ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 березня 2021 року м. Київ № 640/16846/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправними та скасування постанов, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в якому просила:
- визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан І.Л. від 10.07.2020р. ВП № 59242152 про стягнення виконавчого збору в розмірі 507 869, 08 грн.;
- визнати незаконними та скасувати постанови старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан І.Л. від 10.07.2020р. про відкриття виконавчих проваджень ВП № 62537320, ВП № 62537540, ВП № 62537734 з виконання постанови № 59242152 виданої 10.07.2020р. Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постанова про стягнення виконавчого збору та похідні від неї постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки жодних заходів зі стягнення суми по виконавчому документу державним виконавцем здійснено не було, а виконавчий збір стягується із розміру фактично стягнутої суми.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що під час прийняття оскаржуваних постанов діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак відсутні підстави для скасування таких постанов та задоволення позовних вимог.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає наступне.
Судом встановлено, що в квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16.08.2017р. у справі № 759/5039/16-ц позовні вимоги залишено без задоволення.
Водночас, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17.10.2017р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16.08.2017р. скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 % річних в сумі 531 643,28 грн, інфляційні витрати у розмірі 4 532 578,56 грн та судовий збір у розмірі 14 469,00 грн.
Постановою Верховного Суду від 10.01.2019р. касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Вербицького Дмитра Віталійовича залишено без задоволення. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 17.10.2017р. залишено без змін.
На виконання вищезазначених судових рішень Шевченківським районним судом міста Києва видано виконавчий лист.
З огляду на пред'явлення вищезазначеного виконавчого листа до виконання, 31.05.2019р. старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан І.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 59242152 про стягнення боргу у сумі 5 078 690, 84 грн. у п. 3 резолютивної частини якої зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 507 869, 00 грн.
10.07.2020р. відповідач керуючись п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі заяви останнього.
Одночасно, 10.07.2020р. старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан І.Л. прийнято постанову про стягнення виконавчого збору керуючись ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому, 10.07.2020р. старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан І.Л. прийнято постанови про відкриття виконавчих проваджень № 62537540,62537734, 62537320 з виконання постанови відповідача про стягнення виконавчого збору винесеної в межах виконавчого провадження № 59242152.
Позивач вважаючи постанови відповідача про стягнення виконавчого збору та похідні від неї постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору протиправними, оскільки, на думку останньої, виконавчий збір стягується виключно у випадку стягнення суми за виконавчим листом в межах виконавчого провадження, звернулась з позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом частини першої статті 3 Закон № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, серед іншого, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Згідно із частиною п'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Також, частиною дев'ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
За приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що постанова відповідача про стягнення виконавчого збору є законною та обґрунтованою, оскільки прийнята відповідно до вимог Закону № 1404-VІІІ в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 28.10.2020р. у справі № 640/21075/19 адміністративне провадження № К/9901/3675/20.
При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що обов'язковою умовою стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження є саме фактичне примусове стягнення суми коштів, оскільки позивач посилається на правові норми Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 №2475-VIII (далі - Закон №2475-VIII).
Так, Законом №2475-VIII внесено зміни до Закону України «Про виконавче провадження» (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 30, ст. 542 із наступними змінами), зокрема у статті 27 у частині другій слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».
Посиланням позивача на неотримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження № 46072816 по виконанню виконавчого листа № 755/1334/13-ц, виданого 16.08.2013 Дніпровським районним судом м. Києва, судом касаційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки не є предметом розгляду у даній адміністративній справі, відповідно посилання на практику Верховного Суду у постановах від 16.08.2019 у справі № 520/987/19, від 07.02.2018, від 10.05.2018 у справі № 826/4030/16 є необґрунтованим.
Доводи позивача відносно наявності подвійного стягнення виконавчого збору не приймаються судом до уваги, оскільки частиною шостою та восьмою статті 27 Закону № 1404-VІІІ визначено, що у разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання. Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Крім того, посилання позивача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену в постанові від 11.03.2020р. у справі № 2540/3203/18, провадження № 11-445апп19, суд вважає помилковим, оскільки у вказаній постанові для вирішення спірних правовідносин, суд керувався нормами Закону №1404-VІІІ, які були чинними до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 №2475-VIII, а саме нормами ч. 2 ст. 27 Закону №1404-VІІІ відповідно до якої виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Керуючись ст. 77, 122, 123, 139, 242, 243, 251, 255 КАС України, -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. 287, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя Я.І. Добрянська