ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 березня 2021 року м. Київ № 640/21771/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку письмового позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області
третя особа Головне управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (далі також - відповідач, ДМС України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області (далі також - третя особа), в якому просить:
- скасувати рішення ДМС про невидачу дозволу на імміграцію від 26.10.2018 року;
- зобов'язати відповідача видати дозвіл на імміграцію громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 , оскільки немає підстав для відмови.
Позов обґрунтовано тим, що позивачем подано всі необхідні документи до Дарницького РВ ГУ ДМС України в м. Києві для отримання дозволу на імміграцію, а відповідачем неправомірно відмовлено у наданні такого доказу з підстав надання завідомо неправдивих відомостей без надання відповідного обґрунтування. Вважає, що пройшов усі необхідні перевірки, ніколи не порушував діючого законодавства, тому немає жодних законних причин для відмови у наданні дозволу на імміграцію.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Вказаною ухвалою залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області. Призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 06.03.2019 року об 10:30 годин.
Третьою особою через відділ документообігу та діловодства суду подано письмові пояснення від 13.02.2019 року, у яких зазначено, що в серпні 2017 року за вих. №3/1 Головне управління поінформувало Дарницький РВ ГУ ДМС України в м. Києві про відсутність підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу за приписами статті 10 Закону України «Про імміграцію».
Від відповідача 14.02.2019 року через відділ документообігу та діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому стверджується, що під час розгляду заяви позивача були дотримані вимоги чинного законодавства України, зокрема, щодо підтвердження підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію.
Розгляд справи розпочато у відкритому судовому засіданні 06.03.2019 року, суд протокольною ухвалою здійснив заміну відповідача його правонаступником у сфері виконуваних функцій - Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ: 42552598).
В судовому засіданні 03.04.2019 року за заявою сторін по справі, суд дійшов висновку здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянином Республіки Ірак, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , виданий 27.04.2015 року у м. Багдад, дійсний до 25.04.2023 року.
Позивач звернувся до Дарницького РВ ГУ ДМС України в місті Києві із заявою від 28.07.2017 року про надання дозволу на імміграцію в Україну па підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки його син громадянин Республіки Ірак ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 має дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку па постійне проживання № НОМЕР_2 , видану 20.03.2014 року.
У вказаній заяві позивач зазначив місце проживання в Україні: АДРЕСА_1 .
До вказаної заяви серед інших документів було додано: копію паспортного документа ОСОБА_1 ; засвідчену у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену заяву громадянина Республіки Ірак ОСОБА_3 про те, що він не заперечує проти імміграції в Україну свого батька громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 та гарантує йому фінансове забезпечення на території України на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, також медичне обслуговування, не заперечує проти його проживання та реєстрації за будь-якою адресою; нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_4 , який діє на підставі довіреності від 28.04.2015 року № 773 від імені ОСОБА_5 , яка дає згоду на проживання та реєстрацію місця проживання громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 в квартирі, яка належить їй на праві приватної власності, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; копію свідоцтва про право власності ОСОБА_5 на квартиру, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 29536525 від 04.04.2011 про те, що 1/1 частка квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_5 .
Згідно листа Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області №3/1 на №03/4009 від 02.08.2017 року, інформація про підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до статті 10 Закону України «Про імміграцію» громадянину Іраку ОСОБА_1 - відсутня.
Згідно висновку про результати перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Ірак ОСОБА_3 , дозвіл на імміграцію в Україну оформлений на законних підставах.
За обліками Генерального секретаріату громадянин Республіки Ірак ОСОБА_1 у міжнародному розшуку не перебуває, також даними НЦБ Інтерполу в Україні відсутні відомості кримінального характеру.
Адміністрація Державної прикордонної служби України не має відомостей про заборону в'їзду іноземця на територію України.
Документи, які дають підстави для відмови у задоволенні заяви позивача під час розгляду справи до Дарницького РВ ГУ ДМС України в м. Києві не надходили.
За результатами розгляду матеріалів справи громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 Головним Управлінням ДМС України в місті Києві прийнято рішення від 27.07.2018 року про відмову у наданні йому дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію».
Підставою для прийняття такого рішення слугував лист від 20.07.2018 №2/3/3-23105 Департаменту контррозвідки Служби безпеки України, у якому повідомлено, щодо використання адрес масової реєстрації на території міста Києва іноземцями та особами без громадянства, які звертаються з питання отримання дозволу на імміграцію або посвідки на постійне/тимчасове проживання, при цьому ніколи за вказаними адресами не проживали та не проживають. Відповідно до інформації, зазначеної у листі Департаменту, вказана позивачем у заяві адреса про надання дозволу на імміграцію в Україну використовується як місце масової реєстрації іноземців. Зокрема, за даною адресою зареєстровано 177 осіб.
Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду за захистом своїх прав.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та пояснення третьої особи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з положень частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою та другою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-VI (далі також - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року №2491-III(далі також - Закон №2491-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
В розумінні положень статті 1 Закону №2491-IІI, імміграцією є прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрантом - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квотою імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозволом на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до статті 4 Закону №2491-III, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів. При цьому, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України (пункт 1 частина третя стаття 4 зазначеного Закону).
Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти (пункт 6 частини другої статті 4 Закону №2491-III).
Згідно зі статтею 6 Закону України №2491-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону №2491-III.
Так, згідно зі статтею 9 Закону №2491-ІІІ заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Відповідно до частин другої та п'ятої статті 9 Закону України №2491-III заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні (пункт 6 частини сьомої статті 9 Закону №2491-III).
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію встановлені статтею 10 цього Закону. Зокрема, відповідно до пункту 4 частини першої статті 10 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 року затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі також - Порядок № 1983).
Пунктом 1 Порядку №1983 формування квоти імміграції встановлено, що квота імміграції формується за категоріями іммігрантів і за регіональним принципом (з урахуванням поточної демографічної ситуації) відповідно до пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади.
Пропозиції стосовно осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України, а також тих, що раніше перебували в громадянстві України, та батьків, чоловіка (дружини) іммігранта, його неповнолітніх дітей готуються безпосередньо ДМС (пункт 3 Порядку формування квоти імміграції).
Разом з тим, Порядок №1983 визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), зокрема, батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.
Пунктом 11 Порядку № 1983 передбачено, що для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п'ятої статті 9 Закону України «Про імміграцію» (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону).
Документи, визначені пунктами 1-10 частини сьомої статті 9 Закону України «Про імміграцію», додатково подаються відповідно до категорії іммігрантів.
У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України №2491-III, а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Копії цих документів, а також письмове підтвердження згоди на імміграцію та гарантії приймаючих осіб, передбачені пунктом 6 частини сьомої статті 9 Закону №2491-III, подаються нотаріально засвідченими. Документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.
Таким чином, Законом №2491-III та Порядком № 1983 регламентований перелік документів та порядок їх розгляду. У той же час, оскільки відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, з огляду на що, перелік документів не є вичерпним та може бути розширений на розсуд відповідного суб'єкта владних повноважень.
Частиною першою статті 10 Закону №2491-III визначений виключний перелік підстав відмови у наданні дозволу на імміграцію. Дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Згідно матеріалів справи, відмова у наданні дозволу на імміграцію позивачу обумовлена зазначенням свідомо неправдивих відомостей щодо адреси майбутньої реєстрації та проживання позивача (пункт 4 частина перша статті 10 Закону №2491-III).
Оцінюючи доводи сторін і надані ними докази щодо наявності чи відсутності підстави, передбаченої пунктом 4 частиною першою статті 10 Закону України №2491-III, для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію, суд зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать, що підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення стала інформація, надана Листом Департаменту контррозвідки Служби Безпеки України № 2/3/3-23105 від 20.07.2018 року, яким повідомлено Державну міграційну службу України про адреси масової реєстрації іноземців на території м. Києва, до яких належить: АДРЕСА_1 (зареєстровано 177 осіб). Таким чином, іноземці та особи без громадянства надають свідомо неправдиві відомості, що унеможливлює отримання ними дозволів на імміграцію.
Внаслідок цього, відповідач дійшов висновку, що у заяві про надання дозволу на імміграцію заявника позивачем зазначено свідомо неправдиві відомості про місце проживання в Україні.
Суд звертає увагу, що статтею 10 Закону України «Про імміграцію» встановлений вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для відмови в наданні дозволу на імміграцію можуть бути лише доведені та обґрунтуванні докази.
Зазначений висновок Департаменту контррозвідки Служби Безпеки України стосується не окремої особи, а невизначеного кола осіб, які зазначають завідомо неправдиві відомості, чим порушують умови надання дозволу на імміграцію. Водночас, відповідачем жодним чином не встановлено факт надання неправдивих відомостей конкретною особою - ОСОБА_1 .
У свою чергу за пунктом 4 частини 1 статті 10 Закону № 2491-ІІІ обставиною, за якою дозвіл на імміграцію не надається, є зазначення особою в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей чи подання підроблених документів.
Також суд зазначає, що інформація, надана Департаментом контррозвідки Служби безпеки України, не є нормативно-правовим актом, який врегульовує спірні правовідносини у розумінні пункту 4 частини 1 статті 10 Закону № 2491-ІІІ, а носить рекомендаційний характер, а відтак - не є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути обґрунтованими, із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, а також відповідати принципу правової визначеності.
У той же час, логічний висновок відповідача, у рішенні від 27.07.2018 року про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну позивачу, зведений із загального до конкретного, оскільки Департамент контррозвідки Служби Безпеки України зробив загальний висновок щодо певної кількості осіб, відповідач застосував його до ОСОБА_1 , у той час, як акти індивідуальної дії, яким є рішення від 27.07.2018 року, за визначенням є індивідуальним і повинно ґрунтуватись на індивідуальних фактах, що досліджуються щодо кожної особи окремо.
Також суд звертає увагу, що пунктом 11 Порядку №1983 визначено, що у разі необхідності, відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону № 2491-ІІІ, а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
З аналізу вказаної норми вбачається, що функція територіальних органів, які розглядають питання про надання дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки документів, а також запрошення для надання пояснень заявників, стосовно яких розглядається це питання.
Проте, відповідач не надав суду жодних доказів того, що ним вчинено будь-які дії з метою з'ясування обставин, які стали підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позивачем надавалися відповідачу свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність; відповідачем не надано суду вироку суду, яким позивача засуджено до позбавлення волі, та будь-яких доказів того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем також не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Отже відповідачем не надано суду належних доказів існування обставин, що передбачені ст. 10 Закону № 2491-ІІІ, які б надавали йому підстави для відмови в наданні дозволу на імміграцію.
Таким чином, відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Зазначене вище дає підстави для визнання рішення відповідача від 27.07.2018 року про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 необґрунтованим.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги про визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення, тому дана вимога підлягає задоволенню.
Однак, зважаючи на те, що питання імміграції безпосередньо пов'язано із безпекою України, з огляду на широкий спектр дискреційних повноважень органів ДМС, зокрема, на власний розсуд витребувати додаткові документи стосовно окремих обставин, суд не може підміняти суб'єкта владних повноважень.
Водночас у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача видати позивачу дозвіл на імміграцію в Україну суд відмовляє, враховуючи при цьому наступні висновки Верховного Суду.
Так, зокрема, у постанові від 31.10.2019 року у справі №820/1560/17 Верховним Судом зазначено:
"Законом України "Про імміграцію", зокрема, підпунктом 3 частини першої статті 6 визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.
Отже, саме до дискреційних повноважень ДМС України належить прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію або про відмову у наданні дозволу на імміграцію."
У той же час, відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну від 28.07.2017 року та прийняти рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу, з урахуванням висновків суду.
Згідно із частинами першою та другою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваного рішення, у той же час, зважаючи на наявність дискреційних повноважень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно із квитанцією від 17.01.2019 року 0.0.1242019385.1, що міститься в матеріалах справи за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у сумі 768 грн. 40 коп.
З огляду на те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати підлягають стягненню з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області в розмірі 384 грн. 20 коп., тобто, пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Скасувати рішення ДМС про невидачу дозволу на імміграцію від 26.10.2018 року.
3. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну від 28.07.2017 року та прийняти рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу, з урахуванням висновків суду.
4. В задоволені решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А) у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 (двадцять) копійок.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: Громадянин Республіки Ірак ОСОБА_1 (паспорт № НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 );
Відповідач: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, адреса: 02152, м. Київ, Березняківська, 4-А);
Третя особа: Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 20001792, адреса: 01010, м. Київ, пров. Аскольдів, 3-А).
Повне судове рішення складено 15.03.2021 року
Суддя Л.О. Маруліна