Справа №442/1737/20
Провадження №2/442/96/2021
10 березня 2021 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області
у складі: головуючої - судді Гарасимків Л.І.,
з участю секретаря - Петрів В.М.
позивача : ОСОБА_1
представника відповідача: адвоката Шубак М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" про визнання недійсними наказів, протоколу засідання комісії, поновлення на роботі та виплати заробітної плати за вимушений прогул,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про про визнання недійсними наказів, протоколу засідання комісії, поновлення на роботі та виплати заробітної плати за вимушений прогул.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 07.04.2011 року його безпідставно було звільнено з займаної посади керуючого групою відділень Першого Львівського Управління Західного регіонального департаменту ПАТ " Укрсиббанк" - наказ № 141-ВК від 07.04.2011р. Підставою для звільнення банком його з роботи були наказ № 095/1 від 22.12.2010р., протокол засідання комісії по проведенню вивільнення працівників Західного регіонального департаменту АТ "Укрсиббанк", що займають посади, які підлягають скороченню від 22.12.2010 року. Однак про засідання комісії його не повідомляли, документи були оформлені заднім числом. Підпис члена так званої комісії заступника начальника ЗРД ОСОБА_2 підроблений, так як остання з 02.01.2011 року перебувала у відпустці.
З приводу вищенаведеного він звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду з позовною заявою про його поновлення на роботі і 19.03.2003 року рішенням суду його поновлено та зобов"язано АТ " Укрсиббанк" виплатити йому заробітну плату за вимушений прогул. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07.11.2003 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19.03.2003 року скасовано. Під час розгляду справи в Апеляційному суді Львівської області ним двічі заявлялося клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, однак в задоволенні вказаних клопотань було відмовлено. У зв"язку з цим він звернувся до прокурора Дрогобицької міськрайонної прокуратури із заявою про кримінальне правопорушення і у лютому 2020 року йому стало відомо що 09.12.2015 року було проведено почеркознавчу експертизу , в якій зазначено , що " підпис від імені ОСОБА_2 , який розташований в графі " З наказом ознайомлені : _________ ОСОБА_2 " в наказі № 095/1 від 22.12.2010 року, підпис від імені ОСОБА_2 , який розташований в графі " Заступник начальника з РП - ОСОБА_2 " в протоколі засідання комісії по проведенню процедури вивільнення працівників ЗРД АТ" Укрсиббанк", що займають посади, які підлягають скороченню від 22.02.2010 року -виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.
Вважає, що такі документи, як наказ № 095/1 від 22.12.2010р., протокол засідання комісії по проведенню вивільнення працівників Західного регіонального департаменту АТ "Укрсиббанк", що займають посади, які підлягають скороченню від 22.12.2010 року, були сфальсифіковані, а тому наказ № 141-ВК від 07.04.2011 року про його звільнення є нелегітимним і відповідно була порушена процедура скорочення працівника. Відтак, просить суд, визнати незаконним наказ № 095/1 від 22.12.2010р., протокол засідання комісії по проведенню вивільнення працівників Західного регіонального департаменту АТ "Укрсиббанк", що займають посади, які підлягають скороченню від 22.12.2010 року, наказ № 141-ВК від 07.04.2011 року, поновити його на роботі в ПАТ “Укрсиббанк”; стягнути з відповідача в його користь заробітню плату за вимушений прогул за період з 07.11.2013 р. по 13.03.2020 року.
Позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Крім цього, в обґрунтування своєї позиції суду пояснили, що всі документи фабрикувалися заднім числом, про що свідчить висновок почеркознавчої експертизи. Просить позов задоволити.
Представник відповідача - адвокат Шубак М.І. позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, заперечив щодо їх задоволення, пославшись на обставини зазначені у поданому суду відзиві.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що ще у 2012 році позивач ОСОБА_1 звертався до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом в якому, з врахуванням уточнених позовних вимог, просив суд «визнати незаконним п. 1.1. Наказу №50-ВК від 07.02.2011р. та Наказу №141-ВК від 07.04.2011р. виданих ПАТ «УкрСиббанк». яким його звільнено з посади керуючого групою відділень Першого Львівського управління Західного регіонального департаменту ПАТ «УкрСиббанк»; поновити його на посаді керуючого групою відділень Першого Львівського управління Західного регіонального департаменту ПАТ «УкрСиббанк»; стягнути з відповідача в його користь моральну шкоду в сумі 100 000,00грн.».
В ході судового розгляду судами вивчались та оцінювались як сама процедура звільнення ОСОБА_1 за п. 1. ст.40 КзГІП України, так і документи/накази які супроводжували/оформляли це звільнення в тому числі : наказу №095/1 від 22.10.2010р., Протоколу засідання комісії по проведенню процедури вивільнення працівників ЗРД АТ «УкрСиббанк», що займають посади, які підлягають скороченню від 22.12.2010р., наказу №141-ВК від 07.04.2011р.
Зокрема згідно Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.02.2012року по цивільній справі №2/1306/105/2012 (суддя Павлів З.С.). в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі та сплату моральної шкоди відмовлено. Не погодившись із вищевказаним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до Апеляціного суду Львівської області, яка була прийнята та розглянута судом.
Згідно Рішення колегії сгллів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 04.07.2012р. частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та вирішено: «Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 лютого 2012року в частині відмови у задоволенні вимог щодо визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково. А саме: 1) Визнати незаконним п.1.1 наказу №141-ВК Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» від 07 квітня 201 Іроку про звільнення ОСОБА_1 з посади керуючого групою відділень Першого Львівського управління Західного регіонального департаменту ПАТ «УкрСиббанк». 2) Поновити ОСОБА_1 на посаді керуючого групою відділень Першого Львівського управління Західного регіонального департаменту ПАТ «УкрСиббанк». 3) Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» в користь ОСОБА_1 55 '846,97грн. різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. 4) Стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» в дохід держави 558,47 грн. судового збору. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін». Не погодившись із вищевказаним рішенням суду, ПАТ «УкрСиббанк» подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, яка була прийнята та розглянута судом касаційної інстанції.
Згідно Ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2012р. касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково, вищезгадані рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.02.2012року та рішення апеляційного суду Львівської області від 04.07.2012р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому касаційний суд звернув увагу на необхідність дослідження при новому розгляді справи також наявності або відсутності переважного права ОСОБА_1 на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, згідно ст.42 КзПП України.
За результатами нового розгляду, було винесено Рішення Дрогобицької о міськрайонного суду Львівської області від 19.03.2013 року та Додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02.04.2013р., згідно яких було частково задоволено вимоги позивача ОСОБА_1 , вирішено : «визнати незаконним п.1.1. наказу №141-ВК Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» від 07 квітня 2011 року про звільнення ОСОБА_1 з посади керуючого групою відділень Першого Львівського управління Західного регіонального департаменту ПАТ «УкрСиббанк». Поновити ОСОБА_1 на посаді керуючого групою відділень Першого Львівського управління Західного регіонального департаменту ПАТ «УкрСиббанк». Стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» в користь ОСОБА_1 82 '496.94грн. різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи та середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» в дохід держави 824,97 грн. судового збору. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в сумі 9289,58 грн. допустити до негайного виконання В решті позову відмовити». Не погодившись із вищевказаним рішенням суду, ПАТ «УкрСиббанк» подав апеляційну скаргу до Апеляційного суду Львівської області, яка була прийнята та розглянута судом.
Згідно Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 07.11.2013р. задоволено апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» та вирішено: «рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19.03.2013року та додаткове рішення Дрогобииького міськрайонного суду Львівської області від 02.04.201Зр. скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, оплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовити».
Вищезгадане рішення вступило в законну силу з моменту його проголошення та є остаточним в даному трудовому спорі між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк».
Крім того судом встановлено, що позивач обрав неправильний спосіб захисту свої прав та інтересів.
А саме, відповідно до статей 11,15 ЦК України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Посилання позивача на висновок почеркознавої експертизи № 6/473 від 09.12.2015 року виготовленого в межах кримінального провадження та яким встановлюється факт , що " підпис від імені ОСОБА_2 , який розташований в графі " З наказом ознайомлені : _________ ОСОБА_2 " в наказі № 095/1 від 22.12.2010 року, підпис від імені ОСОБА_2 , який розташований в графі " Заступник начальника з РП - ОСОБА_2 " в протоколі засідання комісії по проведенню процедури вивільнення працівників ЗРД АТ" Укрсиббанк", що займають посади, які підлягають скороченню від 22.02.2010 року -виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою, як доказ нелегітимного його звільнення та порушення процедури скорочення працівника, судом до уваги не може братися, оскільки допустимість висновку експерта як доказу, можлива тоді, коли експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні.
Сам по собі Наказ №095/1 від 22.10.2010р. та Протокол засідання комісії по проведенню процедури вивільнення працівників ЗРД AT «УкрСиббанк», що займають посади, які підлягають скороченню від 22.12.2010р., не породжують для позивача ОСОБА_1 будь-яких прав чи обов'язків і не стосуються визнання або заперечень трудових прав позивача у трудовому спорі між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» стосовно його звільнення згідно Наказу №141-ВК від 07.04.2011р.. Що було також неодноразово підтверджено у рішеннях судів різних інстанції.
Вищезгаданий протокол комісії є лише фіксацією дій даної комісії, які мали місце 22.12.2010р.
Окрім того, оспорювані Наказ №095/1 від 22.10.2010р. та Протокол засідання комісії по проведенню процедури вивільнення працівників ЗРД AT «УкрСиббанк». що займають посади, які підлягають скороченню від 22.12.2010р. не були підставами для звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, згідно Наказу №141-ВК від 07.04.2011р.
Також, згідно з доданими до відзиву рішеннь судів, Наказ №095\1 від 22.10.2010р. та Протокол комісії від 22.12.2010р. були додані до матеріалів справ як докази та розглядались і оцінювались судами в сукупності з іншими доказами по справі.
Отже, доводи на їх спростування підлягали поданню і перевірці при розгляді вищезгаданих цивільних справ.
Оспорення таких доказів, що подані на підтвердження обставин, шляхом звернення до суду з окремим позовом цивільним процесуальним законодавством не передбачено.
Аналогічний правовий висновок викладений в рішенні Верховного Суду України від 19 травня 2010 року у справі № 6-13893св09.
У Постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16- ц, зазначено, що КЗпП України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників. Так, Кодекс Законів про працю України визначає можливість працівника оскаржити наказ про його звільнення. Питання дотримання визначеної законом процедури звільнення працівника повинно бути з'ясовано в межах вирішення справи щодо законності такого звільнення та обрано засіб правового захисту у разі установлення порушеного права чи інтересу позивача. Не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. При цьому, правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст..5,10,12,13,76,81,141,259,263,264,265 ЦПК України, ст.ст. 40, 42, 49 КЗпП суд, -
Ухвалив :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" про визнання недійсними наказів, протоколу засідання комісії, поновлення на роботі та виплати заробітної плати за вимушений прогул,- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 17.03.2021 року
Суддя Дрогобицького міськрайонного суду Л.І. Гарасимків