначенні додаткового покарання винній, та призначив покарання ОСОБА_3 без позбавлення права керування транспортними засобами.
Наведені у спільній касаційній скарзі доводи аналогічні тим, що були викладені у апеляційних скаргах захисника і засудженої, ретельно перевірені судом апеляційної інстанції.
Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів законність судових рішень та вмотивованість їх висновків з питань істотного порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність скаржники у касаційній скарзі не навели і таких даних із змісту судових рішень не вбачається.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Ураховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів
постановила:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за спільною касаційною скаргою засудженої ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_4 на вирок Валківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3