03.03.2021 м. Ужгород Справа № 907/68/20
Господарський суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Ушак І.Г.
секретаря судового засідання Багин Г.
за участю представників:
позивача - Орбан Н.Л., адвокат;
відповідача - Маркусь М.І., адвокат
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом малого підприємства «Надія», м. Тячів (далі - позивач, МП Надія)
до товариства з обмеженою відповідальністю «Шкала-Енерджі», м. Тячів (далі - відповідач, ТОВ Шкала-Енерджі)
про стягнення 199507,50 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення зазначеної суми 199507,50 грн. як неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за договором оренди № 25/А від 20.06.2014 нарахованої за період з 1.03.17 по 31.12.17 у зв'язку з неповерненням майна після закінчення дії договору - 31.12.14 відповідно до приписів ст. 785 ЦК України.
Позивач за текстом позовної заяви та письмових заперечень поданих у ході судового провадження у справі стверджує про те, що зазначений договір оренди не був пролонгований сторонами; предметом його були складські приміщення площею 500 кв.м розташовані по вул. Пролетарській, 2 у м. Тячів, які згідно п.1.5 договору вважаються поверненими за дотримання двох умов: повного звільнення складського приміщення та підписання сторонами акту приймання-передачі. Заперечує факт повернення орендованого майна за актом від 31.12.2014, оскільки відповідачем не надано оригіналу такого акту. Посилається на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.12.19 у справі № 907/720/18, якою скасовано рішення місцевого суду про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за договором оренди № 25/А від 20.06.2014 нарахованої за період з 1.01.15 по 31.12.15 у зв'язку з неповерненням майна після закінчення дії договору - 31.12.14 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову через сплив позовної давності, як на доказ, який є преюдиційним щодо встановлення за зазначеним договором таких обставин:
- «орендар не здійснив жодних дій, спрямованих на фактичне повернення орендованого майна, що свідчить також про невиконання ним відповідних умов договору, які передбачають обов'язкове повернення майна за відповідним Актом. Крім того, відсутні докази того, що орендар здійснював пені дії щодо повернення майна з оренди, а відтак, орендар не вжив усіх залежних від нього заходів виконання умов договору стосовно повернення майна, які залежали насамперед від його волі»;
- «поряд з цим, сторони у пункті 1.5 Договору погодили, що складське приміщення вважається поверненим орендодавцю з моменту повного його звільнення та підписання сторонами акта приймання-передачі.
Зазначених доказів повернення предмета оренди матеріали справи не містять. Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень»;
- «отже, з наведеного вбачається, що відповідачем у спірний період не було повернуто орендованого приміщення на виконання Договору оренди № 25А».
Заперечує належність у межах даної справи поданих відповідачем доказів - укладених сторонами договорів № 25 від 20.06.14, № 26 від 01.01.15, № 1/2016 від 15.05.16, № 2/2016 від 30.11.16 та актів приймання-передачі майна за цими договорами, оскільки предметом їх була передача в оренду приміщень розташованих за тією ж адресою, однак іншою площею і такі приміщення були повернені відповідачем.
Представник позивача у ході судового розгляду справи наполягає на задоволенні позовних вимог з наведених підстав, зазначивши , разом з тим, що станом на час розгляду справи приміщення повернуто, однак, не змогла назвати дату такого повернення
Відповідач письмовими відзивом, запереченнями, усними поясненнями представника відповідача у ході судового розгляду справи позову не визнають, посилаючись на те, що відповідачем орендовані за договором № 25 А складські приміщення станом на 31.12.14 були звільнені та повернені позивачу на підставі складеного сторонами акту від 31.12.14. А вже 01.01.15 сторонами щодо цих же складських приміщень, однак меншою площею (300 кв.м ) було укладено договір оренди № 26 на наступний період - з 01.01.15 до 31.12.16, - після завершення якого орендоване майно повернено позивачу за актом приймання-передачі від 31.12.16. Стверджує, що предметом оренди за договором № 25А та договором № 26 було одне і те ж майно - складські приміщення, в тому числі, дві навантажувально-розвантажувальні естакади, балансовою вартістю 2000000 грн., що розташовані по вул. Пролетарська,2 у м. Тячеві. Те, що спірні приміщення звільнені відповідачем та повернені позивачу як орендодавцю, підтверджується відсутністю жодних претензій позивача щодо повернення приміщень орендованих за договором № 25 А на протязі з 01.01.15 по грудень 2018.
Відповідач, долучивши до матеріалів справи договори № 25 від 20.06.14, № 26 від 01.01.15, № 1/2016 від 15.05.16, № 2/2016 від 30.11.16, які укладалися сторонами щодо оренди розташованих по вул. Пролетарській, 2 у м. Тячеві складських приміщень на протязі 2014-2016рр., стверджує про те, що практика орендних відносин сторін свідчить, що визначальним було саме закінчення відповідних часових періодів, зі спливом яких сторони, практично не змінюючи основних умов, укладали нові договори, визначаючи нові строки їх дії.
Звертає увагу, що після нібито неповернення 31.12.14 відповідачем орендованих приміщень за договором № 25А, позивач на протязі тривалого часу не вимагає їх повернення, а продовжує надавати на підставі згаданих вище договорів у наступну оренду приміщення за цією ж адресою на 2015р. площею 300 кв.м, на 2016р. - площею 1290 кв. м. Наведеними доказами, вважає підтверджено, що саме така практика оформлення договірних відносин оренди мала місце тривалий час між сторонами і, якщо би мало місце неповернення орендованого приміщення 31.12.14, то наступні договори оренди за звичаями ділового обороту не були би укладені.
Заслухавши у ході судового розгляду представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, керуючись законом, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
При цьому суд виходить з того, що у ході судового розгляду справи встановлено наступне.
Спір, що є предметом розгляду даної справи, виник у зв'язку з укладенням та виконанням сторонами договору № 25 А від 20.06.14, за умовами якого МП Надія (підприємство за договором) передано, а ТОВ Шкала-Енерджі (користувач за договором) прийнято у строкове платне користування складське приміщення (в т.ч. дві навантажувально-розвантажувальні естакади), загальною корисною площею складу - 500,0 кв.м, що розташоване по вул. Пролетарській, 2 у м. Тячів (п. 1.1 договору).
Сторони узгодили (п.2.1 договору) вартість користування приміщенням - 1,5 дол. США за один кв.м у гривневому еквіваленті по закупівельному курсу долара США в «ОТП Банк» на день розрахунку, що становить 750 дол.США за місяць (500 кв. м. х 1,5 дол.США).
Згідно п. 6.1 договору строк його дії встановлено з 20.06.2014 до 31.12.2014.
Умовами договору узгоджено обов'язки та права сторін, зокрема, користувача - відповідача у справі - передане складське приміщення використовувати тільки для зберігання обладнання, гтової продукції та інших належних йому вантажів (п. 3.1 договору); у випадку припинення дії договору (п. 3.5 договору) - повернути підприємству приміщення в належному стані, з урахуванням фізичного зносу та провести всі розрахунки за користування складом.
Складське приміщення вважається поверненим підприємству з моменту повного звільнення складського приміщення та підписання сторонами акту прийому-передачі (п. 1.5 договору).
Матеріалами справи встановлено, що сторонами складено та підписано акт приймання та передачі майна (згідно договору оренди № 25/А від 20.06.2014) без зазначення дати його складання, за яким позивач передав, а відповідач прийняв у користування складське приміщення площею 500 кв.м вартістю 2000000грн.
За текстом позовної заяви після закінчення дії договору 31.12.2014 і станом на момент подання позову складські приміщення позивачу не повернуто та не складено відповідного акту. Представник позивача у ході судового розгляду справи повідомила, що на час розгляду справи судом приміщення повернуто, однак не могла назвати дату повернення.
Неповернення майна 31.12.2014 після закінчення дії договору послугувало підставою звернення МП Надія з даним позовом про стягнення відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України з ТОВ Шкала-Енерджі неустойки в розмірі подвійної плати за користування майном у період з 01.03.2017 до 31.12.2017 на суму 199507,50 грн.
Договір, з якого виникли спірні відносини, за своєю правовою природою є договором найму (оренди), регулювання відносин за яким здійснюється приписами чинного цивільного та господарського законодавства.
Так, згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Аналогічні положення містить ст. 283 ГК України, згідно яких за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності
Згідно ст.ст. 763, 764 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором; якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Строк договору оренди як істотна умова договору оренди згідно ст. 284 ГК України визначається за погодженням сторін; у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Приписами ст. 291 ГК України встановлено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено; правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Статтею 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Позовні вимоги у даній справі про сплату неустойки обґрунтовані посиланням на приписи наведеної норми Цивільного кодексу України.
Застосування зазначеної неустойки обумовлюється тим, що зобов'язання наймача з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. Виходячи з наведеного, Верховний Суд у постанові від 31.01.20 у справі № 916/2724/18, зазначає, що при здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Верховний Суд зазначає у наведеній постанові, що до предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Вирішуючи даний спір, суд приймає до уваги, що питання стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за договором оренди № 25/А від 20.06.2014 у зв'язку з неповерненням майна після закінчення дії договору - 31.12.14 нарахованої за період з 1.01.15 по 31.12.15 було предметом судового розгляду у межах справи № 907/720/18. За результатами вирішення спору постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.12.19, яка набрала законної сили, скасовано рішення місцевого суду про задоволення позову про стягнення неустойки та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову через сплив позовної давності. Суд дійшов висновку про наявність порушеного права позивача, оскільки відповідач не повернув орендоване майно у спірний період та не надав відповідного акту приймання-передачі. Наведені обставини є преюдиційними для вирішення даного спору за участі тих же сторін за приписами ст. 75 ГПК України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Щодо посилання позивача на інші тези зазначеного рішення суду, то такі не можуть вважатися преюдиційними для даної справи, оскільки у них йдеться не про встановлення фактів, а про оцінку судом обставин конкретної справи.
Разом з тим, суд, здійснюючи оцінку доказів у даній справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, відповідно до приписів ст. 86 ГПК України, приймає до уваги, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили та оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, відповідач, обґрунтовуючи свою позицію по суті спору, долучив до матеріалів справи договори № 25 від 20.06.14, № 26 від 01.01.15, № 1/2016 від 15.05.16, № 2/2016 від 30.11.16, які укладалися сторонами щодо оренди розташованих по вул. Пролетарській, 2 у м. Тячеві складських приміщень на протязі 2014-2016рр., та які заперечуються позивачем як належні докази у даній справі з огляду на те, що в них йдеться про інші площі передані в оренду відповідачеві.
Дослідивши зазначені договори, суд встановив, що:
- за умовами договору № 25 від 20.06.2014 позивач передав, а відповідач як користувач прийняв у строкове (з 01.07.14 по 31.12.16) платне користування складське приміщення Хард, що розташоване за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2; загальна корисна площа, що передана в оренду складає 1 290 кв.м. (п. 1.1 договору). Згідно акту приймання та передачі майна без зазначення дати за цим договором складські приміщення Хард, площею 1290 кв.м. та балансовою вартістю 4000000 грн. позивачем передані в оренду відповідачу, а згідно акту приймання та передачі майна від 31.12.2015 відповідач повернув приміщення позивачу;
- за умовами договору оренди № 26 від 1.01.15 позивач передав, а відповідач як користувач прийняв у строкове (з 15.01.15 по 31.12.16), платне користування складське приміщення (в т.ч. дві навантажувально-розвантажувальні естакади), що розташоване за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2; загальна корисна площа, що передається в оренду складає 300 кв.м. (п. 1.1. Договору). Згідно акту приймання та передачі майна від 31.12.15 за цим договором складські приміщення загальною площею 300 кв.м. та балансовою вартістю 2000000 грн. відповідачем повернуті позивачу;
- за умовами договору оренди № 1/2016 від 15.05.2016 позивач передав, а відповідач як користувач прийняв у строкове (з 15.05.16 по 30.06.16) платне користування складське приміщення Хард, що розташоване за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2; загальна корисна площа, що передана в оренду складає 1290 кв.м. (п. 1.1 договору). Згідно акту приймання та передачі майна без зазначення дати за цим договором складські приміщення Хард, площею 1290 кв.м. та балансовою вартістю 4000000 грн. позивачем передані в оренду відповідачу.
- за умовами договору оренди № 2/2016 від 30.11.2016 позивач передав, а відповідач як користувач прийняв у строкове (з 01.12.16 по 31.12.16) платне користування складське приміщення Хард, що розташоване за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2; загальна корисна площа, що передана в оренду складає 1290 кв.м. (п. 1.1 договору). Згідно акту приймання та передачі майна без зазначення дати за цим договором складські приміщення Хард, площею 1290 кв.м. та балансовою вартістю 4000000 грн. позивачем передані в оренду відповідачу.
Зазначені договори укладені сторонами, крім умов наведених вище, містять умови аналогічні умовам спірного у даній справі договору № 25 А від 20.06.2014, якими узгоджено вартість користування приміщенням визначену у доларах США за один кв.м до сплати у гривневому еквіваленті з відповідним визначенням курсу долара США на день розрахунку (крім договору № 2/2016, умовами якого визначено розмір плати за оренду приміщення за весь період у сумі 37600,00 грн.)
Умовами зазначених договорів аналогічно умовам договору № 25 А узгоджено обов'язки та права сторін, зокрема, користувача - передане складське приміщення використовувати тільки для зберігання обладнання, готової продукції та інших належних йому вантажів (п. 3.1 договорів); у випадку припинення дії договору (п. 3.5 договорів) - повернути підприємству приміщення в належному стані, з урахуванням фізичного зносу та провести всі розрахунки за користування складом. Складське приміщення вважається поверненим підприємству з моменту повного звільнення складського приміщення та підписання сторонами акту прийому-передачі (п. 1.5 договорів).
Зазначені договори є належними доказами у даній справі, оскільки такими підтверджується, що сторони у даній справі перебували у тривалих договірних відносинах щодо оренди спірних складських приміщень розташованих у м. Тячів по вул. Пролетарська, 2, неповернення яких за одним із договорів на підставі акту, послугувало підставою даного позову про стягнення неустойки. Тобто, мала місце усталена практика взаємовідносин сторін щодо оренди, яка склалася на протязі 2014-2016рр., і яка була передбачувана на підставі відсутності заперечень з приводу повернення майна з оренди з огляду на періодичне переукладення договорів оренди щодо такого майна. Так, з наведених матеріалів справи вбачається, що не спростовано позивачем у ході судового розгляду, що за договором № 1/2016 сторони не складали акту про повернення майна з оренди, однак це ж майно у подальшому було знову передано відповідачеві в оренду за договором № 2/2016.
Наведене є аналогічним обставинам за спірним договором у спірний період у даній справі. При цьому, твердження позивача про те, що у спірному договорі № 25 А та договорі № 26 йдеться про різне майно з огляду на зазначену в них різну площу, судом оцінюється критично, оскільки з матеріалів справи вбачається, що в оренду за договорами здавалося складське приміщення, розташоване за одною і тою ж адресою; відсутні будь-які ознаки, які би давали змогу ідентифікувати ці приміщення як різні за кожним з договорів. Як вбачається з пунктів 1.1 цих договорів предметом оренди в них значиться складське приміщення, що розташоване по вул. Пролетарській, 2 у м. Тячів, (в т.ч. дві навантажувально-розвантажувальні естакади) загальною корисною площею складу у першому випадку - 500,0 кв.м, у другому 300,00 кв.м. Тобто, у договорах зазначена така спільна ідентифікуюча ознака як наявність у складських приміщеннях двох навантажувально-розвантажувальних естакад.
Крім того, у ході судового розгляду справи представник позивача повідомила про те, що спірне орендоване майно повернуто орендарем, але їй не відомо, коли відбулося це повернення, однак відповідачем не складено акту повернення майна з оренди, у зв'язку з чим наполягає на стягненні неустойки, що є предметом спору.
Тобто, підставою вимог позивача про стягнення неустойки за спірний період є не неповернення майна, з чим пов'язане за приписами ст.. 785 ЦК України застосування відповідальності, а відсутність акту про таке повернення.
Разом з тим, ні спірний договір, ні приписи чинного законодавства, яким обґрунтований позов не містять вимоги про те, що саме на відповідача у справі як користувача покладено обов'язок складення акту повернення майна з оренди.
Так, як зазначено вище, умовами спірного договору встановлено, що:
- « 1.5 Складське приміщення вважається поверненим «ПІДПРИЄМСТВУ» з моменту повного звільнення складського приміщення та підписання сторонами Акта прийому-передачі»;
- « 4.1 «ПІДПРИЄМСТВО» зобов'язується передати «КОРИСТУВАЧ» складське приміщення згідно п. 1.1 цього договору по акту прийому-передачі».
Приписами ст. 637 ЦК України встановлено, що тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК України, у частинах третій та четвертій якох визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Так, згідно ч. 3 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів; якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 213 ЦК України, якщо за правилами, встановленими ч. 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Оскільки перші два рівні тлумачення змісту спірного договору не дають можливості у даних спірних відносинах встановити наявність обов'язку відповідача щодо складення акту приймання-передачі майна з оренди, невиконанням якого обґрунтовано позовні вимоги у спірному періоді, суд, дійшов висновку про відсутність такого обов'язку відповідача, прийнявши до уваги мету спірного договору, вищенаведену практику відносин сторін спірних відносин щодо оренди майна розташованого по вул. Пролетарській,2 у м. Тячеві на протязі 2014-2016рр., відповідно до якої мала місце відсутність заперечень з приводу повернення майна з оренди з огляду на періодичне переукладення договорів оренди щодо такого майна, подальшу поведінку сторін, а саме - відсутність будь-яких претензій щодо неповернення орендованого за спірним договором майна на протязі чотирьох років з часу закінчення дії договору - після 31.12.14 до 11.12.18 - дня подачі позову у справі № 907/720/18 (першої справи, в якій заявлені вимоги позивача про стягнення неустойки у зв'язку з неповернення орендованого майна), твердження представника позивача про повернення орендованого майна станом на час розгляду справи, але без зазначення дати, коли таке повернення відбулося.
Посилання позивача виключно на текст спірного договору, акт приймання-передачі майна в оренду відповідачеві, рішення суду, яке набрало законної сили у справі № 907/720/18, не може вважатися за наведених обставин належним обґрунтуванням позовних вимог у даній справі, натомість, докази наявності вищенаведених обставин, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову, є більш вірогідними (ст. 79 ГПК України), з огляду на доведену матеріалами справи усталену практику договірних орендних відносин сторін та відсутність претензій позивача щодо повернення орендованого майна на протязі тривалого періоду. Оцінюючи докази сторін у справі, суд приймає до уваги, що такий стандарт доказування як вірогідність доказів, яким у Господарському процесуальному кодексі України замінено стандарт достатності доказів, запроваджено Законом України № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», який , як вбачається з пояснювальної записки до його проекту, був прийнятий з метою вдосконалення бізнес-клімату в Україні, важливим чинником якого є правосуддя, адже кожен суб'єкт підприємництва, якими є сторони у даній справі, повинен щонайменше бути впевненим, що його права не тільки охороняються державою, а також у випадку їх порушення можуть бути належним чином захищені.
За таких обставин вимоги про стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування орендованим майном у період з 1.03.17 по 31.12.17 не підлягають задоволенню через недоведеність факту користування цим майном у зазначений спірний період, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
За змістом ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір сплачений позивачем у даній справі при поданні позову покладається на позивача. Питання розподілу інших судових витрат за клопотанням представника позивача заявленим до закінчення судових дебатів може бути розглянуто у встановленому процесуальним законом порядку після ухвалення рішення суду.
З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 2, 11, 13, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. У позові відмовити повністю.
Відповідно до приписів ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна та резолютивна частина даного рішення проголошена 3.03.21, повний текст рішення підписано 17.03.21 через карантинні заходи запроваджені у господарському суді Закарпатської області 15-16.03.21.
Суддя Ушак І.Г