ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 березня 2021 року м. Київ № 640/2477/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Амельохін В.В., розглянувши позовну заяву та заяву про забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі
за позовомПриватного виконавця ОСОБА_1
доМіністерства юстиції України
провизнання протиправним та скасування наказу від 22.01.2021 №289/5,
Позивач звернувся з позовом про визнання протиправним та скасування наказу від 22.01.2021 №289/5 "Про задоволення скарги".
Ухвалою суду від 09.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 10.02.2021 відмовлено у задоволенні заяви приватного виконавця ОСОБА_1 про забезпечення позову.
12 березня 2021 року позивачем подано до суду додатково обґрунтовану заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії пункту 3 наказу Міністерства юстиції України від 22.01.2021 №289/5 "Про задоволення скарги" до набрання законної сили рішенням у справі №640/2477/21 та шляхом зупинення дії пункту 5 наказу Міністерства юстиції України від 22.01.2021 №289/5 "Про задоволення скарги" в частині анулювання доступу приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно до набрання законної сили рішенням у справі №640/2477/21.
В обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову позивач посилається на очевидну протиправність рішення відповідача, що порушує його права та інтереси, а також на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити та унеможливити ефективний захист порушених прав та інтересів позивача.
Заявник звертає увагу, що оскаржуваний наказ в частині п. 3, 5 фактично позбавляє можливості отримувати дохід від своєї професійної діяльності, пов'язаної з доступом до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно; заявник не може займатись іншою оплачуваною роботою; заявник не матиме можливості вчиняти реєстраційні дії у значній кількості справ, що призведе до заподіяння шкоди клієнтам, шкоди діловій та професійній репутації заявника, для виправлення яких необхідно буде докласти значних зусиль.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши подану заяву без повідомлення учасників справи, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає про таке.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Як встановлює частина друга статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При цьому для прийняття рішення про забезпечення позову достатньо лише обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
За своєю правовою природою забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього та тимчасового судового захисту. Водночас, невжиття заходів, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутись, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Згідно з Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18.
Оцінивши наявні у справі докази та мотиви поданої заяви, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заяви про забезпечення позову, виходячи із таких підстав.
Наказом Міністерства юстиції України від 22.01.2021 №289/5 "Про задоволення скарги":
1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок сільськогосподарської продукції «Столичний» від 14.01.2021 задовольнити частково.
2. Скасувати рішення від 13.01.2021 №56135347, прийняте державним реєстратором Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_3.
3. Скасувати рішення від 13.01.2021 №56130153, прийняте приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1.
4. Скасувати рішення від 13.01.2021 №56136616, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2.
5. Анулювати доступ державному реєстратору Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_3, приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
6. Блокувати доступ приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці.
7. В іншій частині вимог відмовити.
8. Виконання пунктів 2 - 4 наказу покласти на Офіс протидії рейдерству.
9. Виконання пунктів 5, 6 наказу покласти на Державне підприємство «Національні інформаційні системи».
Відповідно до підпункту «ґ» пункту 2 частини шостої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.
Згідно з абзацом другим частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що технічний адміністратор Державного реєстру прав у день надходження рішень, передбачених підпунктами «г» та «ґ» пункту 2 частини шостої цієї статті, забезпечує їх негайне виконання. Порядок тимчасового блокування та анулювання доступу до Державного реєстру прав визначається Міністерством юстиції України.
Абзац п'ятий частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює, що у разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу нотаріуса до Державного реєстру прав, скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб'єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного нотаріуса, акредитованого суб'єкта державної реєстрації прав.
Таким чином, за результатами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав Міністерство юстиції України має право прийняти рішення про анулювання доступу до Державного реєстру прав, однак, таке рішення має бути мотивованим; у свою чергу рішення про тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав є підставою для негайного виконання технічним адміністратором Державного реєстру прав.
У свою чергу відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником.
Таким чином, проведення державної реєстрації обов'язково здійснюється із використанням Державного реєстру прав, а тому анулювання доступу приватному виконавцю до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно фактично унеможливлює здійснювати свою професійну діяльність та отримувати дохід. При цьому, у позивача є зобов'язання перед державою у вигляді сплати податків, не зважаючи на фактичне зупинення його діяльності.
Заявник також вказує, що оскаржуваний наказ в частині, що стосується позивача також порушує права та інтереси інших осіб, які звернулись до нього із заявами про вчинення реєстраційних дій, внаслідок фактичної неможливості розпоряджатись своїм майном, завершити процедуру реєстрації шляхом звернення до іншого суб'єкта реєстрації прав.
Заявник зазначає, що відповідач в оскаржуваному рішенні не вирішив питання щодо передачі реєстраційних справ, що знаходяться у нього на розгляді.
Відповідно до частини третьої статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб'єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора.
Разом із тим, у статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлені строки проведення реєстраційних дій та надання інформації з Державного реєстру прав, так, державна реєстрація права власності та інших речових прав (крім іпотеки) проводиться у строк, що не перевищує п'яти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав.
При цьому частина перша статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державні реєстратори, суб'єкти державної реєстрації прав за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом. Шкода, завдана державним реєстратором фізичній чи юридичній особі під час виконання своїх обов'язків, підлягає відшкодуванню на підставі рішення суду, що набрало законної сили, у порядку, встановленому законом.
Вказане, на думку позивача свідчить про існування очевидних ознак порушення прав та інтересів позивача, так як не вирішення відповідачем прямо передбаченого Законом питання про передачу на розгляд суб'єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у ОСОБА_1 , створює реальну загрозу притягнення позивача до юридичної відповідальності за порушення порядку та строків розгляду заяв про державну реєстрацію, що не були розглянуті на момент прийняття рішення в частині анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Наведене свідчить, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову при ймовірному задоволенні позову приватного виконавця ОСОБА_1, заявнику необхідно буде докладати додаткових зусиль для стягнення шкоди, завданої незаконними рішеннями відповідача або вживати заходів щодо захисту своїх інтересів при можливому оскарженні її поведінки внаслідок не проведення державної реєстрації у зв'язку із анулюванням доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Суд також підтримує позицію позивача, що для відновлення його ділової та професійної репутації після анулювання доступу до Державного реєстру прав необхідно буде докласти значних зусиль.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи навіть унеможливити ефективний захист і поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, що є достатньою підставою для забезпечення позову відповідно до пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Необхідність забезпечення позову у справах даної категорії узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 травня 2018 року в справі №826/15847/17.
Суд акцентує увагу, що заходи забезпечення адміністративного позову, про які просить заявник, в частині зупинення пунктів 3 і 5 наказу відповідають предмету позову та, у той же час, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
З огляду на наведене в цілому, приймаючи до уваги, що позивачем подані належні та переконливі докази існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі та необхідності докладання значних зусиль та витрат для захисту цих прав, свобод та інтересів у майбутньому, в разі не вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд, з урахуванням доцільності, з огляду на вимоги ст. 152 КАС України, зупинення дії пунктів 3 і 5 наказу до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі, та з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб, прийшов до висновку про достатність підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову та часткового задоволення заяви, зокрема шляхом зупинення дії наказу Міністерства юстиції України № 289/5 від 22.01.2021 в частині анулювання доступу приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В частині вимог заявника щодо зупинення п. 3 наказу, суд звертає увагу, що заява ОСОБА_1 у наведених рамках задоволенню не підлягає як необґрунтована.
Таким чином, заява приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 150-154, 156, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) про забезпечення позову задовольнити частково.
Зупинити, до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі, дію пункту 5 наказу Міністерства юстиції України від 22.01.2021 №289/5 "Про задоволення скарги" в частині анулювання доступу приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В задоволенні іншої частини заяви відмовити.
Ухвала набирає чинності з 18.03.2021 і підлягає негайному виконанню на підставі ч. 1 ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути пред'явлена до виконання до 18.03.2024р.
Стягувачем у виконавчому провадженні, відкритому на підставі даної ухвали, є:
Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 )
Боржник: Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622)
Відповідно до частини статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.В. Амельохін