ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
04.03.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/990/20
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатсервіс"
до відповідача: Приватного підприємства "Ландшафт-ІФ"
про стягнення заборгованості в сумі 161220 грн 75 к.
за участю:
представники сторін не з"явилися
встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Прикарпатсервіс" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства "Ландшафт-ІФ" про стягнення заборгованості в сумі 161 220 грн 75 к.
Ухвалою суду від 05.11.20 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатсервіс" вх.№16801/20 від 02.11.20 залишено без руху та постановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Прикарпатсервіс" в десятиденний термін з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання належним чином засвідчених копій документів, долучених до позовної заяви.
18.11.20 позивачем подано заяву вх.№15908/20 про усунення недоліків з належним чином засвідченими копіями документів, відтак ухвалою суду від 23.11.20 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк: у 15 (п'ятнадцять) календарних днів з моменту отримання цієї ухвали для надання суду відзиву на позов, 5 (п'ять) календарних днів з моменту отримання відповіді на відзив для надання суду заперечення; п'ять днів з дня отримання ухвали на подання суду відповідної обґрунтованої заяви (клопотання) у разі наявності у відповідача заперечень проти розгляду справи без повідомлення (виклику) сторін.
Разом з тим, враховуючи викладені у позовній заяві та клопотанні вх.№18162/20 обставини, які потребували дослідження, ускладнювали справу та робили неможливим її розгляд у спрощеному позовному провадженні без виклику представників сторін, з метою забезпечення дотримання принципу пропорційності та змагальності сторін, у відповідності до ч. 6 ст. 250 ГПК України, суд встановив наявність підстав для переходу до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження з ініціативи суду, відтак ухвалою суду від 11.01.21 суд постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі та призначив підготовче засідання на 26.01.2021.
В судове засідання представники сторін не з"явилися, відтак ухвалою суду від 26.01.21 відкладено підготовче засідання на 16.02.21.
Ухвалою суду від 16.02.21, занесеною до відповідного протоколу судового засідання, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 04.03.21.
Представник позивача в судове засідання не з"явився, однак направив суду заяву вх.№3257/21 від 03.03.21 щодо розгляду справи за своєї відсутності.
Відповідач в судові засідання жодного разу не з"явився. Ухвала про відкриття провадження у справі направлена відповідачу у відповідності до вимог ГПК України рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, зазначеною позивачем в позовній заяві, а також у ЄДРЮОФОПГФ(витяг сформовано на запит суду за кодом 284285821851), та вручена відповідачу 28.11.20, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (вх. номер повідомлення 18559/20 від "30" листопада 2020 р.). Ухвали суду від 26.01.21 та від 16.02.21 відповідачем отримано відповідно 05.02.21 та 26.02.21, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення (вх. номер повідомлення 2048/21 від "08" лютого 2021 р., вх. номер повідомлення 3198/21 від "01" березня 2021 р.).
Статтею 178 ГПК України передбачене право відповідача подати суду відзив на позовну заяву. Разом з тим, як визначено в ч. 3 цієї статті, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач у встановлений судом строк (15 (п'ятнадцять) календарних днів з моменту отримання ухвали ) відзиву на позов не подав.
Згідно з ч.1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Суд констатує, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.
Верховний Суд у справі № 916/3188/16 зазначив, що держава в особі судових органів має забезпечити заінтересованим особам право на використання наявних засобів правового захисту. Заінтересовані особи, в свою чергу, повинні розраховувати на те, що процесуальні норми судочинства будуть застосовані, а неналежне використання своїх прав однією із сторін у судовому процесі не стане перешкодою для іншої сторони в реалізації її права на виконання судового рішення.
Згідно ч.2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Обставини справи, дослідження доказів.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Прикарпатсервіс” (по договору - Постачальник, по справі - Позивач) та Приватним підприємством “Ландшфт-ІФ” (по договору - Покупець, по справі - Відповідач) 02.02.17 укладено Договір купівлі-продажу №02-02/17, за умовами якого Постачальник зобов'язався в порядку та у терміни, визначені Договором, поставити (продати) товар у власність Покупця, а Покупець - прийняти та оплатити товар на умовах, визначених Договором.
Зазначений договір підписано сторонами та скріплено їх печатками. Термін дії договору - до 31.12.17. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору(п.8.2 договору).
Пунктом 1.3 Договору визначено, що асортимент та ціна товару погоджується сторонами шляхом підписання відповідних накладних з виставленням рахунку-фактури по факту поставки та інших документів, які є невід"ємними частинами цього договору.
Покупець зобов"язується оплатити шляхом перерахування на поточний рахунок Постачальника вартості товару на підставі видаткової накладної, підписаної Постачальником, у строки, обумовлені сторонами у даному договорі(п.3.4 договору).
Пунктом 4.3 договору сторони визначили обов"язок Покупця прийняти і оплатити товар.
На виконання умов вказаного договору Постачальником передано у власність Покупця продукцію (пиломатеріали обрізні хвойних порід), що підтверджується видатковою накладною №РН-0001202 від 01.11.2017 та податковою накладною №1429 від 01.11.2017 на загальну суму 12000,00 грн., в тому числі ПДВ - 2000,00 грн.
Доказів оплати відповідачем вартості поставленого позивачем товару згідно вищезазначеної видаткової накладної матеріали справи не містять.
Відповідно до п.5.1 Договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього Договору, Сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та/або чинним в Україні законодавством, в тому числі, відшкодовує збитки, сплачує штрафні санкції.Покупець у разі порушення ним грошового зобов'язання - прострочення оплати вартості Товару, отриманого за цим договором, зобов'язаний сплатити Постачальнику за письмовою вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості своєчасно неоплаченого Товару за кожний день прострочення оплати, а також 0,5% денних (відповідно до ст.625 ЦК України) з суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу.
Позивачем 06.09.2019 направлено Відповідачу лист-вимогу №06/09 від 05.09.2019р. про необхідність сплати заборгованості протягом семи діб з моменту отримання вказаної вимоги, відповіді на яку матеріали справи не містять.
Оскільки Відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару, Позивачем нараховано Відповідачу 1832,22 грн. пені у відповідності до п.5.1 договору.
Крім того, без укладення письмого договору ТОВ “Прикарпатсервіс” поставлено ПП “Ландшафт-ІФ” товару (пиломатеріали обрізні хвойних порід) згідно видаткових накладних на загальну суму 119112,00 грн., вт.ч. ПДВ:
12.01.2018р. на загальну суму 25680,00 грн.
12.03.2018р. на загальну суму 23520,00 грн.
16.03.2018р. на загальну суму 21432,00 грн.
28.03.2018р. на загальну суму 24000,00 грн.
25.04.2018р. на загальну суму 24480,00 грн.
Факт поставки Товару Позивачем підтверджується видатковими накладними, підписаними Сторонами та скріпленими печатками Позивача та Відповідача, а саме: №РН-0000018 від 12.01.2018р. ; №РН-0000147 від 12.03.2018р. ; №РН-0000161 від 16.03.2018р. ; №РН-0000199 від 28.03.2018р.; №РН-0000258 від 25.04.2018р.
На підтвердженням факту поставки Товару позивачем також надано наступні податкові накладні: №22 від 12.01.2018 на загальну суму 25680,00 грн.; №206 від 12.03.2018р. на загальну суму 23520,00 грн.; №223 від 16.03.2018р. на загальну суму 21432,00 грн.; №253 від 28.03.2018р. на загальну суму 24000,00 грн.; №324 від 25.04.2018р. на загальну суму 24480,00 грн.
Станом на момент подання позову загальна сума заборгованості відповідача за поставлений позивачем товар становить 131112,00грн.(12000,00 грн. + 119112,00 грн.).
Оскільки Відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару, Позивачем нараховано Відповідачу 3% річних в розмірі 10444,53 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 17832,00грн.
Доказів погашення заборгованості відповідачем матеріали справи не містять.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення, висновки суду.
Зі змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з договору.
В силу приписів статей 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами у справі договір №02-02/17 від 02.02.17 є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення закріплено і у статті 712 Цивільного кодексу України.
Таким чином, між сторонами у справі на підставі наведених норм закону виникли правовідносини, які за своєю правовою природою є такими, що випливають із договору поставки, тому до них слід застосовувати відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України.
В силу положень ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що постачальником передано у власність Покупця продукцію (пиломатеріали обрізні хвойних порід) згідно видаткової накладної №РН-0001202 від 01.11.2017 на загальну суму 12000,00 грн. та податкової накладної №1429 від 01.11.2017 на загальну суму 12000,00 грн., які є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 76-77 ГПК України на підтвердження факту поставки товару на вищезазначену суму.
Нормою частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п.3.4 Договору покупець зобов"язується оплатити шляхом перерахування на поточний рахунок Постачальника вартості товару на підставі видаткової накладної, підписаної Постачальником, у строки, обумовлені сторонами у даному договорі.
За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Таким чином, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, набуває право вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити його оплату.
Таким чином, з огляду на те, що умовами спірного договору не визначено строку оплати товару відповідачем, враховуючи приписи ст.692 Цивільного кодексу України, строк оплати відповідачем поставленого в рамках укладеного договору товару - 02.11.17.
Приписами статей 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідач не довів суду відсутності своєї вини у порушенні прийнятих на себе зобов"язань.
Приписами пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України обумовлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).
Згідно п.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
За змістом п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності до ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до п.5.1. Договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього Договору, Сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та/або чинним в Україні законодавством, в тому числі, відшкодовує збитки, сплачує штрафні санкції.Покупець у разі порушення ним грошового зобов'язання - прострочення оплати вартості Товару, отриманого за цим договором, зобов'язаний сплатити Постачальнику за письмовою вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості своєчасно неоплаченого Товару за кожний день прострочення оплати, а також 0,5% денних (відповідно до ст.625 ЦК України) з суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу.
Таким чином, сторони договору, керуючись ст.547 Цивільного кодексу України та п.6 ст.232 ГК України, погодили сплату відповідачем пені за порушення грошового зобов"язання.
За порушення грошового зобов"язання позивачем нараховано відповідачу 1832,22 грн. пені у відповідності до п.5.1 договору, однак не зазначено періоду, за який нараховувалася пеня, та не подано її розрахунку.
Відтак, вимога щодо стягнення пені є необґрунтованою, оскільки суд не може з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.
Щодо вимоги про стягнення заборгованості за накладними №РН-0000018 від 12.01.2018р. ; №РН-0000147 від 12.03.2018р.; №РН-0000161 від 16.03.2018р.; №РН-0000199 від 28.03.2018р.; №РН-0000258 від 25.04.2018р суд виходить з того, що в силу приписів ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з договорів та інші правочинів.
Відповідно до ч.1ст.67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).
Згідно зі ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.1ст.509 ЦК України та ч.1ст.193 ГК України зобов"язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов"язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
В силу ст.ст.626, 627, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з ч.1ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Таким чином, з урахуванням ч.2ст.205 ЦК України, договір може вважатися здійсненим за умови вчинення сторонами таких дій, що засвідчують їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
В контексті наведеного, суд констатує, що між сторонами у справі виникли правовідносини зобов"язального характеру, що випливають із договору поставки, укладеного між сторонами у справі у спрощений спосіб.
Судом встановлено, що постачальником передано у власність Покупця продукцію (пиломатеріали обрізні хвойних порід) згідно видаткових накладних №РН-0000018 від 12.01.2018р. ; №РН-0000147 від 12.03.2018р.; №РН-0000161 від 16.03.2018р.; №РН-0000199 від 28.03.2018р.; №РН-0000258 від 25.04.2018р., які є належними та допустими доказами в розумінні ст. 76-77 ГПК України на підтвердження факту поставки товару на суму 119112,00грн.
Видаткова накладна №РН-0000199 від 28.03.2018р. на загальну суму 24000,00 грн., в т.ч. ПДВ 4000,00 грн. відповідачем не підписана, однак суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час, коли оформлювалися відповідні накладні, а саме, січень-квітень 2018 року):
- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9);
- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. (частина друга статті 9);
- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1).
- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1).
За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):
- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. (абзац другий пункту 2.1);
- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017);
- первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абзац перший пункту 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017);
- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. (абзац перший пункту 2.5);
- первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників. (пункт 2.15).
Суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).
Суд звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.
На підтвердження поставки товару відповідачу згідно видаткової накладної №РН-0000199 від 28.03.2018р. на загальну суму 24000,00 грн. позивачем окрім зазначеної накладної подано також податкові декларації за березень-квітень 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.06.19, якою підтверджено факт реалізації позивачем відповідачу продукції (пиломатеріалів обрізних) у січні-квітні 2018 року.
Дійсно, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.
Проте, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Подібні висновки викладені Касаційним господарським судом у постановах від 04.11.2019 у справі №905/49/15 та від 29.01.2020 у справі №916/922/19.
Отже, суд констатує, що господарська операція з поставки товару згідно видаткової накладної №РН-0000199 від 28.03.2018р. на загальну суму 24000,00 грн. була відображена в податковому та бухгалтерському обліку позивача, відтак факт поставки товару за цією накладною є встановленим.
Стосовно строку виконання відповідачем зобов"язання щодо оплати вартості поставленого позивачем товару за вищезазначеними видатковими накладними суд, приймаючи до уваги положення ст.692 Цивільного кодексу України, констатує обов"язок відповідача оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, а саме відповідно до 13.01.18, 13.03.18, 17.03.18, 29.03.18 та 26.04.18.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, сплата трьох процентів річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки Відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару, Позивачем нараховано Відповідачу 3% річних в розмірі 10444,53 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 17832,00грн.
Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат не виходячи при цьому за визначений позивачем період та встановлено, що в розрахунку суду розмір інфляційних втрат за вказаний позивачем період є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення, однак, з огляду на заявлений позивачем до стягнення розмір інфляційних втрат та 3% річних, суд задовольняє їх за розрахунком позивача.
Висновок суду.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не сплачена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується документально, позовні вимоги підлягають до задоволення частково, у розмірі 131112,00грн. основного боргу, 10444,53 грн. 3% річних та інфляційних нарахувань в розмірі 17832,00грн. Вимога щодо стягнення пені до задоволення не підлягає, оскільки суд не може з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.
Судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 2418,31грн., що підтверджується платіжним дорученням №1684 від 28.10.20.
Враховуючи часткове задоволення позову, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що за змістом ч.8ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивачем у позовній заяві зазначено попередній розмір витрат на професійну правничу допомогу, однак на момент винесення рішення позивачем не подано жодних доказів на підтвердження понесення таких витрат, як-от договору на професійну правничу допомогу, актів виконаних робіт тощо.
Керуючись статтями 55, 124, 129, 129-1 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
частково задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатсервіс" до Приватного підприємства "Ландшафт-ІФ" про стягнення заборгованості в сумі 161220 грн 75 к.
Стягнути з Приватного підприємства“Ландшафт-ІФ” (код 35517792, адреса:76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул.Грушевського, будинок 6) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Прикарпатсервіс” (код ЄДРПОУ 38554135, адреса:78455, Івано-Франківська обл., Надвірнянський район, селище міського типу Ланчин, вул.Ковпака, буд. 21 А) 131112,00(сто тридцять одну тисячу сто дванадцять гривень) основного боргу, 10444,53(десять тисяч чотириста сорок чотири гривні п"ятдесят три копійки) 3% річних, інфляційних нарахувань в розмірі 17832,00(сімнадцять тисяч вісімсот тридцять дві гривні) та 2390,52(дві тисячі триста дев"яносто гривень п"ятдесят дві копійки) судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Витрати по сплаті судового збору у розмірі 27,79грн. залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.03.2021
Суддя Матуляк П. Я.