ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 березня 2021 року м. Київ № 640/9439/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О. розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення від 16.06.2020 в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві
про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві, в якому просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві звернутися із поданням до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві щодо повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Ленінським РВ УМВС України в Кіровоградській області 02.07.1997) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 17 950,00 грн відповідно до квитанції від 30.03.2017 №262310001.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Суд вирішив:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві звернутися із поданням до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві щодо повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 17 950,00 грн відповідно до квитанції від 30.03.2017 №262310001;
- cтягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840, 80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок);
- cтягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 160, 00 грн (чотири тисячі сто шістдесят гривень).
На виконання вищевказаного рішення Окружним адміністративним судом міста Києва 06.10.2020 видано виконавчі листи №640/9439/20.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2020 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві про зобов'язання вчинити певні дії повернуто особі, яка її подала.
Разом з тим, через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду міста Києва 15.03.2021 від представника позивача надійшло клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення від 16.06.2020 в адміністративній справі №640/9439/20.
Як вбачається з вказаного клопотання, представник позивача просить суд:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати у строк 10 (десяти) календарних днів звіт про виконання судового рішення від 16.06.2020 в адміністративній справі №640/9439/20;
- за наслідками розгляду звіту Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про виконання судового рішення від 16.06.2020 в адміністративній справі №640/9439/20 або в разі неподання такого звіту, встановити новий строк подання звіту в 10 (десять) календарних днів, накласти на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві ОСОБА_2 , відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зважаючи на те, що статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначено обов'язковість розгляду питання лише накладення штрафу за наслідками розгляду звіту про виконання рішення суду у судовому засіданні, на підставі частини третьої статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про можливість розгляду клопотання у письмовому провадженні.
Перевіривши матеріали клопотання й вивчивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Приписами статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.
Питання про накладення штрафу вирішується за клопотанням позивача або за ініціативою судді у судовому засіданні з повідомленням сторін. Неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.
Суддя за клопотанням органу чи посадової особи, відповідальних за виконання рішення, на підставі відповідних доказів зменшує розмір штрафу, який стягується на користь Державного бюджету України за невиконання або неналежне виконання рішення, на суму штрафу, який було накладено за ці самі дії державним виконавцем відповідно до законодавства про виконавче провадження.
Ухвала суду про накладення штрафу, що набрала законної сили, направляється для виконання до державної виконавчої служби. З наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму заборгованості без додаткового рішення суду нараховується пеня у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції.
Сплата штрафу не звільняє від обов'язку виконати рішення суду і подати звіт про його виконання. Повторне невиконання цього обов'язку тягне за собою застосування наслідків, установлених частинами першою і другою цієї статті, але розмір нового штрафу при цьому збільшується на суму штрафу, який було або мало бути сплачено за попередньою ухвалою.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Вказана правова позиція викладена у судових рішеннях Верховного суду, зокрема, в ухвалі Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року у справі №807/2358/15, а також в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №800/305/17.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13 червня 2006 року, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12 травня 2011 року).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07 травня 2002 року, "Ромашов проти України" від 27 липня 2004 року, "Шаренок проти України" від 22 лютого 2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.
З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Суд звертає увагу, що при зверненні з позовною заявою позивач не просив встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, а подав відповідне клопотання до суду лише після розгляду справи по суті та набрання рішенням суду законної сили.
Таким чином, оскільки при ухваленні рішення у даній справі судовий контроль не встановлювався, то суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати судовий контроль за клопотанням позивача вже після ухвалення рішення у справі.
Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Як вбачається з доданих до клопотання представника позивача матеріалів, останній звернувся до органу казначейства з вимогою, зокрема, здійснити безспірне списання коштів в загальній сумі 5000,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві відповідно до виконавчих листів від 06.10.2020 №640/9439/20.
Також судом встановлено, що до клопотання про встановлення судового контролю представником позивача долучено копії листів Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві від 27.11.2020 №07-36/12058, від 03.03.2021 №07-06.3/818 та копію листа Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 23.12.2020 №2600-0602-5/182634.
Зі змісту копії листа Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві від 27.11.2020 №07-36/12058 вбачається, що що Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, яке є відповідачем у даній справі та має статус боржника за виконавчими листами від 06.10.2020 №640/9439/20, не має відкритих рахунків в Головному управлінні Казначейства, тому виконання вказаного судового рішення можливе лише у добровільному порядку.
Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 23.12.2020 №2600-0602-5/182634 виплата коштів відповідно до виконавчих документів від 06.10.2020 №640/9439/20 може бути здійснена за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України.
При цьому, як вбачається з листа Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві від 03.03.2021 №07-06.3/818, станом на 03.03.2021 казначейством здійснюється погашення заборгованості за судовими рішеннями, які віднесені до першої черги. Також у своєму листі представник ГУ ДКСУ у м. Києві повідомив про те, що виконавчі документи на користь ОСОБА_1 з 25.11.2020 знаходяться на виконанні в Головному управлінні Казначейства в порядку черговості відповідно до вимог Закону.
Суд звертає увагу на тому, що доказів того, що рішення суду не виконується позивачем не надано та матеріали справи також не містять.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Таке положення отримало нормативне продовження у частині першій статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», зокрема виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Частиною 4 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Поряд із цим, відповідно до пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Наведений пункт прийнято у розвиток абзацу другого підпункту 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, відповідно до якого «рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України… Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень…».
Частинами 1-3 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, а з державного підприємства або юридичної особи нараховується державним виконавцем протягом п'яти днів з дня отримання ним повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, про перерахування коштів, крім випадку, коли кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Отже, незважаючи на те, що судові рішення мають обов'язковий характер, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» створено додатковий механізм їх гарантування. Так, частина перша статті 2 передбачає, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державні підприємство, установа, організація.
З аналізу вищенаведених норм діючого законодавства слід дійти висновку, що рішення про стягнення судового збору з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються виключно органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2020 у справі № 640/9439/20 cтягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840, 80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок); cтягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 160, 00 грн (чотири тисячі сто шістдесят гривень).
Суд зазначає, що рішення щодо стягнення з відповідача суми судового збору підтверджує право позивача на відшкодування понесених судових витрат зі сплати судового збору та на витрат професійну правничу допомогу у порядку, визначеному законодавством України, разом з тим, рішення в цій частині не встановлює обов'язків безпосередньо для органу Пенсійного фонду України щодо вчинення дій на стягнення коштів.
З огляду на ненаведення представником позивача аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника позивача про встановлення судового контролю.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення. Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для його (рішення) виконання.
Крім того, щодо надання суду листів органу казначейства про виконання рішення суду щодо погашення заборгованості, суд зазначає, що у разі незгоди з такими рішеннями чи діями позивач не позбавлений можливості оскаржити їх до суду.
Керуючись статтями 241-243, 248, 382 КАС України, суд, -
В задоволенні клопотання представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №640/9439/20 відмовити.
Ухвала набирає законної сили згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іщук І.О.