16 березня 2021 року справа №360/2995/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Колегія суддів Першого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Гаврищук Т.Г.
суддів: Геращенка І.В.
Сіваченка І.В.
за участю секретаря судового засідання Кобець О.А.
за участю сторін по справі:
позивач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
відповідач: не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції О.В. Захарова) від 05 листопада 2020 р. (повний текст складений 05 листопада 2020 року) у справі №360/2995/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Луганській області про стягнення компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління поліції охорони в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні; стягнення з відповідача на користь позивача 96918,75 грн - компенсацію середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, яка вираховується з розрахунку, що 857,68 грн - середньоденна сума заробітку, помножити на 113 днів затримки розрахунку (з 20.02.2020р. по 12.05.2020р.); стягнення суму відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правої допомоги в сумі 5000 грн. та суму сплаченого судового збору 1809,99 грн..
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено частково, стягнуто середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.02.2020р. по 12.05.2020р. у сумі 1000,00 грн.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5000,00грн.; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Луганській області на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 9,98 грн..
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині розміру суми стягнення компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути повну суму 66 622,54 грн. компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, яка вираховується з розрахунку, що 812,47 грн. - середньоденна сума заробітку, помножити на 82 дні затримки розрахунку (з 20.02.2020 року по 12.05.2020 року); визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні; стягнення суму відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги в сумі 10 000,00 грн.; стягнення сплаченого судового збору у 4 524,98 грн..
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції правильно виправив суму середнього заробітку та погоджується із встановленим розміром середньоденної заробітної плати - 812,47 грн. (34123,73 грн.:42 робочих днів у грудні 2019 року та січні 2020 року). Однак, виправляючи суму середньоденної заробітної плати, суд першої інстанції не звернув уваги на помилку в розрахунку днів, оскільки, затримка виплат відбулась з 20.02.2020 року по 12.05.2020 року - це становить 82 календарних дні. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку становить: 812,47 грн.*82 дні =66 622,54 грн.. Позивач не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо виплати йому тільки 1000грн. та вважає, що таким рішенням суд сприяє порушенню його трудових прав, не враховуючи при цьому, що він є пенсіонером МВС та учасником бойових дій. Суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №320/1263/19, оскільки саме цим рішенням задоволені позовні вимоги до відповідача - Департаменту поліції охорони Національної поліції України. Щодо звернень Управління поліції охорони в Луганській області про надання реквізитів для перерахування одноразової грошової допомоги при звільненні , позивач наголошує на відсутність доказів надіслання цих звернень. Окрім того, номер же карткового рахунку, на який позивач отримував зарплатню та соціальні виплати весь час були у розпорядженні роботодавця, є незмінним. На думку позивача, з роботодавця підлягає стягненню і сума за відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, виходячи з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Позивачем до суду апеляційної інстанції подано доповнення до апеляційної скарги від 08.02.2021р. в якому позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині розміру суми стягнення компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з Управління поліції охорони в Луганській області, ухваливши в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача повну суму 70 329,76 грн. - компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, яка вираховується з розрахунку, що 857,68 грн. - середньоденна сума заробітку помножити на 82 дні затримки розрахунку (з 20.02.2020 року по 12.05.2020 року); визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні; стягнути суму відшкодування витрат, пов'язаних із надання правової допомоги у сумі 11 000,00 грн.; стягнути сплачену суму судового збору у розмір 4 524,98 грн. (1809,99 грн.+2714,99грн.) за позовні вимоги майнового та немайнового характеру.
За приписами ч.1 ст.303 КАС України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.
Відповідно до ч.1 ст.295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення суду першої інстанції винесено 05 листопада 2020 року за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні, копію зазначеного рішення отримано адвокатом позивача 10 листопада 2020 року, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Таким чином, останнім днем подання апеляційної скарги, а також змін чи доповнень до неї вважається 10 грудня 2020 року.
Враховуючи, що заява від 08.02.2021р. про зміну апеляційної скарги подана позивачем з порушенням встановленого строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції її не приймає та розглядає апеляційну скаргу у первинній редакції.
На адресу суду апеляційної інстанції надіслано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечував.
Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач у період з 29 січня 1999 року по 19 лютого 2020 проходив службу в органах внутрішніх справ України, з 07 листопада 2015 року по 19.02.2020 року - в Національній поліції України (арк. спр. 12-13).
Наказом від 19 лютого 2020 року № 14 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням) з 19 лютого 2020 року (арк. спр. 14).
Згідно з випискою по картковому рахунку АТ «Ощадбанк», 12 травня 2020 року позивачу була зарахована одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 52356,08 грн. (арк. спр. 19).
Наведені обставини сторонами не оспорюються. Спірним у цій справі є стягнення на користь позивача коштів за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до вимог статей 116, 117 КЗпП України.
Судом першої інстанції позов задоволено частково, відповідачем апеляційна скарга не подавалась, а тому суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, в якій зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 викладені наступні правові висновки: «Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.»
Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
З наявних в матеріалах справи розрахункових листів грошове забезпечення позивача складає: за грудень 2019 року - 17987,50 грн, січень 2020 року - 18035,40 грн..
Судом першої інстанції, з чим погодився позивач, визначено розмір середньоденної заробітної плати в сумі 812,47 грн..
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, датою закінчення проходження позивачем служби є 19 лютого 2020 року, одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 52356,08грн. була виплачена позивачеві 12 травня 2020 року, а з позовом до суду позивач звернувся лише 07 серпня 2020р..
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при вирішенні даної справи правомірно застосовано принцип співмірності та вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 1000 грн..
Під час розгляду справи судом не було встановлено, що невиплата відповідачем суми матеріальної допомоги позивачеві була обумовлена проявом грубого свавілля.
За таких обставин, судом першої інстанції правомірно позов задоволено частково.
Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що судом першої інстанції невірно визначена кількість днів затримки з 20.02.2020р. по 12.05.2020 р. 113 календарних днів замість 82 календарні дні, та середній заробіток за час затримки розрахунку: 812,47 грн х 113 днів = 91809,11 грн. замість 812,47 грн. х82 дні= 66622,54 грн.. Однак наведене не призвело до неправильного вирішення справи.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
За приписами ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки, судом першої інстанції рішенням від 05 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено частково, то судом першої інстанції правомірно було пропорційно стягнуто на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви.
Судові витрати по розгляду апеляційної скарги, у відповідності до вимог ст.139 КАС України не відшкодовуються.
Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 р. у справі №360/2995/20 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 р. у справі №360/2995/20 - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 16 березня 2021 року.
Повне судове рішення складено та підписано 18 березня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції та підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Геращенко
І.В. Сіваченко