гСправа № 358/963/20 Провадження № 2/358/155/21
18 березня 2021 року м. Богуслав
Богуславський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Тітова М.Б.
за участю секретаря судового засідання Зеленько О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, в залі суду в м. Богуславі, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
17 серпня 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з даним позовом, в якому просить стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 16.08.2010 року в розмірі 106034 гривні 54 коп. та судові витрати по справі в розмірі 2102 гривні 00 коп., посилаючись на те, що 16.08.2010 року між позивачем і відповідачем було укладено договір про надання банківських послуг, згідно якого ОСОБА_1 було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який потім збільшився до 8200 гривень.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», складає між нею та Банком Договір, що підтверджується її підписом у заяві.
При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно зазначеної норми ЦК договором приєднання є договір, умови якою встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Позивач зазначає, що свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.
Відповідно до п. 2.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.
Уклавши з АТ Комерційний Банк «ПриватБанк» кредитний договір та отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності ОСОБА_1 порушила свої договірні зобов'язання, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 14.06.2020 року становить 106034 гривні 54 коп.
Не виконуючи належним чином зобов'язання, відповідач порушила законні права позивача, що є підставою для позивача звернутися до суду з даним позовом.
Також до позовної заяви позивач подав клопотання, в якому просить відповідно до вимог п. 1 ч. 4 ст. 274, 276, 277 ЦПК України призначити до розгляду дану цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 19.11.2020 року відкрито провадження за вказаним позовом та призначено справу до розгляду у спрощеному позовному провадженні з повідомленням учасників справи. Одночасно запропоновано відповідачу у 15 денний строк з дня одержання ухвали про відкриття провадження подати на адресу Богуславського районного суду Київської області заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов. Копію ухвали надіслано сторонам.
В судове засідання представник позивача ОСОБА_2 не з'явилася, але подала відповідь на відзив, в якому позов підтримала в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання на 16.02.2021 року не з'явилася, надіславши до суду відзив на позовну заяву, в якому просила розглянути справу без її участі та у задоволенні позову відмовити в повному обсязі посилаючись на наступні обставини.
Так, відповідач ОСОБА_1 у своєму відзиві зазначає, що ксерокопії документів, які позивач надав до позовної заяви не можуть бути належним доказом, оскільки вони не завірені печаткою банку, на анкетах та сповіщеннях, наданих позивачем, відсутні підписи відповідача про її ознайомлення. Також як доказ позивач надає суду копію заяви - анкети від 16.08.2010 року, в якій взагалі не зазначено кредитний ліміт. Розрахунок заборгованості вчинено з порушенням вимог ч. 1 п. 2 ст. 258 ЦК України, оскільки починається з 25.07.2014 року та закінчується 14.06.2020 року, а позов підписано банком 04.08.2020 року, тобто банк нарахував неустойку (штраф, пеню) за цей період, що чітко суперечить вимогам ст. 257 ЦК України.
Також відповідачка зазначає, що посилання позивача лише на заяву - анкету як доказ існування вказаного кредитного договору є нікчемним, оскільки в ній навіть не встановлено кредитного ліміту.
Розрахунок заборгованості, наданий позивачем щодо наявності грошового зобов'язання відповідача по кредиту, процентах річних та пені, не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог банку до боржника, оскільки даний розрахунок не відповідає Цивільному кодексу України, що є неприпустимим та не може братися судом як доказ позовних вимог. Відповідачка зазначає, що «Умови та правила надання банківських послуг Приватбанку» нею не підписані, тому вони носять односторонній характер і не можуть бути доказом підтвердження ознайомлення відповідача з даними умовами.
Відповідачка зазначає, що вона дійсно отримала в АТ КБ «Приватбанк» банківську карту, але чи встановлений на ній кредитний ліміт - вона не знала, отримувала картку виключно для отримання платежів. Позивач у позовній заяві не вказує який саме було надано кредитний ліміт на картковий рахунок відповідачки, не зазначено чи дійсно відповідачка отримала гроші готівкою або іншим чином використала кошти банку, тобто доказів вказаних дій не надає, тому вважає, що позивач не має права вимагати повернути йому штучно нараховані відсотки пені та штрафні санкції, тому просить врахувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в рішенні від 03.07.2019 та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає за необхідне позов задовольнити частково, виходячи із наступних підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
16.08.2010 року між АТ комерційний банк «ПриватБанк» і відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання позичальником анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, згідно якого останній було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який потім збільшився до 8200,00 гривень.
У даній анкеті-заяві вказано, що ця заява разом з пам'яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становлять між позичальником та банком договір про надання банківських послуг. Також вказано, що позичальник ознайомилася і згодна з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які було надано для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та правила надання банківських послуг розміщено на офіційному сайті банку. Позичальник зобов'язалася виконувати вимоги умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті банку (а.с. 11).
До анкети-заяви банк додав Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з «Умов та правил надання банківських послуг», які розміщені на сайті http://privatbank.ua/terms/ (а.с. 12, 13-37).
Згідно розрахунку, наданого позивачем, відповідач ОСОБА_1 станом на 14.06.2020 року має прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 106034 гривні 54 коп., яка складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту - 6777,71 грн., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 - 2368,80 грн.; нарахована пеня - 96888,03 грн. (а.с. 6-8).
Вирішуючи даний спір суд враховує наступні положення чинного законодавства України.
За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст.1054 ЦК України).
Згідно положень ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Частина перша та частина друга ст. 633 ЦК України визначають, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання, його умови розробляє саме підприємець, в даному випадку - АТ КБ «Приватбанк». Оскільки умови договорів приєднання розробляє банк, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим, банк повинен підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, яка діяла з 30.07.2010 року), розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи
змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (абз. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).
Стаття 549 ЦК України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. За змістом ч. 2 цієї статті, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно положень ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначають акти законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначають сторони в самому договорі).
В анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 16.08.2010 року процентна ставка не зазначена. Також у цій анкеті-заяві, яка підписана сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту, а саме суми, яку фактично отримав у борг позичальник, стягнути заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, та нараховану пеню.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самих розрахунків кредитної заборгованості за договором від 16.08.2010 року, посилається на витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з умов та правил надання банківських послуг як на невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витягом з умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, розміри і порядок нарахування комісії, а також містяться інші додаткові положення.
При цьому, матеріали справи не містять підтвердження того, що саме цей витяг з умов та правил надання банківських послуг розуміла відповідачка при отриманні кредиту та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ «Приватбанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, на що звернув увагу Верховний Суд України у своїй постанові від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15).
За вказаних обставин, суд вважає, що в даному випадку не можливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (http://privatbank.ua/terms) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (16.08.2010 року) до моменту звернення до суду з даним позовом 17.08.2020 року. Тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з тарифів та витяг з умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Тому суд приходить до висновку, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані позивачем довідка та витяг з умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Згідно положень частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50 принципу справедливості розгляду справи судом.
Наданий позивачем витяг з умов та правил надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили в письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено в статті 8 Конституції України.
За змістом ч. 4 ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено в п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин повинні відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12.05.91 № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XII, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятій 09.04.85 № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.96 № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013, зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Також, суд враховує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 16.08.2010 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до висновку, що АТ КБ «Приватбанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів тіла кредиту в розмірі 6777,71 грн. та заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України в розмірі 2368,80 гривень.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вищезазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), а тому суд враховує його під час ухвалення даного рішення.
Дослідивши надані позивачем докази та встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, аналізуючи та оцінюючи всі докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 суми непогашеного кредиту в розмірі 6777 гривень 71 коп. та заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 2368 гривень 80 коп., всього 9146 гривень 51 коп.
Згідно з ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог банку на 8,63 %, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 181 грн. 40 коп.
На підставі викладеного, ст. ст. 526, 527, 530, 1049 ЦК України, керуючись ст. ст. 76-81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. № 50, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО №305299), заборгованість по кредитному договору в розмірі 6777 гривень 71 коп. та відсотки нараховані на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 2368 гривень 80 коп., всього 9146 гривень (дев'ять тисяч сто сорок шість) гривень 51 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», (49094, м.Дніпро, вул. Набережна, Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО №305299), судові витрати, понесені на сплату судового збору в розмірі 181 (сто вісімдесят одна) гривня 40 коп.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до п/п 15.5) п/п 15 п. 1 Розділу XIII Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме через Богуславський районний суд Київської області.
Головуючий: суддя М. Б. Тітов