Ухвала
18 березня 2021 року
м. Київ
справа № 761/38137/15-ц
провадження № 61-1511ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Овчаренком Євгеном Вікторовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 761/38137/15-ц).
У грудні 2016 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит (справа № 761/46306/16-ц).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2018 року справу № 761/38137/15-ц об'єднано в одне провадження зі справою № 761/46306/16-ц.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2016 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 11 травня 2007 року № 4567, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України») та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Присяжнюк О. М., за реєстровим № 792, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею - 39,30 кв. м, жилою площею - 21,30 кв. м, зі всіма її приналежностями, що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири посвідченого 11 травня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Присяжнюк О. М. за реєстровим № 789, зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна 29 травня 2007 року в книзі № д. 481-150, реєстровий № 5419, реєстраційне посвідчення № 032945.
Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки - однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 39,30 кв. м, жилою площею - 21,30 кв. м, зі всіма її приналежностями, що належить ОСОБА_1 шляхом продажу ПАТ «Державний ощадний банк України» як Іпоткекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною продажу, встановленою на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності у розмірі 994 300 грн.
За рахунок коштів, отриманих від реалізації у встановленому порядку предмета іпотеки - однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 39,30 кв. м, жилою площею - 21,30 кв. м, зі всіма її приналежностями, що належить ОСОБА_1 задовольнено вимогу ПАТ «Державний ощадний банк України» у розмірі 41 609,07 доларів США, яка виникла на підставі договору про іпотечний кредит від 11 травня 2007 року № 2094.
Надано ПАТ «Державний ощадний банк України» право на подання та отримання в органах державної влади, місцевого самоврядування, установах, підприємствах та організаціях незалежно від підпорядкування та форм власності, комунальних підприємствах (зокрема, але не обмежуючись, в органах Державної міграційної служби України, Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, Київській міській раді, Державній реєстраційній службі України, Житлово-експлуатаційних конторах, Відділі Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, тощо) та нотаріусів, будь-яких документів, заяв та інформацію (їх копії, дублікати, витягів з державних реєстрів, довідки, інформаційні довідки, довідки форми № 3, тощо) необхідних для продажу предмета іпотеки - - однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 39,30 кв. м, жилою площею - 21,30 кв. м, зі всіма її приналежностями, що належить ОСОБА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2016 року задоволено.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2016 року скасовано.
Справу призначено до розгляду у загальному порядку.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 липня 2019 року у задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
Позов ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором про іпотечний кредит від 11 травня 2007 року № 2094 у розмірі 39 588,02 доларів США, проценти у розмірі 382,32 доларів США, 3% річних за тілом кредиту у розмірі 3 569,43 доларів США, 3% річних за процентами у розмірі 69,93 доларів США.
У задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 29 грудня 2020 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Овчаренком О. В., задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 липня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором про іпотечний кредит від 11 травня 2007 року № 2094 у розмірі 35 148,50 доларів США, яка складається з: 34 054,33 доларів США - заборгованість за кредитом; 1 091,13 доларів США - 3% річних від простроченої суми за кредитом; 3,04 доларів США - 3% річних від простроченої суми по відсоткам.
В інший частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У січні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Овчаренком О. В., на постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення, оскільки згідно з поштовим штемпелем на конверті відправлена до Верховного Суду 25 січня 2021 року.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2021 року заявнику поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, а касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Овчаренком О. В., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Запропоновано заявнику уточнити касаційну скаргу, в якій повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та направити на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду уточнену редакцію касаційної скарги з доданими до неї матеріалами відповідно до кількості учасників справи. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий суддею Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судустрок заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2021 року, вважаючи, що вимоги ухвали виконано.
До суду касаційної інстанції надійшла уточнена редакція касаційної скарги ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Овчаренком О. В., на постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року.
Однак, вимоги ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2021 року виконано заявником не у повному обсязі, оскільки в уточненій редакції касаційної скарги на порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України заявником не зазначено підстав (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав).
Абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
В уточненій редакції касаційної скарги, поданої на виконання ухвали Касаційного цивільного судуу складі Верховного Суду від 12 лютого 2021 року, заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не конкретизуючи яку саме норму права суд застосував без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Натомість заявник узагальнено зазначає про порушення апеляційним судом норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України (частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України), що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;
4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;
5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;
8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Виключно посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Згідно із частиною третьою статті 185, частиною другою статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові.
Оскільки у відведений судом строк, станом на 18 березня 2021 року, вимоги ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2021 року заявником не виконано, що перешкоджає Касаційному цивільному суду у складі Верховного Суду вирішити питання про відкриття касаційного провадження, тому касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Овчаренком О. В., слід вважати неподаною та повернути.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення (частина сьома статті 185 ЦПК України).
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Овчаренком Євгеном Вікторовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Р. А. Лідовець