15 березня 2021 р.Справа № 480/1142/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Кононенко З.О. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Слобожанської митниці Держмитслужби на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.11.2020, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко, м. Суми, повний текст складено 27.11.20 року по справі № 480/1142/20
за позовом ОСОБА_1
до Слобожанської митниці Держмитслужби
про визнання протиправними та скасування рішення,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Слобожанської митниці Держмитслужби, в якому просила суд: визнати протиправними та скасувати рішення Слобожанської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UА807000/2019/000417/2 від 28.12.2019 і картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА807290/2019/80156 від 28.12.2019.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17.11.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що позивачем не надано будь-яких документів на підтвердження ціни, що була сплачена за автомобіль. Єдиним документом, наданим декларантом на підтвердження заявленої митної вартості транспортного засобу, заявленого до митного оформлення, є договір купівлі-продажу від 10.12.2019. Відтак, перевірити правильність заявленої митної вартості у інспектора митниці не було можливості. Крім того зазначив, що бланк договору складено на німецькій мові, однак країною експорту відповідно до графи 15 митної декларації є Литва; вказаний договір взагалі не містить умов щодо способу оплати та моменту переходу права власності; підпис покупця ОСОБА_1 в договорі відрізняється від її підпису, який міститься в паспорті МА 751632; зазначений документ складено на іноземній мові, без перекладу, документи щодо плати ввезеного товару до митного органу не надано. Отже, відповідачем було виявлено, що декларантом заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість. Вважає правомірними рішення про коригування митної вартості та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.
Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 10.12.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу автомобіля Марка VOLKSWAGEN; модель GOLF, ідентифікаційний номер КТЗ (VIN) НОМЕР_1 , за умовами якого продавець продає автомобіль, а покупець приймає та оплачує його вартість у розмірі 2400Євро (а.с.7,87). Даний договір, як пояснив свідок ОСОБА_4 був підписаний ним від імені ОСОБА_1 на підставі раніше виданої нею довіреності (а.с.119).
17.12.2019 з метою митного оформлення транспортного засобу особистого користування - «Легковий автомобіль, що був у використанні - 1 шт. Марка VOLKSWAGEN; модель GOLF. Ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_1 . Календарний рік виготовлення: 2011. Модельний рік виготовлення: 2011. Тип двигуна бензиновий. Робочий об'єм циліндрів двигуна: 1390см3. Номер двигуна: нема даних. Потужність двигуна: 118кВт. Тип кузова: універсал. Колір: білий. Кількість місць сидіння, включно з місцем водія 5. Колісна форма: 4x2. Призначений для перевезення людей по дорогах загального користування. Наявні пошкодження, ознаки експлуатації зазначені» було подано до митного органу електронну митну декларацію №UA807290.2019.801100, згідно з якою митну вартість товару визначено у розмірі 2400євро (а.с.97-98).
Разом з митною декларацією декларантом були надані наступні товаросупровідні документи, що стосуються транспортного засобу: декларація про походження товару від 10.12.2019, акт про проведення огляду №UА205020/2019/100690 від 15.12.2019 (а.с.11-12); свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 13.12.2017 (а.с.13-14); сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу №UА.005.075511-19 (а.с.8-9), рахунок-фактура (інвойс) від 10.12.2019 (а.с.7).
За результатами здійснення митного контролю щодо правильності визначення митної вартості, декларантові було направлено електронне повідомлення щодо надання у відповідності до вимог статей 53, 54 та 368 Митного кодексу України, документів, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, зокрема: платіжні документи, банківські платіжні документи щодо здійснення оплати; копію митної декларації країни відправлення; каталоги, специфікації, прейскуранти, інформація аукціону, сайтів, пропозиції; витрати на доставку транспортного засобу; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів (а.с.99), у відповідь на яке уповноважена особа позивача листом від 18.12.2019 повідомила про відсутність відповідних додаткових документів (а.с.16).
28.12.2019 Слобожанською митницею Держмитслужби прийнято рішення №UА807000/2019/000417/2 про коригування митної вартості товарів (а.с.5), згідно з яким митна вартість “Легковий автомобіль, що був у використанні - 1 шт. Марка VOLKSWAGEN; модель GOLF. Ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_1 . Календарний рік виготовлення: 2011. Модельний рік виготовлення: 2011. Тип двигуна бензиновий. Робочий об'єм циліндрів двигуна: 1390см3. Номер двигуна: нема даних. Потужність двигуна: 118кВт. Тип кузова: універсал. Колір: білий. Кількість місць сидіння, включно з місцем водія 5. Колісна форма: 4x2. Призначений для перевезення людей по дорогах загального користування. Наявні пошкодження, ознаки експлуатації зазначені” визначена в сумі 5000,00євро.
28.12.2019, у зв'язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів, Слобожанською митницею Держмитслужби була видана картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА807290/2019/80156 (а.с.6).
Непогодившись із зазначеним рішенням та карткою відмови, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів від 28.12.2019 №UА807000/2019/000417/2 за змістом не відповідає приписам ч.2 ст.55 Митного кодексу України, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню та як наслідок, є протиправною та підлягає скасуванню і оскаржувана картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА807290/2019/80156 від 28.12.2019.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Правовідносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України (далі за текстом - МК України), Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина 2 статті 1 Митного кодексу України).
Положеннями статті 49 МК України передбачено те, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до частин першої та другої статті 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
За змістом частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Положення статті 53 МК України визначають перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч. 1 ст. 53 МК України).
Згідно із частиною другою статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини п'ятої статті 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Із положень частини першої та другої статті 53 МК України вбачається, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, який подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
За приписами частини другої статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Згідно із частиною третьою статті 54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
За частиною п'ятою статті 54 МК України, орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина 2 статті 54 МК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
За положеннями статей 57, 58 Митного кодексу України митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.
Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
Водночас, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до частини восьмої статті 57 Митного кодексу України, у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що обов'язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. Разом з цим, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, в розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
За результатами аналізу вищезазначених положень Митного кодексу України вбачається, що орган доходів і зборів при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного кодексу України.
Водночас, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов'язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, коли надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, тобто не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з'ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України.
Разом з тим, витребувати необхідно тільки ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Як свідчать матеріали справи, в судовому засіданні суду першої інстанції представник відповідача пояснив, що під час митного контролю при обробці документів, наданих декларантом, за поданою митною декларацією спрацював програмний комплекс автоматизованої системи аналізу та управління ризиками. Декларанту направлено повідомлення про надання додаткових документів (а.с.99), разом з тим, декларантом поінформовано про відсутність додаткових документів (а.с.16). А тому, підставою для прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем для коригування митної вартості зазначено наявну в АСМО Інспектор про митні оформлення ідентичних та подібних товарів митне оформлення яких вже здійснено, митну декларацію №UА403010/2019/15144 від 23.10.2019 (а.с.42-43).
Колегія суддів звертає увагу на те, що сам лише факт спрацювання системи управління ризиками не є підставою для проведення коригування заявленої декларантом митної вартості товарів. Для цього є обов'язковим наявність у митного органу саме обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
При цьому витребовувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Відтак, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Однак, як вбачається з оскаржуваного рішення, в ньому не зазначено в чому саме виявився обґрунтований сумнів у правильності визначення митної вартості товару. В рішенні відмічено лише про невідповідність обраного декларантом методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 МК України, в зв'язку з тим, що використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально, а також у зв'язку з тим, що документи подані декларантом та зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Також, відповідачем не зазначено у чому виявилось недостатнє підтвердження документально заявленої декларантом позивача митної вартості автомобіля, які документи містять розбіжності та яких відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, не містять подані документи.
В судовому засіданні представник відповідача не зазначив, у чому саме виявились, зокрема, ознаки підробок у поданих документах.
Відповідачем також не вказано обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що підставою для витребування додаткових документів стало не надання уповноваженою особою позивача будь-яких платіжних документів на підтвердження ціни автомобілю, хоча ціна вже була сплачена, а також про те, що договір від імені позивача підписано іншою особою, а довіреність на підтвердження таких повноважень не надавалась, оскільки такі обставини не були наведені у рішенні, а відповідач не може обґрунтовувати законність прийнятих ним рішень посилаючись на обставини, що не були підставою для винесення рішень, які оскаржуються. Також, про наявність сумніву щодо укладення договору у відповідача, не зазначено і у запиті. Крім того, Митним кодексом України не передбачено надання документів, які б підтверджували повноваження інших осіб на укладення правочинів.
Щодо доводів скаржника про відсутність платіжного документу та його ненадання під час митного оформлення, що стало підставою для витребування додаткових доказів, судова колегія зазначає, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв'язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.
Згідно з частиною сьомою статті 58 Митного кодексу України платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що за наявності документів, що достовірно підтверджують митну вартість задекларованого товару, сама по собі оплата готівкою коштів за відсутності доказів підроблення відомостей та недоведеності обставин порушення вимог законодавства при придбанні певного товару недодання до митного оформлення касового ордеру, касового чеку чи іншого документа про прийняття визначеної суми готівкою не може класифікуватися як обставина, що свідчить про штучне формування позивачем показників митної вартості.
Верховний Суд у постанові від 03 квітня 2018 року у справі № 809/322/17 зазначив, що квитанція або платіжне доручення (платіжні документи) свідчать про факт переказу певної суми коштів, проте не свідчать про суму коштів, яка має бути сплачена за відповідний товар. Тобто прямого зв'язку між відомостями із квитанцією/платіжним дорученням та митною вартістю товару немає, а відтак ненадання декларантом саме квитанції/платіжного доручення не може поставити під сумнів достовірність інших доказів, які прямо свідчать про митну вартість товару.
Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_4 пояснив, що він є дуже близьким знайомим ОСОБА_1 , майже родичем, а тому на її прохання він безкоштовно погодився привезти транспортний засіб із закордону. На виконання такого доручення ОСОБА_1 видала довіреність, якою його уповноважено від імені позивача укладати договори купівлі-продажу транспортного засобу та підписувати від її імені усі необхідні документи. Саме тому від імені ОСОБА_1 , як пояснив свідок, ним і було підписано договір від імені ОСОБА_1 . При цьому при укладенні договору кошти були сплачені готівкою, а на митному посту були надані відповідні документи.
Пояснення свідка, та надані позивачем документи кореспондуються між собою, а тому підстав недовіряти даним поясненням у суду нема. При цьому, подані позивачем докази містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.
Колегія суддів вважає хибними доводи апеляційної скарги про те, що договір укладений не мовою країни експерту та особою, яка не мала права укладати такий договір, оскільки відповідачем не надано доказів про визнання такого договору недійсним. При цьому, з довіреності вбачається, що ОСОБА_1 надала право ОСОБА_4 від її імені укладати договори та підписувати відповідні документи (а.с.119).
Щодо ненадання доказів понесення позивачем транспортних витрат, суд відмічає, що відповідно до ч.2 ст. 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є серед іншого, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
У той же час, як встановлено в судовому засіданні, у тому числі з пояснень свідка ОСОБА_4 , будь-яких транспортних витрат позивачем понесено не було, сам транспортний засіб був ввезений, як вбачається з акта огляду транспортного засобу, своїм ходом (а.с.11). А тому на запит митного органу декларантом позивача і було повідомлено про відсутність додаткових документів (а.с.16).
Верховний Суд у постанові 27.06.2019 у справі №803/667/17 зазначив, що митниця, приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем автомобіля за іншим ніж першим методом, має вказати яким чином митна вартість автомобіля визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, навести порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості, оскільки це є вимогами частини другої статті 55 Митного кодексу України щодо обґрунтованості прийнятого рішення.
Однак, враховуючи зазначені вище обставини у справі, суд зазначає, що рішення про коригування митної вартості не містить ні належного обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, ні обґрунтувань числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування, зокрема, яким чином митна вартість автомобіля визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не наведено порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості. При цьому, суд відмічає, що транспортний засіб ОСОБА_1 мав наявні пошкодження, що також підтверджується і актом огляду (а.с.11-12), у той час, як транспортний засіб, ціну якого взято за основу для коригування дефектів не мав (а.с.42-43). Проте, як вбачається з оскаржуваного рішення, дані обставини до уваги не брались та будь-якого обґрунтування зазначеного не наведено.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судова колегія зазначає, що відповідачем не доведено перед судом правомірність прийнятого ним рішення та картки відмови. Натомість, позивач підтвердив заявлену митну вартість необхідними документами.
Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини у справі та досліджені докази, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів від 28.12.2019 №UА807000/2019/000417/2 за змістом не відповідає приписам ч.2 ст.55 Митного кодексу України, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню та як наслідок, є протиправною та підлягає скасуванню і оскаржувана картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА807290/2019/80156 від 28.12.2019, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим статтею 8 Конституції України та статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд на підставі статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.11.2020 року по справі № 480/1142/20 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Слобожанської митниці Держмитслужби залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.11.2020 по справі № 480/1142/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді Я.М. Макаренко З.О. Кононенко
Повний текст постанови складено 18.03.2021 року