17 березня 2021 року справа №200/7936/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Міронової Г.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року у справі № 200/7936/20-а (головуючий І інстанції Мозговая Н.А.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
В серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі-позивач ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі-відповідач, Фонд) в якому просив:
- визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення соціальних регресних виплат у рахунок відшкодування шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві з 01.09.2016 року по 01.09.2018 року;
- зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити призначені соціальні регресні виплати у рахунок відшкодування шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві з 01.09.2016 року по 01.09.2018 року. (а.с. 1-3).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року позов задоволено частково (а.с. 43-47).
Визнано протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 соціальних регресних виплат у рахунок відшкодування шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві з 01.03.2017 року по 01.09.2018 року.
Зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) призначені соціальні регресні виплати у рахунок відшкодування шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві з 01.03.2017 року по 01.09.2018 року.
Відповідач, з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій послався на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просив скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом невірно надана оцінка нормам матеріального права, не враховано постанови КМУ та Фонду, які регулюють спірні правовідносини. Послався на те, що ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» перелік підстав для припинення страхових виплат не є вичерпним. Також зазначив, що позивач особисто подав заяву про припинення йому страхових виплат. Вважає, що припинення страхових виплат позивачу не пов'язане з порушенням його прав або дискримінацією позивача за будь-якими ознаками, оскільки позивач не реалізував своє право на страхові виплати у спірному періоді. На думку апелянта, йому є незрозумілим в чому полягає вина Фонду, оскільки позивач більше року не скористався наданим йому, законодавцем правом отримати в установленому порядку щомісячні страхові виплати (а.с. 51-53).
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Згідно вимог частин 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, заслухав суддю - доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якого було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , а фактичне місце проживання/перебування - на підконтрольній українській владі території за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.12.2019 року №1436-5000246238 (а.с.11).
Відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є юридичною особою, має самостійні кошториси, печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також мають відділення в районах і містах обласного значення. Відділення управлінь виконавчої дирекції Фонду є відокремленими підрозділами робочих органів виконавчої дирекції Фонду, що створюються за рішенням правління Фонду без статусу юридичної особи.
Інвалідність ІІІ групи позивачу встановлено безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК № 258166 (а.с.12).
З 15.02.2010 року позивач перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Центрально - Міському районі м. Горлівки Донецької області.
З 01.09.2014 року по 01.03.2017 року позивач, як внутрішньо переміщена особа, перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у Торецькому міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
13.03.2017 року позивач звернувся до Торецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про припинення нарахування страхових виплат з 01.03.2017 року у зв'язку зі зміною місця проживання (а.с.34).
Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків у м. Торецьку від 13.03.2017 року № 0515/50169/50169/14 позивачу припинено виплату щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.03.2017 року. Причина припинення: у зв'язку зі зміною місця проживання як переселенця (а.с.35).
12.09.2018 року позивач звернувся до Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати (а.с.36).
Постановою Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 21.09.2018 року №0502/21104/21104/19 позивачу продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 4712,45 грн. з 01.09.2018 року (а.с.37).
Відповідно до листа Торецького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 29.09.2020 року №37.01-03/1499 позивачу за період з вересня 2016 року по березень 2017 року було нараховано та сплачено страхові виплати у розмірі 17651,28 грн. (а.с.41).
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі Закон № 1105-XIV), страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Матеріалами справи підтверджується, що виплата страхових виплат позивачу припинена у зв'язку зі зміною місця проживання як переселенця.
Разом з тим, вичерпний перелік, визначений ст. 46 Закону № 1105-ХIV не містить таких підстав для припинення страхових виплат, а відмова особи від конституційних прав, до яких належить право на соціальний захист, є недійсною.
Отже, підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення виплат.
За вимогами статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.
Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 року у справі № 826/12123/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 року та ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, визнано нечинним Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365.
Суди дійшли до висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365таабзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.
Як вже зазначалось, з аналізу норм статті 46 Закону № 1105 вбачається, що визначені законодавством підстави припинення страхових виплат не є вичерпними.
Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення страхових виплат повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
У спірних правовідносинах ч. 2 ст. 77 КАС України на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок доведення правомірності не виплати соціальних виплат позивачу.
У свою чергу, відповідачем не доведено правомірності не виплати заборгованості з соціальних виплат позивачу.
Отже, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, не виплачуючи соціальні виплати за відсутності передбачених законами України підстав порушило право позивача на їх отримання, при цьому, зазначене право є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилання апелянта на те, що позивач для вирішення питання щодо отримання щомісячних страхових виплат не звертався до робочих органів виконавчої дирекції Фонду з письмовою заявою про продовження страхових виплат як внутрішньо переміщена особа судом не приймаються, оскільки позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до Фонду про продовження страхових виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 243/3505/16-ц.
Стосовно доводу апелянта про незрозумілість вини Фонду колегія суддів зазначає, що, в даному випадку відповідач неправомірно втрутився у право власності позивача на отримання соціальних виплат шляхом невиплати заборгованості по ним.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідач, не виплачуючи ОСОБА_2 страхові виплати з 1 березня 2017 року по 1 вересня 2018 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про захист порушених прав позивача шляхом визнання протиправними дій Фонду щодо не нарахування та не виплати позивачу соціальних регрес них виплат у рахунок відшкодування шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві з 01.03.2017 року по 01.09.2018 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 призначені соціальні регресні виплати у рахунок відшкодування шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві з 01.03.2017 року по 01.09.2018 року.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року у справі № 200/7936/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року у справі № 200/7936/20-а за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Повний текст постанови складений та підписаний 17 березня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення окрім випадків визначених статтєю 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач: І.В. Геращенко
Судді: Е.Г. Казначеєв
Г.М. Міронова