ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
17 березня 2021 року справа №640/26292/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доМіністерства оборони України (далі по тексту - відповідач, МО України)
третя особаАдміністрація державної прикордонної служби України (далі по тексту - третя особа)
про1) визнання протиправним та скасування пункту 23 рішення відповідача, оформленого протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05 березня 2020 року, затвердженого 12 березня 2020 року Міністром оборони України, згідно з яким позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги; 2) зобов'язання відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням ІІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на день встановлення інвалідності
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, вважаючи протиправною відмову відповідача у призначенні йому одноразової грошової допомоги відповідно до пункту «б» частини першої статті 162 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
На думку позивача, він має право на отримання одноразової грошової після спливу трьох місяців з моменту звільнення зі служби, оскільки є особою, яку звільнено з військової служби та, якій встановлено інвалідність, що настала внаслідок поранення (контузії), захворювання, пов'язаного із виконанням ним обов'язків військової служби, після її звільнення та зазначає, що підпункт 6 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на нього не розповсюджується.
Ухвалою від 03 листопада 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/26292/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання; залучив до участі у справі Адміністрацію державної прикордонної служби України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки, МО України не здійснювало розрахунок під час звільнення позивача з прикордонних військах КДБ СРСР та не є правонаступником Міністерства оборони СРСР, витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в прикордонних військах, мають здійснюватися Прикордонною службою України; при зверненні за призначенням та виплатою допомоги позивачем не надано документ про причини та обставини поранення, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; інвалідність у позивача настала поза межами тримісячного строку.
Крім того, відповідач вважає, що призначення та виплата одноразової грошової допомоги є дискреційними повноваженнями МО України.
Третя особа надала письмові пояснення, в яких вказує, що Державна прикордонна служба України не є правонаступником прикордонних військ КДБ СРСР; позивач на військовому обліку Державної прикордонної служби України не перебуває та зазначає, що відповідно до висновків Верховного Суду обов'язок призначення та виплати одноразової грошової допомоги, який проходив строкову військову службу в Збройних Силах СРСР, покладений саме на МО України, посилаючись на судову практику.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
ОСОБА_1 відповідно до військового квитка від 23 жовтня 1985 року серії НОМЕР_1 , виданого Новомиргородським районним військовим комісаріатом Кіровоградської області «призывной комиссией при Новомиргородском районном военном комиссариате Кировоградской области признан «годен к строевой службе», призван на действительную службу и направлен в часть 23 октября 1985 года», 15 лютого 1988 року звільнений в запас.
Згідно із довідкою від 01 липня 2019 року №869 позивач проходив військову службу в складі діючої армії (в/ч пп 2099) в період бойових дій (в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку (Афганістан), перебування в партизанських загонах і з'єднаннях) з 30 жовтня 1985 року по 24 лютого 1988 року, що також підтверджується записом у військовому квитку позивача.
Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 14 липня 2016 року №3065 поранення (контузія) та захворювання ОСОБА_1 , пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Відповідно до виписки із акта огляду МСЕК до довідки від 21 березня 2013 роки серії 10ААА №799822 позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності з 19 березня 2013 року внаслідок «поранення, (контузія), так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії» до 01 квітня 2014 року.
Відповідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 14 лютого 2017 року серії 12 ААА №183906, позивачу при первинному огляді з 26 січня 2017 року встановлена IIІ група інвалідності, причина інвалідності «поранення(контузія) та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Статус позивача як інваліда ІІІ групи, який має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, підтверджується також посвідченням від 06 березня 2017 року, виданим Новомиргородським УСЗН.
Позивач звернувся із заявою до військового комісара Новомиргородського районного військового комісаріату від 12 липня 2019 року щодо надання інформації про наявність в особовій справі позивача документів чи записів, які підтверджують, що під час проходження військової служби з 30 жовтня 1985 року по 24 лютого 1988 року ним були скоєні кримінальні, адміністративні чи інші правопорушення, які пов'язані з алкогольним, наркотичним, токсичним сп'янінням або навмисним спричиненням собі тілесних ушкоджень.
У відповідь на заяву позивача від 12 липня 2019 року Новомиргородським районним військовим комісаріатом листом від 25 вересня 2019 року №1240 позивачу надана відповідь, відповідно до якої документів чи записів, які підтверджують чи спростовують факт, що під час проходження військової служби з 30 жовтня 1985 року по 24 лютого 1988 року позивачем були скоєні кримінальні, адміністративні чи інші правопорушення, які пов'язані з алкогольним, наркотичним, токсичним сп'янінням або навмисним спричиненням собі тілесних ушкоджень не має та рекомендовано звернутися до Державної прикордонної служби України.
Адміністрація державної прикордонної служби України в листі від 09 жовтня 2019 року №11/П-14162 повідомила, що за результатами розгляду заяви про виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що позивач в 1985-1988 роках проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Середньоазіатського прикордонного округу, що входила до складу Прикордонних військ КДБ СРСР та перебував в Демократичній республіці Афганістан, проте, обов'язок для призначення та виплати одноразової грошової допомоги колишнім військовослужбовцям Прикордонних військ КДБ СРСР у зв'язку із встановленням інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, покладено на МО України.
Відповідач в листі від 25 травня 2020 року №0290/П-701/1/510 зазначив, що висновок спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи та висновок Центральної військово-лікарської комісії про причинний зв'язок поранення не є документами, що свідчать про обставини поранення та повідомив позивача, що Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення про відмову у призначені йому одноразової грошової допомоги.
Відповідно до рішення, яке викладено у формі протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі по тексту - Комісія) від 05 березня 2020 року №35 Комісія відмовила позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, обґрунтовуючи тим, що витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України; позивачу інвалідність встановлена понад 3-місячний строк з моменту звільнення зі служби; крім цього, позивач не надав документів, що свідчать про причини і обставини поранення.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги, зокрема, у разі інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога, зокрема, у разі інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
В частини дев'ятій статті 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року №975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Порядок №975).
Пунктом 16 Порядку №975 встановлено, що фінансування витрат, пов'язаних з виплатою одноразової грошової допомоги, здійснюється відповідно до статті 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.
Як встановив суд, позивач проходив військову службу у прикордонних військах КДБ СРСР, які відповідно до статті 4 Закону СРСР «Про загальний військовий обов'язок» від 12 жовтня 1967 року №42, в редакції чинній на момент проходження позивачем військової служби, були складовою частиною Збройних Сил СРСР.
Статтею 4 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року №1543-ХІІ встановлено, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 січня 1992 року №3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону» встановлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ західного прикордонного округу КДБ СРСР.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України.
Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.
Оскільки позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, перебував на обліку в органах Міністерство оборони України, суд вважає, що обов'язком Міністерства оборони в даних правовідносинах є призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії в розмірі встановленому статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Отже, виходячи з аналізу вказаних правових норм вбачається, що саме на Міністерство оборони України, як на головного розпорядника коштів, покладено обов'язок щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №760/9113/17, від 02 листопада 2018 року у справі №825/1558/18.
Відповідач, своє рішення про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги обґрунтовує, зокрема, тим, що позивачу інвалідність встановлена понад 3-місячний строк з моменту звільнення зі служби, посилаючись на пункт 6 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та підпункт 3 пункту 6 Порядку №975.
Як встановив суд, позивач проходив дійсну військову службу з 23 жовтня 1985 року по 24 лютого 1988 року у складі військової частини НОМЕР_2 Середньоазіатського прикордонного округу
З 26 січня 2017 року позивачу встановлена ІII групу інвалідності, у зв'язку з пораненням (контузія) та захворюванням, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2019 року у справі №127/12061/17 зазначив, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на день виникнення у позивача права на отримання такої допомоги, тобто станом на 26 січня 2017 року.
Пунктами 4, 5 та 6 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
- встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;
- встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;
- встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
Важливою умовою для правильного тлумачення наведених норм статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є розуміння видів військової служби, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Частина четверта статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», в редакції чинній на час встановлення позивачу вперше ІІІ групи інвалідності, встановлює такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги стверджує, що на момент виникнення спірних правовідносин є особою, звільненою з військової служби, під час проходження військової служби виконував інтернаціональний обов'язок на території Демократичної Республіки Афганістан та зауважує, що проходження особою військової служби на території інших держав, зокрема, в період військових дій на території Афганістану не є тотожним проходженню строкової військової служби.
Суд встановив, що позивач, відповідно до інформації, що міститься у військовому квитку, був призваний на дійсну військову службу.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону СРСР «Про загальний військовий обов'язок» від 12 жовтня 1967 року №42, в редакції чинній на момент проходження позивачем військової служби, для солдат та сержантів Радянської Армії строк дійсної військової служби встановлюється 2 роки.
Статтею 14 Закону СРСР «Про загальний військовий обов'язок» встановлено, що термін дійсної військової служби обчислюється: покликаним в першій половині року - з 1 липня року призову; покликаним в другій половині року - з 1 січня року, наступного за роком призову
Початковий і кінцевий моменти стану військовослужбовців на дійсній строковій військовій службі визначаються відповідними положеннями про проходження дійсної строкової військової служби.
Згідно із статтею 39 Закону СРСР «Про загальний військовий обов'язок» військовослужбовці, які вислужили встановлені цим Законом терміни дійсної військової служби, звільняються з лав Збройних Сил СРСР в запас.
Звільнення солдатів, матросів, сержантів і старшин проводиться командиром військової частини на підставі наказу Міністра оборони СРСР в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Міністерству оборони СРСР дозволяється приймати в добровільному порядку на дійсну надстрокову військову службу солдатів, матросів, сержантів і старшин, які звільняються в запас, а також тих хто в запасі. Перелік посад, що підлягають заміні цими особами, і порядок проходження ними дійсної надстрокової військової служби визначаються Міністром оборони СРСР.
Отже, дійсна військова служба під час проходження позивачем служби в лавах Збройних Сил СРСР поділялася на строкову службу та надстрокову.
Пунктом 3 Положення про проходження надстрокової служби в Збройних Силах СРСР, введеного в дію наказом Міністра оборони СРСР від 20 листопада 1964 року №270 встановлено, що початком надстрокової служби вважається для осіб, які перебувають на дійсній військовій строковій службі, - день, зазначений у наказі про зарахування на надстрокову службу, для осіб, зарахованих на надстрокову службу із запасу, - день вибуття до місця служби, зазначений у приписі військового комісаріату, а закінченням - день виключення зі списків особового складу частини, визначений наказом про звільнення з дійсної військової служби.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази про зарахування позивача на надстрокову службу в Збройні Сили СРСР та проходження позивачем служби в Збройних Сил України.
З наведеного вбачається, що позивач, відповідно до інформації, що міститься у військовому квитку, проходив строкову військову службу, яка є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.
Таким чином, спеціальною нормою при розгляді спірних правовідносин є пункт 6 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходять строкову військову службу, зокрема:
- особливі суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби;
- визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби;
- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.
Аналогічна норма міститься у підпункті 3 пункту 6 Порядку №975, в редакції чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, відповідно до якого одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, військовослужбовцю строкової служби, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової служби, під час виконання обов'язків військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період строкової військової служби у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.
З аналізу зазначених норм вбачається, що, для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.
У разі встановлення інвалідності в період дії статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції на час встановлення позивачу інвалідності, після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
Оскільки, позивачу вперше встановлена ІІІ група інвалідності більше ніж через три місяці, після звільнення зі служби (26 січня 2017 року), суд дійшов висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у позивача відсутнє.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №750/5074/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 816/1458/18 та від 25 квітня 2019 року у справі №806/2508/18.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо строку звернення з адміністративним позовом, суд встановив, що рішення Комісії позивач отримав 02 червня 2020 року, що підтверджується штемпелем на конверті відправленому Департаментом фінансів відповідача, а тому позивачем дотримано строк звернення до адміністративного суду.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність його поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено та враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 );
Міністерство оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 00034022);
Адміністрація Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, б. 26; ідентифікаційний код 00034044).
Суддя В.А. Кузьменко