Постанова
Іменем України
17 березня 2021 року
м. Київ
справа № 520/2594/19
провадження № 61-14753св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду
м. Одеси від 21 червня 2019 року у складі судді Маломуж А. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом
до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Київського районного суду
м. Одеси від 22 червня 2015 року шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано.
Зазначала, що за час перебування у зареєстровану шлюбі вони спільними зусиллями набули майно, що є об'єктом спільної сумісної власності, право власності на яке було оформлено на ОСОБА_2 . Порядок розпорядження і користування спільною власністю колишнім подружжям врегульований не був, у набутому нерухомому майні протягом тривалого часу проживає ОСОБА_2 самостійно, натомість вона не має доступу до приміщення і позбавлена свого законного права власності.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати квартиру
АДРЕСА_1 , об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири
АДРЕСА_2 .
Протокольною ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2019 року залучено до участі у справі як третю особу -
ОСОБА_3
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2019 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щовідповідно до копії розписки від 09 жовтня 2015 року позивачка отримала кошти у сумі
10 000 дол. США від відповідача за умови передачі йому належної їй частки майнових прав на квартиру
АДРЕСА_3 », а отже, порушення прав позивача не доведено. При цьому судом також зазначено, що позивачем не надано доказів, які б давали підстави віднести спірну квартиру до спільного майна подружжя, а тому позов є не обґрунтованим.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що відповідно до розписки від 09 жовтня 2015 року позивач отримала кошти від відповідача з умовою передачі належної їй частки майнових прав на квартиру, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та постановити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги того, що об'єкт житлової нерухомості, набутий подружжям внаслідок інвестування у будівництво, є об'єктом спільної сумісної власності та підлягає поділу за загальними правилами, встановленими частиною третьою статті 70 СК України. Відповідно об'єкт нерухомості набутий колишнім подружжям протягом часу спільного проживання та за спільні грошові кошти, незважаючи на факт його наступної державної реєстрації одним з подружжя, є об'єктом спільної сумісної власності та належить обом сторонам у рівних частках.
Вважає, що апеляційний суд відніс справу до категорії малозначних помилково та розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, чим порушив норми процесуального права.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2018 року у справі
№ 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), у постановах Верховного Суду: від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 06 лютого 2018 року у справі
№ 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 18 вересня 2018 року
у справі № 759/13140/14-ц (провадження № 61-24055св18), від 14 лютого 2020 року у справі № 716/53/15-ц (провадження № 61-7825св19).
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 серпня 1992 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб за актовим записом № 116.
За час перебування у шлюбі у сторін народилась спільна дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис
№ 1664 Відділу реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції у місті Одесі від 02 жовтня 2008 року).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 червня 2015 року (справа № 520/3270/15-ц) шлюб між сторонами розірвано, стягнуто
з відповідача аліменти на утримання спільного сина ОСОБА_5
до досягнення дитиною повноліття.
У період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали квартиру
АДРЕСА_4 , шляхом інвестування колишнім подружжям коштів у будівництво об'єкта нерухомості у 2013 році.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності зареєстроване ОСОБА_2 01 червня 2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 41471922 від 06 червня 2018 року). Підставами виникнення права власності на об'єкт житлової нерухомості є посвідчення, рішення, зміни до рішення 2013 року та акт приймання-передачі нерухомого майна (серія
та номер: б/н від 25 травня 2018 року).
Відповідно до розписки від 09 жовтня 2015 року ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_7 10 000 дол. США за 1/2 частки вартості майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 ». Майнові права на зазначену квартиру подружжя оцінило в розмірі 20 000 дол. США.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частин першої, третьої статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 69 СК України передбачено право подружжя на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що
є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з частинами першою та другою статті 372 ЦК України майно, що
є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Судові рішення суди обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним
у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
ОСОБА_1 , звертаючись до суду із цим позовом, просила суд визнати квартиру
АДРЕСА_1 , об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частки вищезазначеної квартири. При цьому посилалась на те, що право власності на вищевказану квартиру набуте внаслідок інвестування колишнього подружжя у будівництво об'єкта нерухомості у 2013 році та зареєстроване вже після розірвання між нею та відповідачем шлюбу.
Судом встановлено, що згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності зареєстроване ОСОБА_2
01 червня 2018 року на житлову квартиру
АДРЕСА_1 .
Відповідно до розписки від 09 жовтня 2015 року, ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_7 кошти у сумі 10 000 дол. США
у рахунок 1/2 частини вартості однокімнатної квартири, загальною
площею 37,64 кв. м, у будинку, що будується, за адресою: кооператив « АДРЕСА_5 (а.с. 48).
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності зареєстроване ОСОБА_2 01 червня 2018 року на житлову квартиру АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, посилався на те, що відповідно до наданої відповідачем до суду розписки саме квартира АДРЕСА_6 ,
у рахунок якої позивачка отримала 1/2 частини грошової компенсації
є тою самою квартирою, яку позивачка просить визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а саме квартира
АДРЕСА_1 .
Проте суди попередніх інстанцій не зазначили, на підставі яких встановлених судом обставин та доказів дійшли висновку, що квартира
АДРЕСА_7 , і квартира
АДРЕСА_2 , яка є предметом поділу, є одним і тим самим об'єктом нерухомості.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду із цим позовом, просила суд визнати саме квартиру
АДРЕСА_2 , об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнати
за нею право власності на 1/2 частки вказаної квартири.
Отже, інформація зазначена у розписці та інформація зазначена у довідці, щодо номеру квартири та загальної площі квартири, номеру будинку відрізняється.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, належно не перевірив доводів позивача щодо предмета позову. Вказані обставини мають суттєве значення для правильного вирішення цього спору та позбавляють Верховний Суд можливості перевірити правильність застосування цим судом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Згідно з пунктами 1, 3 частини третьої, частиною четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені обома судами, які не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк