ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 березня 2021 року м. Київ № 640/13106/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної фіскальної служби України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної фіскальної служби України в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив:
- визнати бездіяльність Державної фіскальної служби України в особі директора Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження Державної фіскальної служби України протиправною;
- зобов'язати Державну фіскальну службу України зупинити стягнення з ОСОБА_1 , фінансових санкцій на підставі вимог про сплату боргу від 13.11.2018р. № Ф-225228-17 та від 15.05.2019р. № Ф-225208-17 до прийняття судом остаточного рішення у справі № 640/2464/19.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, оскільки на його вимогу не зупинено стягнення по податковим вимогам про сплату боргу від 13.11.2018р. № Ф-225228-17 та від 15.05.2019р. № Ф-225208-17. З огляду на вказане, просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався з огляду на що справа розглядається на підставі наявних в ній матеріалів.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 29.01.2007р. серії НОМЕР_1 .
13.11.2018р. Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено податкову вимогу № Ф-225228-17 відповідно до якої за позивачем обліковується податковий борг зі сплати єдиного внеску.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 14.01.2019р. №164/-16/99-99-11-05-02-25 позивачу відмовлено у задоволенні його скарги на вищезазначену вимогу про сплату боргу (недоїмки).
Однак, позивач вважаючи податкову вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 13.11.2018р. № Ф-225228-17 протиправною звернувся до суду з позовом в якому просив визнати протиправними дії контролюючого органу (відповідача), що полягають у взятті на облік адвоката ОСОБА_1 , індивідуальний номер НОМЕР_2 , 25.10.2017 як платника єдиного внеску за умови невнесення відомостей про нього до Єдиного реєстру адвокатів України та за відсутності відомостей про адвоката ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі адвокатів України та визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 13.11.2018 №Ф-225228-17.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2019р. у справі № 640/2464/19 відкрито провадження у справі.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.08.2020р. у справі № 640/2464/19, яке відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 05.10.2020р. у задоволенні адміністративного позову Адвоката ОСОБА_1 відмовлено.
15.05.2019р. Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено податкову вимогу № Ф-225208-17 відповідно до якої за позивачем обліковується податковий борг зі сплати єдиного внеску.01.06.2019р. позивач звернувся до ДФС Укрїни зі скаргою в якій просив зупинити стягнення з ОСОБА_1 , фінансових санкцій на підставі вимог про сплату боргу від 13.11.2018р. № Ф-225228-17 та від 15.05.2019р. № Ф-225208-17 до прийняття судом остаточного рішення у справі № 640/2464/19.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 04.07.2019р. №30695/6/99-99-11-05-02-25 позивачу відмовлено у задоволенні його скарги, а вимогу сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019р. № Ф-225208-17 без змін.
Позивач вважаючи, що Державною фіскальною службою України допущено протиправну бездіяльність в частині не зупинення стягнення по податковим вимогам від 13.11.2018р. № Ф-225228-17 та від 15.05.2019р. № Ф-225208-17 до прийняття судом остаточного рішення у справі № 640/2464/19, звернувся до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства, ознайомившись із доводами представників сторін, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України встановлений обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію зведених податкових накладних.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України тут і далі в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.п. 14.1.265 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з осіб, що вчинили податкове правопорушення або порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначена Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (тут і далі в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч. 2-5 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
У разі несплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової і митної політики, інформує про це платників єдиного внеску.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки. Вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 10, 13, 14 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.
У разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки нарахування пені зупиняється з дня подання скарги до органу доходів і зборів або позову до суду.
Про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це територіального органу доходів і зборів, яким прийнято це рішення.
Оскарження рішення органу доходів і зборів про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення органом доходів і зборів вищого рівня та/або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов'язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.
Порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень органу доходів і зборів щодо нарахування пені та застосування штрафів.
Так, з прохальної частини адміністративного позову вбачається, що позивач просить суд зобов'язати відповідача зупинити стягнення з ОСОБА_1 фінансових санкцій на підставі вимог про сплату боргу від 13.11.2018р. № Ф-225228-17 та від 15.05.2019р. № Ф-225208-17 до прийняття судом остаточного рішення у справі № 640/2464/19.
Однак, як вбачається з п.п. 14.1.265 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з осіб, що вчинили податкове правопорушення або порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Одночасно, суд наголошує, що в адміністративному позові в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на абз. 3 ч. 14 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відповідно до якого оскарження рішення органу доходів і зборів про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення органом доходів і зборів вищого рівня та/або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або судом рішення у справі.
При цьому, доказів прийняття рішень контролюючим органом про нарахування позивачу саме фінансових санкцій за прийнятими відносно нього вимогами про сплату боргу від 13.11.2018р. № Ф-225228-17 та від 15.05.2019р. № Ф-225208-17, їх оскарження в адміністративному або судовому порядку та доказів пред'явлення таких рішень до виконання, шляхом стягнення їх з позивача в примусовому порядку, до суду не надано.
Тобто, за відсутності доказів накладення на позивача фінансових санкцій внаслідок прийняття вимог про сплату боргу, відсутні відповідно підстави для зупинення стягнення таких.
Більше того, в ході судового розгляду встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.08.2020р. у справі № 640/2464/19, яке відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 05.10.2020р., у задоволенні адміністративного позову адвоката ОСОБА_1 про визнання протиправними дій контролюючого органу, що полягають у взятті на облік адвоката ОСОБА_1 , індивідуальний номер НОМЕР_2 , 25.10.2017 як платника єдиного внеску за умови невнесення відомостей про нього до Єдиного реєстру адвокатів України та за відсутності відомостей про адвоката ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі адвокатів України та визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 13.11.2018 №Ф-225228-17 -відмовлено.
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що станом на момент винесення рішення в цій справі сума визначена в податковій вимозі від 13.11.2018 №Ф-225228-17 є узгодженою.
З огляду на вказане, суд зазначає, поняття «юридичного спору» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 14.11.2018р. у справі №826/24498/15, адміністративне провадження №К/9901/62434/18.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Керуючись ст. 242, 243, 251, 255 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська