ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 березня 2021 року м. Київ №640/25239/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просила суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 провести обчислення заробітку для призначення пенсії згідно довідки №252 від 25 серпня 2016 року, виданої ВП «Шахта «Жовтневий рудник» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» за період 01 листопада 1988 року по 31 жовтня 1993 року та у зв'язку з цим провести перерахунок пенсії та відповідні виплати з 02 вересня 2016 року - неправомірними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести обчислення заробітку для призначення ОСОБА_1 пенсії згідно довідки №252 від 25 серпня 2016 року, виданої ВП «Шахта «Жовтневий рудник» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» за період 01 листопада 1988 року по 31 жовтня 1993 року та у зв'язку з цим провести перерахунок пенсії та відповідні виплати з 02 вересня 2016 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач безпідставно не зарахував довідку про заробітну плату №252 від 25 серпня 2016 року, видану ВП «Шахта «Жовтневий Рідник» ДП «Донецька Вугільна енергетична компанія», у зв'язку з тим, що довідки видані підприємством, яке знаходиться на тимчасово окупованих територіях.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що надані позивачем для підтвердження пільгового стажу роботи довідки видані з порушенням норм Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме видані на тимчасово окупованій території в місті Донецьк, про що свідчить зазначена в них інформація за вказані періоди.
Відповідно до частин першої-третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Зазначене, на думку відповідача, свідчить про правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у застосуванні таких довідок.
Представник позивача надав відповідь на відзив, в якому заперечив проти висновків, викладених у відзиві на позовну заяву та просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Громадянка ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в порядку Закону України «Про звернення громадян» від 15 травня 2020 року, яка зареєстрована в Управлінні 26 травня 2020 року № 13270/С-2600-20.
ОСОБА_1 разом з листом від 15 травня 2020 року до органу пенсійного забезпечення надано довідку про заробітну плату для обчислення пенсії №252 від 25 серпня 2016 року, видану ВП «Шахта «Жовтневий Рудник» ДП «Донецька Вугільна Енергетична Компанія» за період 01 листопада 1988 року по 31 жовтня 1993 року.
Згадана довідка була видана на підставі первинних документів (особових рахунків, за 1988-1993 роки, табелю № 8231) за зазначений у ній період, первинні документи на підставі яких було видано довідку знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ).
В подальшому ОСОБА_1 отримала протокол призначення їй пенсії, проте згадана довідка до розрахунку взята не була. В усній розмові позивача проінформували, що має бути проведена перевірка первинних документів, на підставі яких ця довідка видана, після цього довідка буде взята до розрахунку. Як зазначає ОСОБА_1 , що з того часу пройшло майже півроку, жодної інформації про проведення перевірки вона не отримала.
За результатами розгляду заяви громадянки ОСОБА_1 в порядку Закону України «Про звернення громадян», Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 24 червня 2020 року № 13408-13270/С-02/8-2600/20 повідомлено, що оскільки довідка про заробітну плату, видана організацією, що знаходиться на території, яка тимчасово не контролюється українською владою, врахувати при обчисленні пенсії заробітну плату згідно вказаної довідки немає підстав.
На даний час пенсію обчислено із заробітної плати, визначеної за періоди роботи з 01.06.1995 по 31.01.2000, з 01.03.2000 по 30.06.2000 та з 01.07.2000 по 31.12.2004 з урахуванням страхового стажу 27 років 6 місяців 2 дні.
Розмір пенсії складає 1638,00 грн, в тому числі: 100,59 грн - основний розмір пенсії; 1400,91 грн - доплата до прожиткового мінімуму; 136,50 грн - доплата і о мінімальної пенсійної виплати.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону № 1058).
Частиною четвертою статті 24 Закону 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Законом, що відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, є Закон України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Щодо спірного періоду роботи з 01 листопада 1988 року по 31 жовтня 1993 року, у трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 зазначено що остання працювала у «ОП Шахта «Октябрський рудник» ГП ДУЕК (в подальшому перейменовано в Державне підприємство «Донецька вугільна енергетична компанія»).
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58) заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 вищезазначеної Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Як вбачається з матеріалів справи, незарахування спірного періоду роботи до спеціального стажу відбулось в зв'язку з тим, що довідка видана з порушенням норм Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме видана на тимчасово окупованій території в місті Донецьк.
Разом з тим, пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю та статті 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
При цьому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка зазначена, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Тому, основним документом для підтвердження відповідного стажу є трудова книжка.
Щодо посилань відповідача на протиправність наданих довідок, які видані в порушення розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», суд зазначає наступне.
Подані позивачем довідки засвідчені печаткою підприємства та підписами посадових осіб, містять обов'язкові відомості та підстави для їх видачі з посиланням на первинні документи. Такі були прийняті та враховані пенсійним органом при призначенні пенсії позивачу. Однак, в подальшому під час перевірки документів щодо призначення цієї пенсії відповідач дійшов висновку про неможливість врахування таких довідок, з тих підстав, що вони видані органами, їх посадовими особами чи службовими особами, створеними, обраними чи призначеними на тимчасово окупованій території всупереч діючому законодавству України, а тому такі є недійсними.
Пунктом 1 постанови Верховної Ради України від 17 березня 2015 року №254-VIII визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
За положеннями, наведеними у статті 1 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон №1207-VII), тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1207-VII Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно із статтею 9 Закону №1207-VII державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
З аналізу вищевикладених норм права суд приходить до висновку, що з метою захисту прав і свобод громадян України органи державної влади України мають право враховувати і документи, видані незаконними органами (посадовими особами).
Окрім того, суд вважає, що з метою забезпечення захисту прав і свобод позивача до спірних правовідносин застосуванню також підлягають так звані «намібійські винятки» Міжнародного суду Організації об'єднаних націй, відповідно до яких документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 22 жовтня 2018 року в справі №235/2357/17.
Отже, відповідачем було необґрунтовано не враховано довідку, надану позивачем на підтвердження пільгового стажу, видані на тимчасово окупованій території в місті Донецьк, оскільки такі безпосередньо впливають на реалізацію конституційного права позивача на соціальний захист.
Встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим під час судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд погоджується з доводами позивача, вважає їх обґрунтованими, а позовні вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 провести обчислення заробітку для призначення пенсії згідно довідки №252 від 25 серпня 2016 року, виданої ВП «Шахта «Жовтневий рудник» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» за період 01 листопада 1988 року по 31 жовтня 1993 року та у зв'язку з цим провести перерахунок пенсії та відповідні виплати з 02 вересня 2016 року - неправомірними.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести обчислення заробітку для призначення ОСОБА_1 пенсії згідно довідки №252 від 25 серпня 2016 року, виданої ВП «Шахта «Жовтневий рудник» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» за період 01 листопада 1988 року по 31 жовтня 1993 року та у зв'язку з цим провести перерахунок пенсії та відповідні виплати з 02 вересня 2016 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 840,80 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко