15 березня 2021 року
м. Харків
Справа № 645/5169/19
Провадження № 22-ц/818/1560/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Кругової С.С.,
суддів - Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.
за участю секретаря - Кучер Ю.Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономіки), державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування», Фонду державного майна України
3-ті особи: ОСОБА_2 , Державний секретар Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономіки) Перевезенцев О.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономіки), державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування», Фонду державного майна України про визнання наказу про звільнення неправомірним (незаконним), поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 3-ті особи: ОСОБА_2 , Державний секретар Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономіки) Перевезенцев О.Ю., за апеляційною скаргою Фонду державного майна України та приєднавшегося до апеляційної скарги 3-ї особи ОСОБА_3 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2020 року,
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 125-п від 16.07.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» неправомірним (незаконним); поновити ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування»; стягнути з державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по час винесення судом рішення у цій справі.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 10.10.2018 року він був призначений на посаду виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» ( далі - ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» ) з 26.10.2018 року до призначення керівника цього підприємства. 16.07.2019 року, приблизно о 16 год. 00 хв., позивачу зателефонувала з Департаменту персоналу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_4 та повідомила позивача про його майбутнє звільнення з 17.07.2019 року за ч. 2 ст. 36 КЗпП України. Позивач повідомив ОСОБА_4 , що з 16.07.2019 року знаходиться на стаціонарному лікуванні. 05.08.2019 року позивачу надали копію наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 125-п від 16.07.2019 року про його звільнення. Позивач вважає, що наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 125-п від 16.07.2019 року суперечить положенням чинного законодавства України, виходячи з наступного. Факт перебування на лікарняному підтверджується Листком непрацездатності № 805295 серія АДП, виданий Харківською клінічною лікарнею на залізничному транспорті, яким з 16.07.2019 року по 23.07.2019 рік ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні. Позивач зазначає, що залишення без роботи дуже негативно відобразилися на його здоров'ї, як наслідок він 23.07.2019 року в результаті погіршення його самопочуття звернувся до лікарні військової частини № НОМЕР_1 , що підтверджується листком непрацездатності № 805295 серія АДП про перебування на лікарняному з 23.07.2019 року по 02.08.2019 року включно. Вказує, що наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 125-п від 16.07.2019 року про його звільнення з посади виконуючого обов'язки директора ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» є безпідставним, так як не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, як це передбачено нормою ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Державного секретаря Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку) О.Ю. Перевезенцева № 125-п від 16.07.2019 року про звільнення ОСОБА_1 згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України 17.07.2019 року з посади виконуючого обов'язки директора державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування». Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов'язки директора державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» з 17.07.2019 року. Стягнуто з державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» на користь ОСОБА_1 у рахунок компенсації за час вимушеного прогулу грошову суму - 214 543 грн. 86 коп. з урахуванням відрахування з неї прибуткового податку та обов'язкових платежів. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду Фонд державного майна України звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 призначено виконуючим обов'язки директора ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» з 26.10.2018 року до призначення керівника цього підприємства в установленому законодавством порядку.
Тобто, трудовий договір було укладено як строковий, тобто такий, який має тимчасовий характер, і дія даного трудового договору буде припинена після призначення нового керівника цього підприємства. Крім того, призначення виконуючим обов'язки директора ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» Сав'юка Ю.Р. і є настанням тієї події, про яку зазначено в наказі Мінекономрозвитку від 10.10.2018 року № 143-к.
Щодо звільнення позивача під час перебування на лікарняному зазначав, що ОСОБА_1 повідомив відповідального працівника Мінекономрозвитку про те, що він перебував на лікарняному з 16.07.2019 року. Так, перебування працівника на лікарняному у зв'язку з хворобою на момент закінчення строку дії строкового трудового договору не є підставою для продовження трудових відносин, а лише спричиняє зобов'язання роботодавця перед працівником щодо виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності протягом п'яти днів хвороби. Тобто, звільнити працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору можливо і в період тимчасової непрацездатності. Зазначені обмеження щодо звільнення працівника під час хвороби застосовуються виключно у разі припинення трудових відносин з працівником з ініціативи роботодавця.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 125 від 16.07.2019 року суперечить положенням законодавства України, оскільки Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України. Крім того, позивач зазначає, що посилання на постанову Верховного Суду України у справі № 645/8927/15-ц є неправомірним, враховуючу, що в данній справі взагалі звільнення позивача не відбулося. Також позивач зазначає, що відповідно до актів приймання передачі від 27-28 серпня 2019 року, якими була здійснена передача майна між позивачем та виконуючим обов'язки директора ОСОБА_2 вищезазначене майно даного державного підприємства було прийнято лише 27-28 серпня 2019 року, тобто через 1,5 місяці з моменту звільнення позивача з займаної посади відповідно до наказу № 125-п від 16.07.2019 року. Дана обставина свідчить, що позивачем до 28.07.2019 року фактично виконувались обов'язки директора ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування».
В судове засідання до суду апеляційної інстанції відповідач, третя особа не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення судових повісток.
Від представника відповідача Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку) надійшла заява про розгляд справи у його відсутність.
Третя особа ОСОБА_2 звернувся із заявою про приєднання до апеляційної скарги в порядку 363 ЦПК України. Згідно ст. 363 ЦПК України учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки. Заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути подано до початку розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
В якій зазначив, що вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим щодо застосування матеріального права. Вважає, що суд не дослідив правову природу відносин тимчасового виконання обов'язків посадової особи, що призначається міністерством, і не надав належної оцінки строковій формі відносин між позивачем та відповідачем.
Судова колегія приймає заяву ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги, оскільки її подано до початку розгляду справи.
Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
На підставі наведеного, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з'явилися та повідомлялися завчасно і належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Задовольняючи позов суд першої інстанції посилався на те, що видання наказу Державного секретаря Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку) О.Ю. Перевезенцева № 125-п від 16.07.2019 року про звільнення ОСОБА_1 згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України 17.07.2019 року мало місце за відсутності будь-яких передумов та підстав для закінчення погодженого сторонами строку трудового договору. При цьому непередбачене по відношенню до працівника рішення про його звільнення уповноваженим органом було прийняте в односторонньому порядку в період його тимчасової непрацездатності,що є порушенням приписів, передбачених ч.3 ст.40 КЗпП України та гарантій, закріплених ч.6 ст.43 Конституції України.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування».
Так, на підставі наказу Державного секретаря Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономіки) Перевезенцева О.Ю. №143-п від 10.10.2018 року позивача ОСОБА_1 було призначено виконуючим обов'язки директора ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» з 26.10.2018 року до призначення керівника цього підприємства в установленому законодавством порядку та встановлено з дня призначення на посаду за фактично відпрацьований час: посадовий оклад в розмірі 11 619 грн.; доплату до посадового окладу за науковий ступінь доктора наук у розмірі 20 відсотків, якщо підприємство здійснює науково-дослідну, науково-виробничу т науково-технічну діяльність;премії за підсумками роботи за квартал та за підсумками роботи за рік за виконання умов і диференційованих показників, затверджених розпорядчими документами Мінекономрозвитку;матеріальну винагороду, що передбачена річним фінансовим планом, за ефективне управління державним майном за погодженням з Мінекономрозвитку рахунок частини чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, згідно з умовами, затвердженими Мінекономрозвитку, а.с. 16.
З 26.10.2018року позивача було фактично допущено до роботи, зокрема до виконання функціональних обов'язків директора ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування».
Зі змісту відомостей про роботу, зазначених у трудовій книжці позивача, вбачається, що в минулому, починаючи з 2006 року, він працював в ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування», в тому числі на посаді виконуючого обов'язки директору та на умовах укладеного з ним контракту на посаді директора вказаного підприємства, 25.10.2015 року був звільнений саме із посади директору ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» у зв'язку з закінченням строку дії контракту за п.2 ст.36 КЗпП України, а.с.7-11.
Наказом Державного секретаря Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономіки) Перевезенцева О.Ю. №125-п від 16.07.2019 року виконуючого обов'язки директора ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» Косенка В.В. було звільнено 17.07.2019 року за п.2 ст.36 КЗпП України, а.с.3.
Наказом Державного секретаря Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономіки) Перевезенцева О.Ю. №126-п від 16.07.2019 року на посаду виконуючого обов'язки директора ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» з 18.07.2019 року до призначення керівника цього підприємства в установленому законодавством порядку було призначено ОСОБА_2 , а.с.35.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених неювимог іна підставідоказів поданихучасниками справиабо витребуванихсудом упередбачених цимКодексом випадках (ч.1ст.13 ЦПК України).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно доч.1ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Згідно з пунктом 10 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов'язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов'язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.
Отже, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника, та додаткові підстави розірвання договору.
З огляду на положення ст. ст. 21, 23, 24 КЗпП України укладення строкового трудового договору можливе лише за погодженням сторін, а без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.
Згідно з п.2 ч.1ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Припинення трудового договору через закінчення строку не потребує заяви, чи якогось волевиявлення працівника, оскільки свою волю на укладення строкового трудового договору він виявив під час його укладення, а тому погодився на припинення такого договору в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Таким чином, закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.
Разом з тим,відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року №6- (ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.
Вказаний висновок висловлений також у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №545/1151/16-ц.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що при звільненні ОСОБА_1 були порушені вимоги ч. 3 ст. 40 КЗпП України, однак помилково не врахував, що наявність підстав для звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору доведена відповідачем під час розгляду справи та не спростована ОСОБА_1 і підтверджується зібраними у справі доказами.
Оскільки ОСОБА_1 беззаперечно знав про укладення з ним саме строкового трудового договору і погодився з його умовами, тому оспорюваний наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 125-п від 16.07.2019 року про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з закінченням строку трудового договору є правомірним та обґрунтованим і відсутні підстави для його скасування судом. А тому і відсутні підстави для поновлення позивача на посаді виконуючого обов'язки директора ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування».
З огляду на вищенаведене, не підлягають до задоволення позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вони є похідними від позовних вимог про поновлення на посаді.
Разом з тим, встановлено, що оспорюваний наказ про звільнення ОСОБА_1 видано відповідачем у період непрацездатності позивача.
Порушення прав позивача, а саме звільнення його у день перебування на лікарняному, може бути усунено судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачем порушення вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України шляхом зміни дати звільнення позивача.
А тому доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права, а саме невірне застосування положень ст.ст. 23, п. 2 ч. 1 ст. 36, 40 КЗпП України року є такими, що заслуговують на увагу.
З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки діями Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, його трудових прав порушено не було.
Отже, суд першої інстанції ухвалив рішення, що не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, суд першої інстанції, у порушення статей 89, 263-265 ЦПК України, не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, належно не встановив усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, характеру спірних правовідносин та позовних вимог, що призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України.
Згідно ч.13 ст. 141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
При поданні апеляційної скарги Фондом державного майна України сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5523,36 грн .
Разом з тим, на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору.
Згідно із частиною шостою статті 141 ЦПК України у такому випадку судові витрати понесені Фондом державного майна України за подання апеляційної скарги у розмірі 5523,36 грн компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Фонду державного майна України та приєднавшегося до апеляційної скарги 3-ї особи ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2020 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономіки), державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування», Фонду державного майна України про визнання наказу про звільнення неправомірним (незаконним), поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 3-ті особи: ОСОБА_2 , Державний секретар Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономіки) Перевезенцев О.Ю.-задовольнити частково.
Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючим обов'язки директора ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 17 липня 2019 року на 03 серпня 2019 року.
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про визнання наказу про звільнення неправомірним (незаконним), поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Судовий збір у сумі 5523 (п'ять тисяч п'ятсот двадцять три) грн 36 коп. компенсувати Фонду державного майна України за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий С.С. Кругова
Судді Н.П. Пилипчук
О.Ю.Тичкова
Повний текст судового рішення
складено 17 березня 2021 року