Справа № 320/4519/19 Суддя (судді) першої інстанції: Журавель В.О.
17 березня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування акту перевірки та податкового повідомлення рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач, апелянт, ГУ ДПС у м. Києві), в якому з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог остаточно просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-446250-54 від 14 лютого 2019 р. на суму 10075 грн. 52 коп.;
- визнати протиправним та скасувати акт перевірки відповідача від 26 червня 2019 р. № 1714/10-36-54-06/ НОМЕР_1 ;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 липня 2019 р. № 0103195406.
Позов мотивовано тим, що відповідачем протиправно прийнято оскаржувані рішення, чим порушено його права, оскільки у період з 10 квітня 2007 р. по 19 вересня 2018 р. він був зареєстрований як фізична особа-підприємець у податковому органі в АР Крим (Сімферопольський район), де проживав як до, так і під час тимчасової окупації. У серпні 2018 р. він переїхав з тимчасово окупованої території Криму на постійне проживання до Київської області і з 20 вересня 2018 р. його взято на облік у Києво-Святошинській ОДПІ, як фізичну особу-підприємця, яка займається незалежною професійною діяльністю. Через 10 днів після взяття на облік - 30.09.2018 відповідачем ліквідовано його статус як платника єдиного податку, а на 53-ій день після взяття на облік - 12 листопада 2018 р. винесено вимогу про сплату боргу з ЄСВ.
Надалі відповідачем винесено оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ № Ф-446250-54 від 14 лютого 2019 р. на суму 10 075 грн. 52 коп., а за наслідками перевірки у червні 2019 р. винесено протиправне податкове повідомлення-рішення від 23 липня 2019 р. №0103195406 про сплату штрафу за несвоєчасну сплату єдиного податку.
Такі обставини зумовили звернення позивача до суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2020 року позов задоволено частково, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Київській області, правонаступником якого є ГУ ДПС у Київській області, № Ф-446250-54 від 14 лютого 2019 р. на суму 10075 грн. 52 коп.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Київській області, від 23 липня 2019 р. № 0103195406; провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування акту перевірки ГУ ДФС у Київській області від 26 червня 2019 р. № 1714/10-36-54-06/ НОМЕР_1 закрито.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 26 грудня 2020 року, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що у позивача наявний обов'язок сплачувати єдиний соціальний внесок і як ФОП, і як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
З 01.01.2018 року адвокати, що мають статус осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, так і фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, мають сплачувати кожного кварталу не менш ніж 2 457,18 грн. до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Якщо адвокати мають статус осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, та фізичні особи-підприєжмці, які обрали спрощену систему оподаткування, не отримують дохідабо отримують його у розмірі нижчому ніж мінімальний страховий внесок, то вони зобов'язані сплачувати ЄСВ з 01.01.2018 року у розмірі 819,06 грн. на місяць та 2 457,18 грн. відповідно на квартал).
Виходячи з такого, позивачу нараховано вищенаведені зобов'язання.
Посилаючись на такі та інші аргументи, відповідач просить задовольнити апеляційну скаргу.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року, після усунення апелянтом недоліків апеляційної скарги відповідно до ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року, відкрито провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у м. Києві, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 10 березня 2021 року.
ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено, що постановою суду апеляційної інстанції від 14.01.2020 року у справі №320/2685/19 задоволено його апеляційну скаргу на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року, визнано протиправною та скасовано попередню податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-446250-54, винесену відповідачем.
Оскільки судом вже визнано, що відповідач не мав правових підстав нараховувати ЄСВ та борг по його сплаті за період 2017-2018 року як особі, яка до вересня 2018 року була зареєстрована та фактично проживала на тимчасово окупованій території Криму, то подальше нарахування боргу також є протиправним.
Окрім того, позивач зазначає, що законодавством розмежовано поняття «фізична особа-підприємець» та «особа, яка провадить незалежну професійну діяльність». При цьому положеннями Закону №2464, який є спеціальним у сфері забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не визначено такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, а тому порядок обліку та сплати єдиного внеску таким платником положеннями Закону №2464 не передбачений.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у період з 10 квітня 2007 року по 19 вересня 2018 р. зареєстрований як фізична особа-підприємець Сімферопольською РДА АРК Крим. З 20.10.1998 позивач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та 12.09.2018 року знятий з реєстрації виконавчим комітетом Києво-Святошинської сільської ради Київської області та у той же день 12.09.2018 зареєстрований в с.Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.
Також позивач з 26 березня 2009 р. має свідоцтво № НОМЕР_2 про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Позивачем 20 вересня 2018 р. подано до Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області довідку про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру (форми № 34-ОПП) та повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску (форми № 2-ЄСВ).
З 20 вересня 2018 року позивач перебуває на обліку у Києво-Святошинській ОДПІ, як фізична особа-підприємець, яка займається незалежною професійною діяльністю, вид діяльності: діяльність у сфері права (основний) (код КВЕД 69.10).
Як вбачається з реєстраційних даних позивача, наявних у податкового органу, попередньою адресою значиться: 97550, АР Крим, Сімферопольський район, с. Новоселівка, вул. Ізумрудна, 1. Дата зміни реєстрації - 20.09.2018, нова адреса: с.Білогородка Києва-Святошинського району Київської області.
Позивач вибув з місця попереднього обліку: ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Генічеське управління, Генічеська ДПІ (ВЕЗ Крим, Сімферопольський район).
Надалі, 13 березня 2019 року позивачем припинено свою реєстрацію як фізичної особи-підприємця. Проте, 12 листопада 2018 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-446250-54 про сплату боргу на загальну суму 7 664 грн. 96 коп., яку позивачем оскаржено до Київського окружного адміністративного суду. На підставі вимоги від 12 листопада 2018 року органом державної виконавчої служби упродовж виконавчого провадження накладено арешт на кошти позивача.
Відповідачем 14 лютого 2019 р винесено наступну вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-446250-54 на загальну суму 10 075 грн. 52 коп.
До вимоги, яка оскаржується у даній справі, увійшли: розрахункова сума єдиного соціального внеску за наступний період:
- за фізичну особу-підприємця за ІІ квартал 2018 р. (граничний термін сплати 19 липня 2018 р.) - 1884 грн. 92 коп.;
- за фізичну особу-підприємця за ІІІ квартал 2018 р. (граничний термін сплати 19 жовтня 2018 р.) - 819 грн. 06 коп. х 3 місяці = 2457 грн. 18 коп.;
- за незалежну професійну діяльність за ІІІ квартал 2018 р. (граничний термін сплати 19 жовтня 2018 р.) - 819 грн. 06 коп.;
- за фізичну особу-підприємця за IV квартал 2018 р. (граничний термін сплати 21 січня 2019 р.) - 819 грн. 06 коп. х 3 місяці = 2457 грн. 18 коп.;
- за незалежну професійну діяльність за IV квартал 2018 р. (граничний термін сплати 21 січня 2019 р.) - 819 грн. 06 коп. х 3 місяці = 2457 грн. 18 коп.
Також 26 червня 2019 року відповідачем проведено перевірку позивача щодо своєчасності сплати узгоджених сум податкових зобов'язань. За результатами складено Акт перевірки від 26 червня 2019 р. № 1714/10-36-54-06/ НОМЕР_1 «Про результати перевірки дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності зобов'язань до бюджету ОСОБА_1 ». В Акті відповідачем встановлено, що в порушення пункту 57.1 ст.57 Податкового кодексу України позивачем - платником податку несвоєчасно сплачено узгоджену суму грошового зобов'язання з єдиного податку за різні періоди 2016 р., 2017 р. та 2018 р. (до 20 вересня 2018 р.), обчислено строк затримки за кожен період і вказано, що за затримку сплати єдиного податку передбачено застосування штрафних санкцій.
Виходячи з такого, 23 липня 2019 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0103195406, яким за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з єдиного податку з фізичних осіб (за періоди з 2016 р. до 20 вересня 2018 р.) на підставі статей 122, 126 Податкового кодексу України нараховано штраф у розмірі 50% у сумі 8 017 грн. 50 коп.
Додатково до вже встановлених обставин, судовою колегією апеляційного суду встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року у справі № 320/2685/19 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року в цій же адміністративній справі, ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною та скасовано податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-446250-54, винесену Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області.
У зазначеній постанові судовою колегією зазначено, що з метою врегулювання правовідносин між фізичними і юридичними особами, які знаходяться на тимчасово окупованій території, та державою Україна законодавець запровадив, у тому числі, особливий порядок застосування норм податкового законодавства України та Закону № 2464-VI. Зокрема, фізичні та юридичні особи, які станом на час початку тимчасової окупації перебували на обліку в контролюючих органах або мали місцезнаходження (місце проживання) на території Автономної Республіки Крим або міста Севастополя, звільняються від обов'язку сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, але за такими особами зберігається право добровільної сплати вказаного платежу.
Вирішуючи питання щодо дати початку тимчасової окупації, слід виходити з того, що Законом № 685-VIII усунуто неузгодженість між Законом №1636-VII та Законом №1207-VII в цій частині та встановлено єдиний підхід для правильного застосування періоду перебування (проживання) на тимчасово окупованій території з метою захисту майнових і немайнових прав держави, громадян і юридичних осіб України. З огляду на наведене, в усіх випадках датою початку тимчасової окупації слід вважати 20.02.2014.
Таким чином, фізичні та юридичні особи, які станом на 20.02.2014 перебували на обліку в контролюючих органах або мали місцезнаходження (місце проживання) на території АРК або міста Севастополя, звільняються від обов'язку сплати єдиного внеску з доходів, отриманих у цей час на тимчасово окупованій території, відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Закону № 1636-VII.
Аналогічні правові висновки викладені в рішенні Верховного Суду від 08.10.2019 у справі 824/1147/18-а та, відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковими для врахування апеляційним судом при розгляді цієї справи.
Отже, ФОП не здійснюється нарахування боргу зі сплати ЄСВ за період, коли вона перебувала на обліку в контролюючих органах на території АРК або м. Севастополя, та, відповідно, за такий період не виноситься податкова вимога зі сплати недоїмки з ЄСВ.
Колегія суддів у справі №320/2685/19 звернула увагу на те, що оскаржувана позивачем податкова вимога від 12.11.2018 року винесена щодо нарахування йому боргу зі сплати ЄСВ за перші три квартали 2018 року (01.01.2018 - 30.09.2018).
Разом з тим, у період, зокрема з 01.01.2018 по 19.09.2018 включно, позивач перебував на обліку в податкових органах на території АРК (ГУ ДФС у Херсонській області АРК та м. Севастополя) та, відповідно, був звільнений від сплати ЄСВ.
З огляду на це, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем протиправно нараховано позивачу заборгованість зі сплати ЄСВ та винесено податкову вимогу від 31.10.2018 № Ф-446250-54 саме за повні перші три квартали 2018 року (за період з 01.01.2018 по 19.09.2018 включно).
Як вбачається з обставин даної справи №320/4519/19, до оскаржуваної вимоги від 14.02.2019 року увійшли періоди: за фізичну особу-підприємця за ІІ квартал 2018 р. (граничний термін сплати 19 липня 2018 р.) - 1884 грн. 92 коп.; за фізичну особу-підприємця за ІІІ квартал 2018 р. (граничний термін сплати 19 жовтня 2018 р.) - 819 грн. 06 коп. х 3 місяці = 2457 грн. 18 коп.
Як вже зазначено колегією суддів вище, висновки щодо зазначених періодів викладені у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року у справі № 320/2685/19, тому враховуються при розгляді даної справи, тому в зазначеній частині вимога відповідача є протиправною та правомірно скасована судом першої інстанції.
Щодо інших періодів, які увійшли до оскаржуваної вимоги від 14.02.202019 року, зокрема: за незалежну професійну діяльність за ІІІ квартал 2018 р. (граничний термін сплати 19 жовтня 2018 р.) - 819 грн. 06 коп.; за фізичну особу-підприємця за IV квартал 2018 р. (граничний термін сплати 21 січня 2019 р.) - 819 грн. 06 коп. х 3 місяці = 2457 грн. 18 коп.; за незалежну професійну діяльність за IV квартал 2018 р. (граничний термін сплати 21 січня 2019 р.) - 819 грн. 06 коп. х 3 місяці = 2457 грн. 18 коп., колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 р. № 2755-VI (далі - ПК України), Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 р. №2464-VI, Законом України №1636-VII від 12 серпня 2014 р. «Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», Законом України №1207-VII від 15 квітня 2014 р. «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Законодавством розмежовуються поняття "фізична особа-підприємець" та "особи, які провадять незалежну професійну діяльність". При цьому, положеннями Закону №2464-VI, який є спеціальним у сфері забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не визначено такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, а тому порядок обліку та сплати єдиного внеску таким платником положеннями Закону №2464-VI не передбачений.
Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.
Відтак, твердження податкового органу про наявність у позивача обов'язку окремо сплачувати єдиний соціальний внесок, як самозайнята особа та як фізична особа-підприємець є безпідставними, а таке нарахування призводить до повторної сплати єдиного внеску позивачем.
Як встановлено колегією суддів, відповідачем серед іншого нараховано позивачу суму єдиного соціального внеску за наступні періоди: за незалежну професійну діяльність за ІІІ квартал 2018 р. - 819 грн. 06 коп.; за фізичну особу-підприємця за IV квартал 2018 р. - 819 грн. 06 коп. х 3 місяці = 2457 грн. 18 коп.; за незалежну професійну діяльність за IV квартал 2018 р. - 819 грн. 06 коп. х 3 місяці = 2457 грн. 18 коп., які включено до оскаржуваної вимоги.
Це означає, що за одні й ті ж періоди відповідач нарахував позивачу ЄСВ і як фізичній особі-підприємцю, і як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, тобто фактично протиправно здійснено подвійне оподаткування.
Судом першої інстанції у рішенні від 26 грудня 2019 року також викладені висновки в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 липня 2019 р. № 0103195406, яким до позивача за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з єдиного податку з фізичних осіб (за періоди з 2016 р. до 20 вересня 2018 р.) на підставі статей 122, 126 ПК України застосовано штраф у розмірі 50% у сумі 8 017 грн. 50 коп.
Як вже встановлено колегією суддів, на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення у податкового органу були наявні відомості про те, що позивач до вересня 2018 р. проживав на тимчасово окупованій території України в АР Крим, при цьому штрафні санкції протиправно застосовано податковим органом саме за той період, коли позивач проживав на тимчасово окупованій території АР Крим.
В частині закриття провадження у справі за частиною позовних вимог позивача апелянтом не наводиться жодних доводів, тому колегією суддів зазначені висновки суду першої інстанції не оцінюються.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування або зміни судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки колегією суддів не скасовується та не змінюється рішення суду першої інстакнції, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина
Судді Л.О. Костюк
О.Є. Пилипенко