Ухвала
18 березня 2021 року
м. Київ
справа № 757/5839/15-ц
провадження № 61-3314ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Бабенком Сергієм Сергійовичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 04 квітня 2007 року № 10-29/3188 у розмірі 10 819 285,97 грн (що офіційним за курсом Національного Банку України станом на 02 лютого 2015 року еквівалентно 669 600,72 доларів США), яка складається з: 456 200,44 доларів США - заборгованість за кредитом (що офіційним за курсом Національного Банку України еквівалентно 7 371 203,22 грн); 174 062,95 доларів США - заборгованість за відсотками (що офіційним за курсом Національного Банку України еквівалентно 2 812 477,23 грн); 11 967,68 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту (що офіційним за курсом Національного Банку України еквівалентно 193 371,58 грн); 27 369,66 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків (що офіційним за курсом Національного Банку України еквівалентно 442 233,94 грн) звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: шести кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 205 кв. м, житловою площею 112, 80 кв. м та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 04 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. В. за реєстровим номером № 1111, зареєстрованого у державному реєстрі правочинів за реєстровим номером № 2009327.
Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки , а саме квартири АДРЕСА_1 шляхом продажу з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на час його продажу.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року змінено.
Доповнено резолютивну частину рішення суду четвертим абзацом наступного змісту:
Визначено початкову ціну предмету іпотеки для подальшої реалізації у розмірі 450 000 грн відповідно до договору іпотеки від 04 квітня 2007 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2016 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року в частині визначення суми заборгованості змінено та викладено другий абзац резолютивної частини рішення суду наступним змістом:
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 10-29/3188 від 04 квітня 2007 року у розмірі 10 687 673,92 грн, яка складається з: 7 371 203,22 грн - заборгованість за кредитом; 2 812 477, 23 грн - заборгованість за відсотками; 503 993,47 грн - пеня (155 788,17 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 348 205,30 грн - пеня за несвоєчасне повернення відсотків) звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: шести кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 205 кв. м, житловою площею 112, 80 кв. м та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 04 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. В. за реєстровим номером № 1111, зареєстрованого у державному реєстрі правочинів за реєстровим номером № 2009327.
Виключено з мотивувальної частини рішення суду посилання на встановлений судом розмір заборгованості по сплаті пені.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2018 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року - без змін.
У березні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Бабенком С. С., на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення, оскільки згідно з поштовим штемпелем на конверті касаційна скарга відправлена до Верховного Суду 26 лютого 2021 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першою та другою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Пунктом 2 частини четвертої статті 392 ЦПК України передбачено, що до касаційної скарги додаються, зокрема, докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, - за наявності.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко С. С. зазначає, що постанову суду апеляційної інстанції заявник отримав 29 січня 2021 року, проте не просить поновити строк на касаційне оскарження судового рішення. Разом з тим, зазначені доводи не змінюють встановлений ЦПК України строк касаційного оскарження, а можуть бути підставою для поновлення цього строку за умови подання відповідної заяви з наведенням відповідних мотивів.
На підтвердження наведених обставин надає копію супровідного листа Печерського районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року та копію конверту про направлення адвокату Бабенку С. С. поштового відправлення з районного суду.
Проте, особою, яка подала касаційну скаргу не подано до суду касаційної інстанції належних доказів на підтвердження дати отримання копії оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції саме ОСОБА_1 або доказів на підтвердження порушення апеляційним судом порядку вручення копії судового рішення, передбаченого статтею 272 ЦПК України.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 272 ЦПК України за заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Заявником не надано доказів на підтвердження того, що апеляційним судом було порушено порядок вручення (надіслання) копії судового рішення, передбачений статтею 272 ЦПК України, та про обставини, що об'єктивно перешкоджали отримати вказане судове рішення і подати касаційну скаргу в передбачений ЦПК України строк, зважаючи на те, що апеляційна скарга у справі подавалася саме ОСОБА_1 .
Отже особі, яка подала касаційну скаргу необхідно подати заяву про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення та надати докази поважності причин його пропуску в оригіналах або завірені в установленому порядку їх копії, якими можуть бути оригінал поштового конверту (з штрихкодовим ідентифікатором для відстеження поштового відправлення), довідка із суду, поштового відділення зв'язку тощо, або навести інші підстави з відповідними доказами.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
Згідно із частиною третьою статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
Також касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду судом касаційної інстанції, оскільки вона подана з порушенням вимог статті 392 ЦПК України.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено рішення (ухвала), що оскаржується.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовити.
Згідно із частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Відповідно до виданих, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень у цивільній справі № 757/5839/15-ц, інформація щодо прийняття Апеляційним судом м. Києва постанови від 10 листопада 2020 року у справі відсутня.
Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних суддів та утворення апеляційних суддів в апеляційних округах» Апеляційний суд м. Києва ліквідовано та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і м. Київ, з місцезнаходженням у м. Києві.
Отже, заявнику необхідно уточнити касаційну скаргу, прохальна частина якої повинна бути сформульована відповідно до положень статті 409 ЦПК України, із зазначенням судових рішень, які він просить скасувати.
Крім того, касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Бабенком С. С., не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Як на підстави касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає про порушення судами норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України (частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України), що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;
4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;
5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;
8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Отже, ОСОБА_1 необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями 185, 389, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Бабенком Сергієм Сергійовичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Р. А. Лідовець