17 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 917/1846/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Коновалівське”
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02 грудня 2020 року (головуючий - Попков Д. О., судді - Пелипенко Н. М., Стойка О. В.) і рішення Господарського суду Полтавської області від 19 серпня 2020 року (суддя Безрук Т. М.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Коновалівське”
до Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки,
про витребування майна з чужого незаконного володіння
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Коновалівське” (далі - ТОВ "Коновалівське", позивач) на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02 грудня 2020 року і рішення Господарського суду Полтавської області від 19 серпня 2020 року.
Суд, ознайомившись з матеріалами справи та касаційної скарги, встановив наступне.
ТОВ "Коновалівське" звернулося до суду з позовом до Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку (далі - відповідач) про витребування з незаконного володіння останнього транспортного засобу - самоскиду КАМАЗ-55102 та зобов'язання передати транспортний засіб власнику - ТОВ "Коновалівське".
Позов мотивований тим, що спірний транспортний засіб є власністю позивача та був залучений військовим комісаріатом під час часткової мобілізації, проте не повернутий позивачу після оголошення демобілізації у 2016 році, тобто безпідставно утримується відповідачем.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02 грудня 2020 року, у позові відмовлено.
Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 "Про часткову мобілізацію" транспортний засіб позивача було залучено для потреб військових формувань. Відтоді в Україні не проводилась повна демобілізація, а тому умови, за яких передбачено повернення залучених під час мобілізації транспортних засобів, не настали. При цьому спірний транспортний засіб із власності позивача не вибував, а перебуває лише в тимчасовому користуванні відповідача, заявлені позовні вимоги не стосуються відшкодування позивачу вартості майна, тому положення частини 2 статті 353 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), прийняти нове рішення про задоволення позову.
Позивач зазначає, що висновки судів про ненастання передумов для повернення транспортного засобу у зв'язку з демобілізацією є наслідком неправильного застосування частини 3 статті 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та частини 2 статті 353 ЦК України. Проте відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування вказаних правових норм у правовідносинах між суб'єктами господарювання та військовими частинами щодо повернення залучених під час мобілізації транспортних засобів.
Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги разом з матеріалами справи, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою з таких підстав.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Так, Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2021 року у справі №904/4877/19 вже виклав правовий висновок про застосування положень частини 3 статті 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та частини 2 статті 353 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме: за позовом господарюючого суб'єкта до військової частини про витребування з чужого незаконного володіння транспортного засобу, який був залучений під час мобілізації для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України.
У справі №904/4877/19 позивач в обґрунтування позовних вимог пов'язував закінчення періоду мобілізації з Указом Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 “Про часткову мобілізацію”, яким оголошено демобілізацію військовослужбовців. На переконання позивача процес повернення транспортних засобів, залучених під час мобілізації, нерозривно пов'язаний з оголошенням демобілізації, а отже транспортний засіб підлягав поверненню відповідно до положень частини 3 статті 6 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.
Підтримуючи висновки судів про відмову в позові, суд касаційної інстанції у справі №904/4877/19 зазначив, що з огляду на відсутність рішень Президента України про повну демобілізацію підстави для повернення позивачу транспортного засобу не настали, а Указ Президента України про часткову мобілізацію, який передбачав звільнення у запас військовослужбовців за призовом під час попередньої хвилі мобілізації, не завершує дію особливого періоду та не є підставою для повернення транспортного засобу позивача, залученого в порядку статті 6 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” під час часткової мобілізації.
Верховний Суд також зазначив, що положення частини 2 статті 353 ЦК України, якими врегульовано реквізицію - примусове відчуження майна у власника з позбавленням останнього права власності, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки транспортний засіб був залучений у тимчасове користування військового формування без позбавлення позивача права власності на нього.
У справі, що переглядається, позивач в підтвердження доводів щодо проведення демобілізації та, як наслідок, необхідності повернення транспортного засобу, також посилається на ряд прийнятих з березня по червень 2016 року Указів Президента України про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час попередньої хвилі мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 “Про часткову мобілізацію”.
Однак у справі №904/4877/19 Верховний Суд за подібних даній справі встановлених судами фактичних обставин вже надав висновок щодо застосування норм матеріального права, наведених у касаційній скарзі ТОВ "Коновалівське" у даній справі, та констатував правильне застосування судами приписів частини 3 статті 6 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” при вирішенні спору про витребування з володіння військового формування залученого під час часткової мобілізації транспортного засобу, а також відсутність підстав для застосування до цих правовідносин приписів частини 2 статті 353 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій у даній справі прийняли оскаржувані судові рішення відповідно до вказаних вище висновків Верховного Суду.
Колегія суддів не вбачає підстав відступати від висновків Верховного Суду у справі №904/4877/19, а тому провадження за касаційною скаргою позивача підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 287, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Коновалівське” на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02 грудня 2020 року і рішення Господарського суду Полтавської області від 19 серпня 2020 року у справі № 917/1846/19.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.