ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 березня 2021 року м. Київ № 640/25585/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея»
до Головного управління ДФС у м. Києві, ОСОБА_1
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея» з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, ОСОБА_1 в якому просило:
- рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 10.05.2019р. вих. № 87445/10/26-15-5805-05 взнати незаконним та скасувати;
- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві внести податкову інформацію з поданої у письмовій формі податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць квітень 2019 року з додатками 2, 5 та доповнень до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея» до інформаційних баз даних ДФС України;
- дії в.о. начальника ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_1 , які полягають у підписанні рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 10.05.2019р. вих. № 87445/10/26-15-5805-05 визнати незаконними.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що прийняте відповідачем рішення про відмову в прийнятті податкової декларації позивача з податку на додану вартість та додатків до неї за квітень 2019 року є протиправним, а відтак підлягає скасуванню, оскільки остання містить всі обов'язкові реквізити передбачені вимогами ПК України.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що під час прийняття оскаржуваного рішення діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак відсутні підстави для скасування такого рішення та задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
07.05.2019р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікея» подано до ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві у паперовій формі податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2019 року з додатками 2 та 5 та викладеними доповненнями до податкової декларації з податку на додану вартість відповідно до абз. 2 п. 46.4 ст. 46 ПК України, яка отримана відповідачем 08.05.2019р.
Листом Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 10.05.2019р. № 87445/10/26-15-5805-05 «Повідомлення про відмову у прийнятті звітності» позивача повідомлено про відмову в прийнятті звітності та зазначено, що за результатами перевірки достовірності обов'язкових реквізитів (п. 49.8 ст. 49 Кодексу) податкова декларація з податку на додану вартість за квітень 2019р., яка була подана засобами поштового зв'язку та отримана ДПІ 08.05.2019р., вважається неподаною у зв'язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: відповідно до п. 49.4 ст. 49 гл. 2 розд. ІІ ПК України платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку визначеному законодавством. Подано документ «податкова декларація з податку на додану вартість за квітень 2019 року» на паперовому носієві, чим порушено вимоги п. 49.4 ст. 49 гл. 2 розд. ІІ ПК України.
Позивач вважаючи вищезазначену відмову протиправною та такою, яка прийнята не в порядку, не на підставі та не у межах повноважень контролюючого органу, звернувся до суду для захисту своїх прав.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, а ознайомившись із доводами представників сторін, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпунктів 16.1.2 та 16.1.3 пункта 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Згідно із пункта 49.1 та 49.1 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
Пунктом 49.3 цієї правової норми передбачено, що податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підписа.
Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.
Відповідно до пункта 49.4 статті 49 ПК України платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису (дана правова норма набрала чинності 01 січня 2015 року згідно Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII та кореспондується із Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за №159/28289).
Отже, позивачем не враховано, що ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 01.01.2015 року, стало покладення на платника податків обов'язку подання її засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджувало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі.
Тобто, наведений імперативний припис передбачає обов'язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.
Єдине виключення з цього правила закріплене в абзаці 3 пункту 49.4 статті 49 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким передбачено, що у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті.
Інших виключень з правила, встановленого пунктом 49.4 статті 49 ПК України, законодавець не передбачив.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 810/2468/17, від 11.12.2018р. у справі №810/1711/17, від 21.05.2019р. у справі № 826/28016/15.
Водночас, доказів припинення договору про визнання електронних документів у вказаний період, до суду не надано.
Отже, наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкову звітність у паперовому вигляді.
Отже, вимогами чинного законодавства передбачено, що позивач повинен був подати податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний період квітень 2019 року виключно у електронному вигляді, відтак рішення (лист) відповідача від 10.05.2019р. вих. № 87445/10/26-15-5805-05, яким позивачу відмовлено у прийнятті вказаної декларації у паперовому вигляді, є обґрунтованим та таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.
Аналогічна позиція щодо тотожних правовідносин між цими ж учасниками справи висловлена Верховним Судом у постанові від 17.07.2020 року у справі №826/17716/18.
Також, не підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо визнання незаконними дій в.о. начальника ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві Олійник Юлії Олексіївни, які полягають у підписанні рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 10.05.2019р. вих. № 87445/10/26-15-5805-05, оскільки керівник податкового органу, підписуючи будь-які рішення цього органу чи вихідну документацію діє у відповідності із своїми дискреційними повноваженнями та обов'язками.
Крім того, суд наголошує, що лист Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 10.05.2019р. вих. № 87445/10/26-15-5805-05, підписаний від імені уповноваженої особи контролюючого органу та по суті є рішенням суб'єкта владних повноважень про відмову у прийнятті податкової декларації, якому надано судом оцінку при розгляді цієї справи.
При цьому, дії - це активна поведінка контролюючого органу, яка має вплив на права, свободи та інтереси платників податків.
Жодних доказів на підтвердження факту вчинення протиправних дій в.о. начальника ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві Олійник Ю.О. під час підписання оскаржуваного рішення, які б порушували права позивача, а відтак підлягали б судовому захисту, до суду не надано.
З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
1. У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея» - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська