Справа № 420/352/21
16 березня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Слободянюка К.С., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 04.12.2020 року, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, в якій позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 04.12.2020 року №448-20, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 та неповнолітніх дітей позивача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Ухвалою від 16 січня 2021 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
16.02.2021 року (вх. № ЕП/4214/21) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.
18.02.2021 року (вх. № 8058/21) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.
19.02.2021 року (вх. №8248/21) представником відповідача до канцелярії суду були подані матеріали особової справи позивача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12.12.2019 року позивач звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні, з огляду на існування ризику переслідувань позивача та членів її родини за ознаками їх належності до соціальної групи - особи, що вважаються прихильниками західного образу життя. Проте, відповідачем прийнято рішення №448-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідачем в обґрунтування правової позиції зазначено, що ДМС України не визнає даний адміністративний позов, та вважає, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та встановлено, що позивачка не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою підтверджено відсутність умов передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через невідповідність фактів побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Розглянувши у порядку письмового провадження матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 є громадянкою Афганістану, афганкою за національністю; місце народження: місто Кабул( а.с. 95).
Заміжня, має неповнолітню дитину на ім'я ОСОБА_2 , яка наразі перебуває разом з матір'ю в Україні. Відомості щодо другої дитини позивача - ОСОБА_3 - у матеріалах особової справи відсутні.
До виїзду за межі країни громадянської належності позивач разом з родиною чоловіка проживали у м. Кабул.
Як зазначає позивач у позовній заяві, 05.10.2017 року позивач разом із родичами вибули з м. Кабул до м. Москва на підставі паспортного документа серії О номер 0399694 та оформленої візи терміном дії на 2 місяці. На території Російської Федерації позивач зверталася до підрозділу з питань міграції територіального органу МВС Російської Федерації із заявою про визнання біженцем, однак було прийнято рішення про відмову. Однак, до ДМС України позивачем не були надані документи, які б підтверджували звернення її за міжнародним захистом на території Російської Федерації.
23.11.2019 року позивач вибула з Російської Федерації. Державний кордон України позивач із сім'єю перетнули 25.11.2019 року нелегально, поза пунктом пропуску.
12.12.2019 року позивач звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні, з огляду на існування ризику переслідувань позивача та членів її родини за ознаками їх належності до соціальної групи - особи, що вважаються прихильниками західного образу життя. Причиною виїзду позивача з країни громадянської належності було бажання спільного проживання разом із своїм чоловіком на території Російської Федерації, а основною причиною небажання повернення на територію країни громадянської належності є нестабільна соціально-політична ситуація на Батьківщині.
Як вбачається з відзиву на позовну заяву 18.12.2019 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області було проведено співбесіду з позивачем, про що складено відповідний протокол. 04.12.2020 року рішенням Державної міграційної служби України № 448-20 позивачеві було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи відмову незаконною та такою, що порушує права позивачки як людини, яка потребує захисту та притулку, складеною без урахування всіх підстав, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 1 Конвенції про статус біженців від 28.07.1951, пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно частини 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Порядок подання та розгляду заяв про визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, регламентований Законом України №3671-VI та Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884 (далі Правила №649.
Відповідно до частин 1,7 статті 7 Закону України № 3671-VI така заява подається особисто іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з частиною 12 статті 7 Закону України № 3671-VI Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також, зокрема, проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву; заповнює реєстраційний листок та інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Відповідно до частини 4 статті 8 Закону України № 3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Частинами 6,7 статті 8 Закону України №3671-VI встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
27.12.2019 року Головним управлінням ДМС в Одеській області було видано Наказ №249 про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 186).
Відповідно до ст.9 Закону розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців. Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником. Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону. Під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дитини, розлученої із сім'єю, співбесіда проводиться з її законним представником та такою дитиною, якщо вік та рівень розвитку дитини є достатніми для проведення такої співбесіди. Співбесіда з дитиною, розлученою із сім'єю, проводиться в присутності її законного представника, який подав від імені дитини заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також психолога і педагога. Під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дитини, розлученої із сім'єю, участь адвоката є обов'язковою. Призначення адвоката для надання правової допомоги такій дитині здійснюється в установленому порядку. У разі виникнення сумніву щодо віку дитини центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за згодою дитини або згодою її законного представника направляє таку дитину на обстеження для встановлення віку, що проводиться у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону. У разі відсутності у заявника документів, що посвідчують особу, або якщо такі документи є фальшивими, для встановлення особи заявника центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з відповідними органами Служби безпеки України згідно із законодавством проводиться ідентифікація особи. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Документи, отримані або підготовлені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника. Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
Згідно ст.10 Закону рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати подання додаткової інформації від уповноважених посадових осіб цього центрального органу виконавчої влади, які здійснювали розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається. З метою забезпечення конфіденційності інформації про заявників та захисту членів їхніх сімей, які можуть залишатися в країні їх походження, органи державної влади під час проведення зазначених заходів повинні уникати надсилання запитів з персональними даними заявників до спеціальних правоохоронних органів (служб) країни походження заявників. Документи, отримані або підготовлені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі виявлення помилок або неточностей у відомостях про особу, внесених до рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з письмовим висновком, приймає рішення про їх виправлення та здійснює обмін документів, виданих на підставі такого рішення. Іноземець або особа без громадянства визнаються біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, та вважаються такими, які постійно проживають в Україні з моменту прийняття рішення про визнання їх біженцями або які безстроково на законних підставах перебувають на території України. Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника уповноваженим посадовим особам цього центрального органу виконавчої влади, які розглядали заяву. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом 15 робочих днів з дня прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлює та видає кожній особі, яка досягла шістнадцятирічного віку, посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо видача посвідчення необхідна для реалізації неповнолітньою особою, зазначеною у частині дванадцятій цієї статті, своїх прав на освіту, лікування тощо, за клопотанням батьків чи законних представників, погодженим з навчальним чи лікувальним закладом тощо, такій особі може бути, як виняток, оформлено та видано відповідне посвідчення після досягнення нею чотирнадцятирічного віку. Дитині, розлученій із сім'єю, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, видається до досягнення шістнадцятирічного віку. Під час видачі посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, довідка про звернення за захистом в Україні вилучається. Відомості про членів сім'ї біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, які не досягли шістнадцятирічного віку, зазначаються у посвідченні біженця чи посвідченні особи, яка потребує додаткового захисту, одного з батьків, а в разі відсутності батьків - діда чи баби, повнолітніх брата чи сестри, опікунів чи піклувальників або іншої особи, яка до прибуття в Україну добровільно чи в силу звичаю країни походження біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, взяла на себе відповідальність за виховання та утримання дітей. Посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, видається строком на п'ять років. Під час перереєстрації біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, строк дії посвідчення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, продовжується. Особа, яку визнано біженцем, та особа, яка потребує додаткового захисту, які досягли шістнадцятирічного віку, мають право отримати проїзний документ для виїзду за кордон у порядку, встановленому законодавством України. Дитина, яка розлучена із сім'єю і яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право за клопотанням її законних представників на отримання проїзного документа для виїзду за кордон до досягнення шістнадцятирічного віку. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення. У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника). У разі невикористання особою права на оскарження протягом п'яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вилучає у такої особи довідку про звернення за захистом в Україні та повертає особі національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника), що перебувають на зберіганні. Особа, яка отримала повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не використала право на його оскарження, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо немає інших законних підстав для перебування в Україні, встановлених Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Оскаржуване рішення прийняте на підставі ст.10 Закону, абз.5 ч.1 ст.6 Закону, п.6 розділу VІ Правил №649.
Згідно ч.1 ст.6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Відповідно до п.6.1-6.8 розділу VІ Правил №649 у разі надходження до Державної міграційної служби України особової справи заявника та письмового висновку територіального органу ДМС протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Під час здійснення заходів, передбачених пунктом 6.1 цього розділу, Державна міграційна служба України має право: а) вимагати подання додаткової інформації від територіального органу ДМС, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) з метою уточнення відомостей, що містяться у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або документів, які знаходяться в особовій справі заявника, отримувати додаткову інформацію, яка може мати суттєве значення для прийняття обґрунтованого рішення за заявою; в) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів; г) повертати справу на доопрацювання до територіального органу ДМС, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за умови наявності недостатніх відомостей для розгляду справи і прийняття обґрунтованого та неупередженого рішення, неналежного оформлення особової справи. Документи, що отримані або підготовлені Державною міграційною службою України під час розгляду особової справи заявника та заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника. У разі незгоди із мотивувальною частиною висновку територіального органу ДМС, який розглядав справу, або його пропозиціями Державна міграційна служба України із дотриманням положень підпункту "е" пункту 5.1 розділу цих Правил готує власний письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 22). Зазначений висновок готується уповноваженою посадовою особою ДМС, яка вивчала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і здійснювала оцінку документів, що знаходяться в особовій справі заявника, погоджується керівником структурного підрозділу з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та затверджується керівником самостійного структурного підрозділу ДМС, до завдань якого належить реалізація державної політики у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. За результатами здійснення заходів, передбачених пунктом 6.1 цього розділу, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку територіального органу ДМС, який розглядав заяву, ДМС приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту) (додаток 23). Строк прийняття зазначеного рішення може бути продовжено наказом ДМС, але не більш як до трьох місяців. Неповнолітні члени сім'ї, внесені в заяву-анкету особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (щодо визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, висловлена письмова згода заявника в анкеті чи в заяві), зазначаються у рішенні про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як такі, що отримали захист в Україні. У лівій частині першого аркуша рішення передбачається місце для фотокартки заявника або відцифрованого зображення його обличчя, яке може виконуватися способом принтерного друку. У разі якщо згідно з рішенням суду, яке набрало законної сили, ДМС зобов'язана прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи повторно розглянути заяву особи про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідне рішення приймається ДМС протягом семи робочих днів з дня отримання такого рішення суду. Структурний підрозділ з питань біженців ДМС: а) реєструє рішення про визнання біженцем або рішення про визнання особою, яка потребує додаткового захисту, в журналі реєстрації рішень про визнання / відмову у визнанні біженцем / особою, яка потребує додаткового захисту / втрату, позбавлення та скасування (відсутність підстав для втрати, позбавлення, скасування) рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 24); б) протягом трьох робочих днів надсилає рішення з особовою справою заявника до територіального органу ДМС, який розглядав заяву. У випадку, коли рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято ДМС відповідно до пункту 6.6 цього розділу, до територіального органу ДМС за місцем проживання заявника надсилаються лише рішення ДМС та відповідне судове рішення, що було підставою для прийняття зазначеного рішення. При отриманні рішення ДМС про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: протягом семи робочих днів з дня отримання рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає кожній особі, яка досягла шістнадцятирічного віку, посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, про що зазначається у журналі реєстрації видачі посвідчення біженця (додаток 25) або у журналі реєстрації видачі посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту (додаток 26). У разі якщо видача посвідчення необхідна для реалізації неповнолітньою особою, зазначеною у частині дванадцятій статті 10 Закону, прав на освіту, медичну допомогу за клопотанням законних представників, погодженим з навчальним чи лікувальним закладом тощо, такій особі видається територіальним органом ДМС відповідне посвідчення після досягнення нею чотирнадцятирічного віку. Дитині, розлученій із сім'єю, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, видається до досягнення нею шістнадцятирічного віку; зазначає у посвідченні біженця чи посвідченні особи, яка потребує додаткового захисту, одного з батьків, а в разі відсутності батьків - діда чи бабу, повнолітніх брата чи сестру, опікунів чи піклувальників або іншу особу, яка до прибуття в Україну добровільно чи в силу звичаю країни походження біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, взяла на себе відповідальність за виховання та утримання дітей, - відомості про членів сім'ї біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, які не досягли шістнадцятирічного віку; вилучає довідку про звернення за захистом в Україні, про що зазначається у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні.
Згідно із Висновком від 27.10.2020р. (а.с.68-87) за результатом проведення аналізу матеріалів особової справи було встановлено, що факти, повідомлені заявницею стосовно власних переслідувань в країні громадянської належності, не можуть бути визнаними підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1,13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
У Висновку зазначено, що з огляду на матеріали особової справи, позивач не зазнавала переслідувань за ознаками визначення статусу біженця, які пов'язані з расою, віросповіданням, національністю, громадянством (підданством), належністю до певної соціальної групи, політичних переконань, що передбачені п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», з чим суд погоджується.
При поданні заяви про визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, позивач вказала, що має побоювання щодо повернення на Батьківщину через загальну нестабільну ситуацію у країні своєї громадянської належності, однак не змогла чітко обґрунтувати, яка саме небезпека може очікувати на неї.
Однак, із матеріалів співбесіди від 18.12.2019 року вбачається, що ні позивачку, ні її родичів не переслідували, права не порушувались, фізичне насильство на території країни громадянської належності до позивачки не застосовувалось. Крім того, протягом співбесіди, позивач зазначила, що виїзд з країни громадянської належності відбувся через бажання спільного проживання з чоловіком та задля безпечного майбутнього сина через загально нестабільну ситуацію на Батьківщині.
Щодо аналізу відповідності заяви вимогам п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», то немає вагомих підстав вважати, що в разі повернення до Афганістану буде існувати загроза життю, безпеці, свободі, фізичній недоторканості та інші суттєві порушення прав людини.
У Висновку також зазначено, що немає обставин за ст.6 Закону за якою заявницю не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З огляду на вищевикладене, суд погоджується із доводом відповідача, з того приводу, що серед фактів, повідомлених заявницею, немає таких, які би могли служити підставою для визнання її особою, яка потребує додаткового захисту у відповідності до умов, передбачених пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.
Також, суд погоджується з висновками ДМС України про те, що побоювання позивачки повертатися до країни походження не є обґрунтованими, за відсутності фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними, також в матеріалах справи відсутні докази загрози життю позивачки, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання стати жертвою переслідувань, з огляду на встановлені обставини.
Суд звертає увагу на те, що керівництвом з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН надано загальний аналіз поняття “цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань”. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона психічний стан, який пов'язаний із характеристикою особистості заявника, а тому, зазначається, що висновок про стан у країні-походження не є визначальним. Під впливом суб'єктивної оцінки ситуації, що склалась навколо, особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Також, суд зазначає, що інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10.06.2020 у справі № 420/3127/19 та 06.03.2019 у справі № 826/14576/16.
При цьому судом враховано матеріали по країні походження позивачки, однак, зазначена інформація в сукупності з іншими обставинами справи та поведінкою позивачки, які підлягають дослідженню та оцінюванню, не дає підстав вважати, що вона може стати жертвою переслідувань у країні своєї громадянської належності.
Крім того, суд враховує той факт, що згідно з інформацією, викладеною у звіті ЕАSO “Керівництво по країні Афганістан” за червень 2019 року на території Афганістану різний рівень загрози - є регіони, де реальний ризик зазнати серйозної шкоди недостатньо високий або взагалі відсутній.
Суд зазначає, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення враховано факт відсутності у позивачки будь-яких документальних підтверджень повідомленої інформації про можливе переслідування в країні своєї громадянської належності. При перевірці об'єктивної та суб'єктивної сторони обґрунтованого побоювання стати жертвою переслідувань, відповідачем не було встановлено наявність фактичних доказів того, що ці побоювання позивачки є реальними.
Таким чином, ДМС України обґрунтовано зроблено висновок про те, що позивачка не бажає повертатись до країни своєї громадської належності з причин, що не мають конвенційних ознак, за наявності яких особу можна визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З огляду на викладене, ДМС України, приймаючи оскаржуване рішення відносно позивачки діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" з додержанням принципів чинного законодавства, яке регулює вказану сферу правовідносин.
За такого правового врегулювання та обставин справи, суд зазначає про обґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки позивачка за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувалася, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами та інформацією не підтверджуються.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9; код ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправним та скасування рішення від 04.12.2020 року - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст рішення складено та підписано 16.03.2021 р.
Суддя Тарасишина О.М.
.