16 березня 2021 року
м. Київ
справа № 420/1257/20
адміністративне провадження № К/9901/8452/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.
суддів: Калашнікової О.В., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
14 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області , в якому позивач просив визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 26 від 07 лютого 2020 року, про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення відносно ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 26 від 07 лютого 2020 року, про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язане Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задоволено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року скасовано. Ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
09 березня 2021 року позивачем до Верховного Суду подано касаційну скаргу.
В касаційній скарзі скаржник посилаючись на порушення норм процесуального права та порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення судові першої інстанції.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Своєю чергою, за змістом пункту 11 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що предметом розгляду в цій справі є визнання протиправним та скасування рішення УДМС України в Одеській області щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Отже, виходячи з предмету спору та статусу позивача, який є іноземцем і перебуває на території України, спір, що виник між сторонами віднесено до справ незначної складності, рішення у яких не підлягають касаційному оскарженню.
Доводи касаційної скарги про наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої підпунктом «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відхиляються Верховним Судом, оскільки аргументи скаржника щодо наявності виняткового значення для нього зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновком судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «ЛеважПрестасьон Сервіс проти Франції» («LevagesPrestationsServices v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («BruallaGomesdelaTorre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Разом з тим, суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною rationemateriae у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію rationevaloris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на відхилення Верховним Судом зазначених скаржником виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, визначених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк
Судді: О.В. Калашнікова
В.М. Соколов