ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 березня 2021 року м. Київ № 640/16347/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні), адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Держпраці у Київській області
про скасування постанови про накладення штрафу, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі також - відповідач, ГУ Держпраці у Київській області), в якому просить визнати протиправною та скасувати Постанову Головного управління Держпраці у Київській області від 30.07.2019 року №КВ1241/1777/АВ/П/ТД/ФС-467 про накладення на позивача штрафу у розмірі 125 190,00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що викладені у Акті інспекційного відвідування від 08.07.2019 року № КВ1241/1777/АВ порушення, а саме фактичний допуск до роботи, фізичної особи ОСОБА_2 , без оформлення трудових відносин, укладення трудового договору відповідно вимогам діючого законодавства, є необґрунтованим, адже між позивачем та ОСОБА_2 було укладено цивільно-правовий договір від 01.07.2019 року № 1, який надавався при перевірці, водночас не був врахований при винесені акту перевірки та прийнятті оскаржуваної постанови про накладення штрафу, отже, вважає оскаржувану постанову про накладення штрафу протиправною та незаконною.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні).
Відповідачем через канцелярію суду 26.09.2019 року подано відзив на адміністративний позов, в якому проти позовних вимог заперечує у повному обсязі, оскільки ГУ Держпраці у Київській області діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України. Звертає увагу, що в Договорі не визначено конкретно, які саме послуги повинні надаватись, отже, громадянка ОСОБА_2 виконувала роботу без розуміння її обсягу та кількості, без конкретного результату, що, відповідно, є ознакою трудового договору, при цьому, посилається на пояснення останньої.
У відповіді на відзив, поданої через канцелярію суду 03.10.2019 року позивач вважає, що аргументи відповідача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що ґрунтуються виключно на припущеннях, а тому підлягають відхиленню.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.
05.07.2019 року ГУ Держпраці у Київській області було проведено інспекційне відвідування магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого встановлено порушення позивачем вимог частини першої статті 21, частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме факт допуску до роботи громадянки ОСОБА_2 без оформлення трудових відносин, укладання трудового договору відповідно вимогам діючого законодавства, що зафіксовано Актом інспекційного відвідування від 08.07.2019 року №КВ1241/1777/АВ.
08.07.2019 року відповідачем винесено припис про усунення виявлених порушень №КВ1241/1777/АВ/П, зі змістом виявлених порушень та строком їх усунення.
Позивачем 29.07.2019 року подано до Головного управління Держпраці у Київській області відповідь на припис №КВ 1241/1777/АВ/П.
30.07.2019 року на підставі Акту інспекційного відвідування від 08.07.2019 року №КВ1241/1777/АВ, враховуючи встановлені факти порушення позивачем вимог частини першої статті 21, частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, відповідачем винесено постанову №КВ1241/1777/АВ/П/ТД/ФС-467 про накладення штрафу на позивача у розмірі 125 190,00 гривень.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно частини другої статті 2 Кодексу законів про працю України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Частиною першою статті 21 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
При цьому, згідно частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Згідно частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі також - Порядок №509).
Згідно приписів пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками.
Штрафи накладаються на підставі:
рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв'язку з невиконанням вимог припису;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;
акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування;
акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 509 справа про накладення штрафу (далі також - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.
Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб'єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п'ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Положеннями пункту 4 Порядку № 509 встановлено, що під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб'єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв'язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.
У разі відсутності підстав для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб'єкту господарювання чи роботодавцю у строки, визначені абзацом першим пункту 3 цього Порядку.
Судом встановлено, що на підставі Акту інспекційного відвідування від 08.08.2019 року № КВ1241/1777/АВ відповідачем було розглянуто справу про накладення на позивача штрафу у розмірі 125 190,00 грн. за порушення вимог частини першої статті 21, частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме допущення до роботи продавцем-консультантом громадянки ОСОБА_2 без оформлення трудових відносин, укладання трудового договору відповідно вимогам діючого законодавства.
У той же час, згідно матеріалів справи, 01.07.2019 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 укладено Цивільно-правовий договір № 1, відповідно до якого ОСОБА_2 надає позивачу послуги: діяльність продавця-консультанта оптичної групи товарів в строк з 01.07.2019 року по 12.07.2019 року на умовах договору.
При цьому, пунктом 1.1 зазначеного договору визначено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.
За результатами виконання Цивільно-правового договору від 01.07.2019 року № 1, укладено акт приймання-передачі наданих послуг від 12.07.2019 року, сплачено винагороду ОСОБА_2 у розмірі 1000,00 грн., подано податкові звіти та сплачено податки, що підтверджується квитанцією №4801928 від 15.07.2019 року, згідно якої ФОП ОСОБА_1 сплачено 220, 00 грн. єдиного внеску, квитанціями №4801947 та №4801953 від 15.07.2019 року, згідно яких ФОП ОСОБА_1 сплачено 180, 00 грн. податку на доходи з фізичних осіб та 15, 00 грн. військового збору, відомістю по нарахуванню та виплаті винагороди за надані послуги за липень.
Згідно додаткової угоди від 05.07.2019 року до договору цивільно-правового характеру від 01.07.2019 року №1, викладено п.п.1.2 п.1 в наступній редакції: 1.2. За цим Договором Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання виконати наступні роботи (надати послуги) : надання послуг консультування з роздрібного продажу наступного товару: окуляри оптичні в кількості штук загальною вартістю 75000, 00 грн.
Суд зазначає, що частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Натомість, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.04.2015 року в справі №6-48369св14, встановлено, що цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
Як вказано в Договорі від 01.07.2019 року №1, Замовник забезпечує Виконавця усім необхідним для виконання роботи - є однією з умов погодженою сторонами при укладанні Договору, що регулюється цивільним та господарським законодавством, а тому, на думку суду не може вважатися підставою для визначення Договору - трудовим договором.
Відповідно до статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Суд зазначає, що основною ознакою, що відрізняє цивільні (підрядні) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Підрядник, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом в постанові від 08.05.2018 у справі №127/21595/16-ц.
З аналізу наведених норм слідує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
З огляду на вище зазначене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 надавала позивачу послуги, а не здійснювала трудову функцію, оскільки предметом угоди, яка укладена між позивачем та фізичною особою - ОСОБА_2 , є надання певних послуг за винагороду, яка була сплачена на підставі акту виконаних робіт, тобто праця за цією угодою з боку ОСОБА_2 є юридично самостійною, а також вказана фізична особа не підпорядковувалась певному внутрішньому трудовому розпорядку.
При цьому, суд констатує, що діючим законодавством не заборонено особі, що виконує роботу за цивільно-правовим договором, проходити інструктаж з техніки безпеки.
Договором не передбачено систематичного (щомісячного) виконанням трудових функцій в межах діяльності позивача, а обумовлено лише надання послуг з надання консультацій по продажу товару Позивача, протягом строку дії договору.
Оскільки чинним цивільним законодавством не визначено обов'язкових випадків укладання трудових договорів при отриманні послуг характеру, який мали ті, що надані позивачу фізичною особою ОСОБА_2 та не містить норм щодо недопустимості отримання таких послуг за цивільно-правовими договорами, тому сторони договору (замовник та виконавець) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення своїх відносин, а тому на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.
За приписами статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
При цьому, обставин, які б вказували на нікчемність договору, укладеного між позивачем з ОСОБА_2 відсутні.
У той же час судом надано оцінку письмовим поясненням ОСОБА_2 від 07.11.2019 року на які посилається відповідач, як на основний доказ вини позивача, висновки Головного управління Держпраці у Київській області при видачі постанови від 30.07.2019 року №КВ1241/1777/АВ/П/ТД/ФС-467 не можуть ґрунтуватись лише на поясненнях особи, що містяться на бланку опитування найманих працівників щодо вимог дотримання законодавства про працю в Україні, відповідно до статті 35 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці», оскільки на всі поставлені запитання можливо відповідати з точки зору найманого працівника.
На підставі наведеного, факт допущення позивачем до роботи без належного оформлення трудових відносин ОСОБА_2 не підтверджується належними та допустимими доказами.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Одночасно суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
В контексті наведеного суд зазначає, що відповідачем не доведено обставин щодо допущення позивачем працівника ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та, як наслідок, правомірність рішення про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 125 190 грн. за порушення вимог частини першої статті 21, частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм суд дійшов до переконання, про задоволення адміністративного позову ФОП ОСОБА_1 в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно наявної у матеріалах справи квитанції від 27.08.2019 року №4900876 позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1921,00 грн., які підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області.
Керуючись вимогами статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати протиправною та скасувати Постанову Головного управління Держпраці у Київській області від 30.07.2019 року №КВ1241/1777/АВ/П/ТД/ФС-467 про накладення на позивача штрафу у розмірі 125 190,00 грн.
3. Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області (місцезнаходження: 04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10, код ЄДРПОУ 39794214).
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10; ідентифікаційний код 39794214).
Повне судове рішення складено: 16.03.2021 року
Суддя Л.О. Маруліна