ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 березня 2021 року м. Київ № 640/32795/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування звукозаписувальним технічним засобом адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправними та скасування постанов,-
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі також - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо відкриття виконавчого провадження № 63659790 від 19.11.2020 року та стягнення з ОСОБА_1 штрафу в сумі 510 грн. на виконання постанови інспектора Департаменту патрульної поліції Юрчука С.В. серії 1АВ № 00851402 винесеної 09.09.2020 року про накладення на останнього адміністративного стягнення у вигляді адміністративного штрафу в розмірі 255 грн. за порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП;
- визнати протиправними дії Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 63659790 від 19.11.2020 року щодо встановлення витрат виконавчого провадження та стягнення їх з ОСОБА_1 .
- визнати протиправними дії Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 63659790 від 19.11.2020 року щодо накладення арешту на майно та кошти ОСОБА_1 ;
- скасувати постанову Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження № 63659790 від 19.11.2020 року та стягнення з ОСОБА_1 штрафу в сумі 510 грн.;
- скасувати постанову Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 19.11.2020 року винесену у виконавчому провадженні № 63659790 від 19.11.2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та їх стягнення з ОСОБА_1 ;
- скасувати постанову Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 02.12.2020 року винесену у виконавчому провадженні № 63659790 від 19.11.2020 року про арешт майна боржника;
- скасувати постанову Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17.12.2020 року винесену у виконавчому провадженні № 63659790 від 19.11.2020 року про арешт коштів боржника.
В обґрунтування адміністративного позову ОСОБА_1 зазначено, що оскаржувані постанови в порядку, встановленому Законом №1404 не отримував. Крім того, Подільським районним судом міста Києва 02.11.2020 року відкрито провадження у справі про оскарження постанови від 09.09.2020 року 1АВ №00851402, на виконання якої відкрито спірне виконавче провадження №63659790, про що позивачем проінформовано Департамент патрульної поліції.
Водночас, Департаментом патрульної поліції, всупереч положенням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі також - КУпАП) направлено постанову від 09.09.2020 року 1АВ №00851402 відповідачу, а останнім, в свою чергу, протиправно відкрито 19.11.2020 року виконавче провадження №63659790 та здійснено інші заходи примусового виконання зазначеної постанови від 09.09.2020 року 1АВ №00851402.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про поновлення строку ухвалено розглянути в судовому засіданні. Призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 18.03.2021 рок. Витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №63659790. Зобов'язано відповідача подати до суду належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №63659790 та відзив відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, який, з урахуванням вимог статей 269, 287 КАС України у строк до 11.03.2021 року таким чином, щоб у вказану дату витребувані матеріали знаходились у канцелярії суду.
На електронну пошту суду 12.03.2021 року відповідачем надіслано витребувані копії матеріалів виконавчого провадження №63659790.
Правом на подання відзиву відповідач не скористався.
У судове засідання 18.03.2021 року сторони не прибули.
В порядку частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування звукозаписувальним технічним засобом не здійснювалося.
Згідно з статтею 271 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення.
Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.
Відповідно до частини четвертої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення.
Щодо пропущеного позивачем процесуального строку звернення до суду із позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовну заяву може бути подано до суду:
1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;
2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Із змісту позовної заяви судом встановлено, що позивачем оскаржуються дії відповідача, зокрема, які полягають у винесенні постанов від 19.11.2020 року про відкриття виконавчого провадження №63659790, від 19.11.2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та постанови від 02.12.2020 року про арешт майна боржника, та безпосередньо вказані постанови, в той час, як із позовною заявою ОСОБА_1 звернувся 24.12.2020 року (вх. Окружного адміністративного суду міста Києва 24.12.2020 року №640/32795/20), тобто, із пропущенням десятиденного строку звернення до суду з позовом у категорії справ щодо оскарження дій, зокрема, державного виконавця.
Згідно з частинами першою, другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Дослідивши подану позивачем заяву про поновлення строку звернення до суду, судом встановлено, що останню обґрунтовано неотриманням позивачем оскаржуваних постанов у встановлений Законом України "Про виконавче провадження" спосіб.
Так, позивачем стверджується, що 17.12.2020 року на його електронну адресу надійшло повідомлення від Приватбанку про накладення арешту на відкриті банківські рахунки (скрін-шоти повідомлення долучено позивачем до матеріалів позову).
18.12.2020 року позивачем направлено звернення до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (копія звернення з доказами направлення долучена до матеріалів позовної заяви) про направлення йому у встановленому порядку копії постанови від 19.11.2020 року про відкриття виконавчого провадження № 63659790 та інших прийнятих у провадженні постанов. Крім того, у зверненні проінформовано відповідача про оскарження ОСОБА_1 постанови, винесеної інспектором Департаменту патрульної поліції Юрчуком С.В. серії 1АВ № 00851402 від 09.09.2020 року.
Оскільки станом на 22.12.2020 року позивачем у встановленому порядку копій постанов від відповідача, прийнятих у виконавчому провадженні №63659790, не отримано, позивач зареєструвався в електронному кабінеті сайту «Он-лайн будинок Юстиції» (скрін-шот повідомлення про реєстрацію долучено до матеріалів позовної заяви), звідки останнім отримано доступ до змісту документів виконавчого провадження №63659790.
Таким чином, позивач просить суд поновити строк звернення до суду, визнавши причини його пропуску поважними.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (із змінами і доповненнями) копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Отже, державним виконавцем постанову про відкриття виконавчого провадження має бути направлено рекомендованим поштовим відправленням, докази чого мають міститься у матеріалах виконавчого провадження.
Водночас, жодного доказу направлення та отримання ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчого провадження, яку мало б бути відправлено державним виконавцем рекомендованим повідомленням, матеріали виконавчого провадження №63659790 не містять.
Державним виконавцем не надано доказів, на кшталт, списку згрупованих поштових відправлень, або рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, які б спростовували встановлене судом.
На переконання суду, встановлені обставини свідчать про необізнаність боржника щодо існування виконавчого провадження №63659790 з незалежних від нього причин, що відповідачем не спростовано, а матеріалами виконавчого провадження №63659790, наданими державним виконавцем, навпаки, підтверджено.
Дійсно, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі також - Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 року у справі "Беллет проти Франції" Європейським судом з прав людини зазначено, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 13.01.2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейським Судом з прав людини вказано, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Так, предметом спору є, зокрема, постанови державного виконавця від 19.11.2020 року про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та від 02.12.2020 року про арешт майна боржника та дії державного виконавця з їх винесення.
Водночас, до адміністративного суду із цим позовом позивач звернувся лише 24.12.2020 року.
Отже, встановлений статтею 287 КАС України десятиденний строк звернення до суду позивачем пропущено.
Проте, у межах розгляду справи №640/32795/20 позивачем пропуск строку звернення до суду визнано, що обґрунтовано причинами, які на думку суду, впливали на об'єктивну неможливість звернення до суду у відповідний процесуальний строк, що, у відповідності до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, надає право позивачу на звернення до адміністративного суду із позовом.
З огляду на викладене, суд вважає, що поновлення строку звернення до суду за даних обставин є дотриманням права позивача на доступ до правосуддя та права заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
09.09.2020 року інспектором Департаменту патрульної поліції Юрчуком С.В. винесено постанову серії 1АВ №00851402 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування на території України.
За змістом цієї постанови серії 1АВ №00851402 інспектором постановлено притягнути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. Дата набрання постановою законної сили: 11.09.2020 року. Строк пред'явлення постанови до виконання до 09.11.2020 року.
Окрім того, у тексті цієї постанови зазначено, що згідно із частиною другою 308 КУпАП в разі несплати ОСОБА_1 штрафу у строк, встановлений частиною другою статті 300-1 КУпАП, у порядку примусового виконання цієї постанови органи державної виконавчої служби з правопорушника стягують штраф у подвійному розмірі 510 грн.
Згідно з долученої до позовної заяви копії позовної заяви ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративних стягнень в справі про адміністративне правопорушення, датованої 15.09.2020 року, ОСОБА_1 оскаржено до Подільського районного суду міста Києва постанову серії 1АВ №00851402 від 09.09.2020 про накладення адміністративного стягнення, шляхом подання відповідної позовної заяви. Така позовна заява була зареєстрована відповідно до відбитку штемпеля вхідної кореспонденції Подільського районного суду міста Києва 15.09.2020 року.
Листом від 17.09.2020 року Департаменту патрульної поліції Трушницьким О.О. направлено заяву у порядку Закону України «Про звернення громадян», в якій повідомлено Департамент про подання позовної заяви до Подільського районного суду міста Києва та прохання внести до системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі інформацію про оскарження в судовому порядку постанови 1АВ №0085142 та в подальшому пред'явлення її до виконання здійснити з урахуванням вимог частин другої та третьої статті 300-1 КУпАП, після прийняття судом рішення у справі про її оскарження.
Листом Департаменту патрульної поліції від 01.10.2020 року №Т-16565, 17052/41/27/04-2020 розглянуто звернення позивача та повідомлено, що інформацію про оскарження зазначеної постанови у Подільському районному суді міста Києва внесено до Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.
Згідно з даними з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 02.11.2020 року відкрито провадження у справі №758/10246/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора Департаменту патрульної поліції Юрчука С.В. про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення та призначено розгляд цієї справи на 10.12.2020 року.
Між тим, Департаментом патрульної поліції пред'явлено постанову серії 1АВ №00851402 від 09.09.2020 року про накладення адміністративного стягнення до примусового виконання, шляхом подання такої разом із заявою від 22.10.2020 року №47597/41/27-2020 про примусове виконання рішення до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яку зареєстровано за вхідним 18.11.2020 року.
Постановою державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Скрипки Юлії Олександрівни від 19.11.2020 року відкрито виконавче провадження №63659790 з примусового виконання постанови Департаменту патрульної поліції серії 1АВ №00851402 від 09.09.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в сумі 510 грн.
В подальшому, в рамках цього виконавчого провадження державним виконавцем Скрипкою Ю.О. винесені наступні постанови: від 19.11.2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; від 02.12.2020 року про арешт майна боржника; від 17.12.2020 року про арешт коштів боржника.
Вважаючи дії державного виконавця з відкриття виконавчого провадження та винесення у його межах інших постанов з метою примусового виконання постанови Департаменту патрульної поліції серії 1АВ №00851402 від 09.09.2020 року, яка оскаржується в судовому порядку, позивач звернувся з позовом до суду для захисту своїх прав.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 02.06.2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1404), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (із змінами і доповненнями) (далі також - Інструкція №512/5), Кодексом України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X (із змінами і доповненнями) (далі також- КУпАП).
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови та порядок примусового виконання судових рішень та інших органів (посадових осіб) визначено Законом №1404.
Відповідно до статті 1 Закону №1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню як виконавчі документи рішення постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Положеннями частин першої, четвертої статті 4 Закону № 1404 передбачено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, зокрема, якщо: рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання).
Згідно із частиною першою статті 291 КУпАП постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до частини другої статті 291 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.
Поряд з цим у силу приписів частин першої, другої статті 299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України. Зокрема, при оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
За змістом статті 3001 КУпАП у разі сплати відповідальною особою, зазначеною у частині першій статті 142 цього Кодексу, або громадянином (резидентом) України, який ввіз на територію України транспортний засіб, зареєстрований за межами України, 50 відсотків розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), така постанова вважається виконаною. Постанова про накладення адміністративного стягнення за порушення зупинки, стоянки та паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), також вважається виконаною у разі сплати штрафу за повідомленням про притягнення до адміністративної відповідальності, залишеним уповноваженою посадовою особою на місці вчинення правопорушення на лобовому склі транспортного засобу, у тому числі шляхом сплати 50 відсотків розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня вчинення відповідного правопорушення.
У разі несплати штрафу особами, зазначеними у частині першій цієї статті, протягом 30 днів з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сферах безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів така постанова підлягає примусовому виконанню.
У разі оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сферах безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів перебіг строків, визначених цією статтею, зупиняється до розгляду скарги.
Згідно з частиною першою статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 3001 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Відповідно до положень статті 308 цього Кодексу передбачено, що у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, як передбачено приписами частини першої статті 303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги.
З аналізу вищевикладених положень законодавства України висновується, що оскарження особою постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу зупиняє її примусове виконання до розгляду відповідної скарги, оскільки у разі оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу вона підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, встановленого для добровільної сплати штрафу порушником, - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Дослідивши та проаналізувавши наявні у справі матеріали судом встановлено, що ОСОБА_1 в 15.09.2020 року (до дня пред'явлення виконавчого документу до примусового виконання) звернувся до Подільського районного суду м. Києва із відповідною позовною заявою про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, серії 1АВ №00851402 від 09.09.2020 року, та що таку позовну заяву позивача зареєстровано районним судом 15.09.2020 року.
Згідно з відомостями Єдиного реєстру судових рішень Подільським районним судом м. Києва відкрито провадження у справі за вказаним позовом ОСОБА_1 02.11.2020 року, а рішення за результатами розгляду позову ОСОБА_1 постановлено Подільським районним судом міста Києва лише 01.03.2021 року.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 19.11.2020 року ВП №63659790 є такою, що винесена передчасно.
При цьому, в силу положень частин першої, другої статті 18 Закону №1404 виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Так, виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Також виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
За змістом положень частин першої, п'ятої та сьомої статті 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Крім того, у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника (частина друга статті 56 Закону №1404).
Зміст наведених статей закону дає суду підстави для висновку, що державний виконавець не наділені повноваженнями перевірки факту оскарження відповідної постанови (виконавчого документу) в судовому порядку, на момент пред'явлення такого до примусового виконання.
Відповідно до статті 26 Закону №1404 обов'язок державного виконавця винести постанову про відкриття виконавчого провадження кореспондує лише з обов'язком отримання виконавчого документа від стягувача, а не перевірки цього документу на предмет оскарження його боржником.
З матеріалів справи судом встановлено, що на час звернення Департаменту патрульної поліції із заявою про примусове виконання постанови серії 1АВ №851402 від 09.09.2020 року інформації про її оскарження в судовому порядку державному виконавцю сторонами виконавчого провадження не надано.
Відтак, перевіривши на відповідність вимогам статті 4 Закону №1404 виконавчий документ інспектора Департаменту патрульної поліції, у тому числі в частині настання строку набрання ним законної сили, державний виконавець не мав правових підстав для повернення зазначеної постанови про накладення адміністративного стягнення без прийняття до виконання та в силу вимог закону був зобов'язаний винести постанову про відкриття виконавчого провадження.
За таких обставин, на переконання суду, відсутні підстави вважати протиправними дії державного виконавця та постанову від 19.11.2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП №63659790.
Разом з тим, за правилами пунктів 2, 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При цьому належним способом захисту порушеного права є лише такий спосіб, який відповідає вимогам матеріального закону і призводить до поновлення прав позивача до такого стану, що існував до порушення права, а якщо відновлення такого стану є неможливим - компенсує позивачу шкоду, завдану неправомірним рішенням.
Таким чином, з огляду на відсутність у оспорюваної постанови Подільського РВ ДВС про відкриття виконавчого провадження протиправного характеру, зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини, суд вважає, що належним і достатнім способом захисту порушеного інтересу позивача є скасування цієї постанови.
Наведені висновки суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеною в постанові від 27.03.2019 у справі №826/15117/17 провадження № К/9901/52767/18 (ЄДРСРУ № 80805719).
Щодо протиправності дій державного виконавця з винесення постанов про арешт коштів боржника, арешт майна боржника та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою, другою, абзацом 1 частини третьої статті 42 Закону №1404 кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції 512/5 фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження», використання яких здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 554.
Пунктом 2 розділу VI Інструкції 512/5 передбачено, що витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, приймається виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження та надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня.
Мінімальними витратами виконавчого провадження є плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрати, пов'язані з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору; стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу). В свою чергу, витрати, пов'язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження, як виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку)).
Інші витрати виконавчого провадження належать до додаткових витрат виконавчого провадження.
З матеріалів виконавчого провадження судом встановлено, що постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №63659790 винесено державним виконавцем 19.11.2020 року одночасно із постановою про відкриття виконавчого провадження, що свідчить про правомірність дій державного виконавця в цій частині.
Зокрема, позивачем не надано суду доказів стягнення з позивача на підставі цієї постанови мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 196,00 грн. в порядку, передбаченому Законом №1404, з огляду на що, в цій частині протиправність дій державного виконавця позивачем не доведено.
Крім того, згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону №1404 виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Статтею 56 Закону №1404 передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
З аналізу вказаних положень законодавства України висновується, що приймаючи постанови від 02.12.2020 року про арешт майна боржника та від 17.12.2020 року про арешт коштів боржника в межах виконавчого провадження №63659790 державним виконавцем вчинялися правомірні дії, передбачені Законом №1404 для примусового виконання постанови серії №1АВ 851402 від 09.09.2020 року.
Суд зауважує, що жодних доводів в обґрунтування протиправності саме дій державного виконавця з прийняття оскаржуваних у цій справі постанов позивачем не зазначено, а судом не встановлено.
Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 63659790 щодо встановлення витрат виконавчого провадження та стягнення їх з ОСОБА_1 , а також накладення арешту на майно та кошти ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, з огляду на їх безпідставність.
Разом з тим, постанови від 19.11.2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, від 02.12.2020 року про арешт майна боржника та від 17.12.2020 року про арешт коштів боржника, підлягають скасуванню з огляду на те, що останні винесені державним виконавцем в межах виконавчого провадження №63659790, постанову про відкриття якого скасовано судом в силу передчасності її винесення державним виконавцем.
Таким чином, враховуючи похідний характер позовних вимог про скасування постанов від 19.11.2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, від 02.12.2020 року про арешт майна боржника та від 17.12.2020 року, винесених в межах виконавчого провадження №63659790, від вже задоволеної судом позовної вимоги про скасування постанови від 19.11.2020 року про відкриття виконавчого провадження №6359790, суд дійшов висновку про їх задоволення.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003).
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v." від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд зауважує, що під час розгляду справи по суті, судом не встановлювалися та не оцінювалися обставини, зазначені позивачем, щодо розповсюдження мораторію, встановленого Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" в частині вчинення виконавчих дій щодо квартири позивача, яку заявлено до стягнення як предмету іпотеки, оскільки ці обставини не входять до кола спірних правовідносин у справі №640/336/20, якими є стягнення основної винагороди приватного виконавця.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку, про часткове задоволення позову.
Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 205, 229, 241-246, 250, 271, 286, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Скасувати постанову Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження № 63659790 від 19.11.2020 року та стягнення з ОСОБА_1 штрафу в сумі 510 грн.
3. Скасувати постанову Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 19.11.2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, винесену у виконавчому провадженні № 63659790.
4. Скасувати постанову Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 02.12.2020 року про арешт майна боржника, винесену у виконавчому провадженні № 63659790.
5. Скасувати постанову Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17.12.2020 року про арешт коштів боржника, винесену у виконавчому провадженні № 63659790.
6. В іншій частині відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Подільський районний відділу державної служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 34482497, адреса: 04208, м. Київ, пр-т Георгія Гонгадзе, 5-б).
Повне рішення складено 18.03.2021 року.
Суддя Л.О. Маруліна