ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"17" березня 2021 р. справа № 300/132/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ), 14.01.2021 звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (надалі також - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, зобов'язання нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.04.2016 позивач набув статусу учасника бойових дій. За час проходження військової служби в військовій частині НОМЕР_1 вищевказана відпустка позивачу не надавалась. Командування військової частини це пояснювало тим, що з настанням особливого періоду вищевказана відпустка не надається. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №1 від 05.01.2018 позивача було звільнено у запас за пунктом "а" ч.6 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу", а 06.04.2018 виключено з списків особового складу військової частини НОМЕР_1 наказом командира в/ч НОМЕР_1 №65 від 04.04.2018. На його звернення до відповідача про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій 11.01.2021 отримав відповідь за вих. №350/484/1/2447 від 31.12.2020 якою позивачу фактично відмовлено в задоволенні його заяви.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу з дня вручення цієї ухвали п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов (а.с.15-16).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 26.01.2020. У даному відзиві стосовно позовних вимог заперечив. Зазначив, що на звернення позивача до командира військової частини НОМЕР_1 , йому було надано відповідь, а саме надіслано копію листа заступника директора департаменту начальника відділу юридичного департаменту від 03.10.2019 №298/5/2867 для відома. Отже, військовою частиною НОМЕР_1 позивачу не було відмовлено, а було надане роз'яснення щодо його звернення. Також зазначив, що позивач звернувся до суду з пропуском місячного строку. Просив суд позовну заяву залишити без задоволення (а.с.22-23).
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Заяв про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін суду не надходило. У відповідності до вимог ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
ОСОБА_1 , помічник начальника відділення персоналу штабу, наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) №1 від 05.01.2018 звільнений у запас за пунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) ч.6 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з урахуванням частини 8 цієї самої статті цього самого закону, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.04.2018 № 65 з 06.04.2018 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.12).
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 12.04.2016 (а.с.5).
11.12.2020 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки (а.с.6).
31.12.2020 відповідач, за наслідками розгляду заяви, надав відповідь за №350/484/1/2447, якою інформує, що відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України військова частина НОМЕР_1 здійснює видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення, а нарахування сум компенсації за невикористану відпустку військова частина здійснює лише в межах кошторису передбаченого на ці цілі.
Щодо виплати компенсації за додаткову відпустку учаснику бойових дій зазначає, що відповідно до чинного законодавства нарахувати індексацію за період з січня 2016 по 01 березня 2018, а також виплатити індексацію за вищезазначений період у військової частини НОМЕР_1 не має підстав (а.с.8-9).
Як слідує з матеріалів справи, позивач за час перебування на військовій службі додаткову відпустку як учаснику бойових дій не використовував, що сторонами визнається, не оспорюється, у відповідності до вимог ч.1 ст.78 КАС України, додатковому доказуванню не підлягає.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно частини першої статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (надалі також - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (надалі також - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України “Про відпустки” (надалі також - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
У відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (надалі також - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ зазначено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року №1932-XII “Про оборону України” (надалі також - Закони №3543-XII та № 1932-XII, відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Таким чином, аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України “Про відпустки”.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, у зв'язку з чим бездіяльність відповідача по не нарахуванню і невиплаті такої є протиправною, а позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вищевказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Що стосується пропущення строку звернення до суду, то суд з цього приводу зазначає наступне.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 і 4 статті 123 цього Кодексу.
Так, частинами 3 та 4 статті 123 КАС України передбачено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 5 розділу XXXI Порядку №260 встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечення грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 за результатом розгляду справи №620/4218/18 зазначила, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені строком. На час відпустки, яка хоч і стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Окрім цього, у даній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені строком. На час відпустки, яка хоч і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Враховуючи наведене, підстав для залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 згідно з приписами статті 123 КАС України, суд не вбачає.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, судом визнано позовні вимоги правомірними та обґрунтованими, а позов - таким, що підлягає до задоволення.
Оскільки позивачем судових витрат не понесено, підстави для їх розподілу відповідно до вимог ст.139 КАС України, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані ОСОБА_1 дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період 2016-2018 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) компенсацію за невикористані ним дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період 2016-2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 квітня 2018 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Микитюк Р.В.