05 березня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/8030/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про зобов'язання вчинити певні дії,
30.12.2020 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити нарахування і виплату позивачу середнього розміру його грошового забезпечення, встановленого станом на день звільнення з військової служби - 10.10.2018, за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, тобто з наступного дня після звільнення з військової служби - 11.10.2018, по дату виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 роки, тобто по 08.12.2020 включно.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що при звільненні позивачу не виплачені всі належні суми грошового забезпечення. Позивач зазначає наступне: 08.12.2020 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 у справі №440/2828/20 ІНФОРМАЦІЯ_3 виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, у розмірі 17989,74 грн. Позивач вважає, що відповідачем була допущена протиправна бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного проведення повного розрахунку.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/8030/20; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази /а.с. 10/.
28.01.2021 до суду надійшов відзив, у якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 у справі №440/2828/20 позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 17.09.2018. З огляду на те, що право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у позивача виникло з моменту набрання законної сили вищезазначеним рішенням, а відповідач, у свою чергу, невідкладно виконав указане рішення, позовні вимоги задоволенню не підлягають /а.с. 14-22/.
Суд розглядає цю справу на підставі частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, в межах строку, встановленого статтею 258 цього ж Кодексу.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.
У рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 у справі №440/2828/20 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 90861877) зазначено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №201 від 17.09.2018, майора, начальника відділення офіцерів запасу і кадрів Козельщинського районного військового комісаріату Полтавської області оперативного командування "Північ" Збройних Сил України, ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас, відповідно до підпункту "й" (які уклали контракт на строк, до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військовому службу".
З матеріалів справи вбачається, що наказом військового комісара Козельщинського районного військового комісаріату Міністерства оборони України (по стройовій частині) №282 від 09.10.2018 ОСОБА_1 з 10.10.2018 виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення, що підтверджується копією витягу з наказу /а.с.5/.
Вважаючи, що відповідач допустив бездіяльність щодо невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій під час звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 у справі №440/2828/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_4 про зобов'язання вчинити певні дії задоволено.: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 17.09.2018. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 17.09.2018.
З огляду на приписи статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, вищевказане рішення набрало законної сили 22.10.2020.
Отже, спір щодо нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, вирішено судом, а обставини, встановлені вищевказаним рішенням, не підлягають доказуванню з огляду на приписи частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
08.12.2020 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 у справі №440/2828/20 відповідачем виплачені кошти позивачу в сумі 17989,74 грн /а.с. 7/.
Вважаючи свої права порушеними внаслідок затримки відповідачем виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Аналогічні висновки щодо правозастосування у спірних правовідносинах викладені у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №400/3365/19, що враховується судом з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України.
Матеріалами справи підтверджено, що повний фактичний розрахунок з позивачем шляхом виплати на підставі рішення суду, грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 17.09.2018, у розмірі 17989,74 грн здійснено 08.12.2020 (платіжне доручення від 04.12.2020 № 3383) /а.с. 7, 19/.
Таким чином, загальна кількість календарних днів затримки розрахунку за період з 18.09.2018 по 08.12.2020 (згідно зі статтею 117 КЗпП України - по день фактичного розрахунку) становить 813 днів (вересень 2018 - 13 календарних днів, жовтень 2018 - 31 календарний день, листопад 2018 - 30 календарних днів, грудень 2018 - 31 календарний день; 2019 рік - 365 днів; січень 2020 - 31 календарний день, лютий 2020 - 29 календарних дні, березень 2020 - 31 календарний день, квітень 2020 - 30 календарних днів, травень 2020 - 31 календарний день, червень 2020 - 30 календарних днів, липень 2020 - 31 календарний день, серпень 2020 - 31 календарний день, вересень 2020 - 30 календарних днів, жовтень 2020 - 31 календарний день, листопад 2020 - 30 календарних днів, грудень 2020 - 8 календарних днів).
Суд зазначає, що обрахування затримки розрахунку при звільненні повинно відбуватись в календарних днях. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 400/3365/19.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), відповідно до підпункту "л" пункту 1 якого визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Враховуючи, що звільнення позивача відбулось 17.09.2018, його середня заробітна плата повинна обчислюватися з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно з довідками відповідача від 27.01.2021 №155 та від 10.03.2021 №9/2/403 середньоденний розмір заробітку позивача на момент звільнення становить 410,20 грн (12716,05 грн + 12716,05 грн)/62) (12716,05 грн - заробітна плата за липень 2018 року; 12716,05 грн - заробітна плата за серпень 2018 року; 62 календарних дні (загальна кількість календарних днів: у липні 2018 року - 31 календарний день, у серпні 2018 року - 31 календарний день).
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 333492,60 грн (813 днів * 410,20 грн (середньоденне грошове забезпечення).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Крім того, у вищезгаданій постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням №6-113цс16, та зазначила, що при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
З огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17 у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020, відповідно, суд враховує такі фактичні обставини цієї справи.
Позивач звернувся до суду з позовом про виплату грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.10.2018 - 03.06.2020, тобто вже зі спливом більше ніж одного року та восьми місяців після звільнення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 у справі №440/2828/20 набрало законної сили 22.10.2020 та самостійно виконано відповідачем 08.12.2020.
Водночас, сума розрахованого судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 333492,60 грн, що в майже дев'ятнадцять раз перевищує суму основної виплати, на яку нарахована відповідна компенсація.
Беручи до уваги наведене, а також сплату відповідачем грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.09.2018 - 08.12.2020, тобто майже через два місяці після набрання законної сили зазначеним рішенням суду, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 333492,60 грн до 17700,00 грн.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки сплати належних при звільненні сум та стягнути з Полтавського обласного військового комісаріату середній заробіток за час затримки сплати належних при звільненні позивачу сум у розмірі 17700,00 грн, з утриманням податків, зборів та інших обов'язкових платежів при виплаті.
Отже, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
При цьому суд враховує, що на підставі наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 від 30.10.2020 №227 Полтавський ОВК з 31.10.2020 переформовано у Полтавський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах відсутня реорганізація відповідача із визначенням правонаступника, з урахуванням чого підстави для заміни відповідача у справі відсутні.
Водночас, з огляду на фактичну зміну назви відповідача, суд дійшов висновку про зміну назви: з ІНФОРМАЦІЯ_1 на Полтавський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 243-246, 255, 258, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Шевченка, 78 а, м. Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 07851296) про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки сплати належних при звільненні сум.
Стягнути з Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки сплати належних при звільненні сум у розмірі 17700,00 грн, з утриманням податків, зборів та інших обов'язкових платежів при виплаті.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.С. Канигіна