Постанова
Іменем України
15 березня 2021 року
м. Харків
Справа №639/1419/19
Провадження №22-ц/818/334/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Кругової С.С.,
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання : Кучер Ю.Ю.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання свідоцтва про права на спадщину за законом недійсним та визнання права власності,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 17 червня 2020 року, ухвалене суддею Єрмоленко В.Б., -
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: непроживання відповідача за місцем реєстрації в кв. АДРЕСА_1 за період з 1996 р. по 31.12.2018 р., скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_2 на 1/12 частку , визнання права власності на 1/12 частку квартири за позивачем.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 06.05.1998 року його родина у складі позивача, відповідача ОСОБА_2 , батьків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 приватизували трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Квартира належала сім'ї на праві спільної сумісної власності.
У вересні 1996 року відповідач ОСОБА_2 одружилась та переїхала постійно проживати до чоловіка за іншою адресою: АДРЕСА_2 , але реєстрація місця проживання залишилася колишня. Свої обов'язки з утримання належної частки квартири ОСОБА_2 не виконувала, обов'язкові комунальні платежі не сплачувала, в проведенні поточних ремонтів участі не приймала.
З травня 2009 року батько ОСОБА_3 тяжко хворів на онкологію, мати була непрацездатною у зв'язку з важким психічним та неврологічним захворюванням, батьки перебували в безпорадному стані, потребували стороннього догляду, який надавав їм позивач. Відповідач ОСОБА_2 до батьків навідувалася дуже рідко, не піклувалася, матеріальної допомоги не надавала.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина на належну йому частку квартири. Позивач, його мати ОСОБА_4 та ОСОБА_2 прийняли спадщину як спадкоємці, які постійно проживали із спадкодавцем відповідно до вимог ч.3 ст.1268 ЦК України та отримали по 1/12 частки квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом за реєстровим номером 3-629 від 30.09.2017.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_4 , після смерті якої сторони звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.
Вважає, що відповідач ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину на 1/12 частини квартири АДРЕСА_1 , всупереч нормам закону, так як не проживала в спірній квартирі на момент смерті батька, а була тільки зареєстрована за зазначеною адресою.
У зв'язку з чим позивач вимушений був звернутися до суду та встановити цей факт про непроживання ОСОБА_2 разом зі спадкодавцем - батьком ОСОБА_3 на момент його смерті, скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/12 частину квартири АДРЕСА_1 , визнати за ним право власності на вказану частку спірної квартири.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 17 червня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично прийняли спадщину, оскільки були зареєстровані та мешкали однією сім'єю зі спадкодавцем.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позов у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на ті самі обставини, що і під час подання позову. Зазначає, що саме постійне місце проживання особи із спадкодавцем на час відкриття спадщини є підставою для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, а не лише реєстрація місця його проживання за адресою місця проживання спадкодавця.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначила, що погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його законним та обгрунтованим. Вказала, що на час відкриття спадщини вона була зареєстрована в кв. АДРЕСА_1 , відмову від прийняття спадщини вона не заявляла. Іншого місця реєстрації, крім спірної квартири вона не має.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно свідоцтва про право власності на житло від 06.05.1998 року, реєстраційний номер № 6-98-134210, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду, квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (а.с.8).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 (а.с.14). Після його смерті відкрилася спадщина на ј частини квартири АДРЕСА_1 .
Сторони -діти спадкодавця та їх матір ОСОБА_4 -дружина ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги.
Після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли спадщину, оскільки постійно проживали разом зі спадкоємцем на час відкриття спадщини, що підтверджено даними про реєстрацію місця проживання.
Згідно відповіді Другої Харківської міської державної нотаріальної контори за вих.№909/02-14/П від 04.06.2020 спадкова справа після померлого ОСОБА_4 заведена ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі заяв спадкоємців за законом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з проханням видати свідоцтво про право на спадщину, так як вони її прийняли фактично, були зареєстровані та мешкали однією сім'єю зі спадкодавцем, що підтверджено довідкою КП «Жилкомсервіс», відмітками в паспортах спадкоємців. На день смерті спадкодавця спадщину прийняла і дружина померлого ОСОБА_4 , яка теж проживала зі спадкодавцем за однією адресою.
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 06.05.1998 року по теперішній час (а.с.50-52).
30.09.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_3 на 1/12 частку вищевказаної квартири згідно з ч.3 ст.1268 ЦК України, зареєстровано за номером №3-629, № 3-628 (а.с.9,10, 53).
Відповідна інформація міститься також у Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.09.2017 (а.с.48), та підтверджена Довідкою КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» ХМР від 06.12.2018 (а.с.49).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати сторін ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилась спадщина на належну їй частку квартири, сторони звернулись до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини.
Відповідно технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , її власниками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.44-47).
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
За змістом зазначених норм прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, або, в разі відсутності наведених вище обставин, поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений частиною першою статті 1270 ЦК України строк.
Із змісту статей 1268,1269 ЦК України вбачається, що факт прийняття спадщини пов'язується тісно з постійним проживанням разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, однак окремо встановити факт прийняття спадщини без встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини чинним законодавством не передбачено.
Аналогічний правовий висновок міститься також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2019 року (справа № 127/1149/17-ц, провадження № 61-21375св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року (справа № 2-844/2008, провадження № 61-1424св18).
Судовим розглядом встановлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_4 заведена ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі заяв спадкоємців за законом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які відповідно до довідки КП "Жилкомсервіс" від 17.05.2017 року № 11066/2/07-05 були зареєстровані та мешкали однією сім'єю зі спадкодавцем. (а.с. 103,106)
На підставі викладеного, перевіривши докази наявні в матеріалах справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що законність видачі свідоцтв про право на спадщину за законом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позивачем не спростована.
Доводи апеляційної скарги, що фактично ОСОБА_2 за місцем проживання спадкодавця їх батька не проживала, а була лише зареєстрована, а тому не може вважатися такою, що прийняла спадщину, колегія суддів відхиляє.
Матеріали справи не містять доказів факту непроживання відповідача на час відкриття спадщини після смерті батька сторін станом на 23.01.2010. Наявні в справі акти про непроживання відповідача датовані 2018 роком, які судова колегія не вважає належними доказами.
В суді апеляційної інстанції відповідач пояснювала, що коли батько хворів вона проживала разом з ним до його смерті.
Судова колегія погоджується з рішенням суду, також враховує той факт, що позивач разом з відповідачем оформлюючи спадщину після смерті батька ще в 2017 році не заперечував на той час право відповідача на спадщину.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
На підставі частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статті 1270 цього Кодексу (шість місяців), він не заявив про відмову від неї.
Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Частинами другою та шостою статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, у редакції на момент відкриття спадщини, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
Зі змісту наведених норм закону вбачається, що під постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою.
За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність вимог позивача та відсутність підстав для задоволення позову.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 17 червня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - С.С. Кругова
Судді - Н.П. Пилипчук
О.Ю Тичкова
Повний текст судового рішення
складено 17 березня 2021 року.