печерський районний суд міста києва
Справа № 757/30857/20-ц
"16" березня 2021 р. Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Вовк С. В.,
за участі секретаря судового засідання - Брачун О. О.,
представника позивача - ОСОБА_2
представника третьої особи - Васюка М. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнаровська Ірина Анатоліївни, приватний виконавець Виконавчого округу м. Києва Бережний Ярослав Вікторович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
В провадженні суду перебуває зазначена справа.
Предметом позову є визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис вчинений 15 вересня 2016 року приватним нотаріусом КМНО Войнаровською І. А. і зареєстрованого в реєстрі за № 680, про стягнення заборгованості в рахунок задоволення вимог ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» за зобов'язанням ТОВ «КОМПАНІЯ НАСІННЕВОЇ ТОРГІВЛІ» на підставі договору застави від 09 жовтня 2013 року.
В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримали та просила задовольнити.
Представник третьої особи проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
У частині першій статті 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина перша статті 11 ЦК України).
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Тому із предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), до юрисдикції господарських судів належать спори щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Предметом спору є визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис вчинений 15 вересня 2016 року приватним нотаріусом КМНО Войнаровською І. А. і зареєстрованого в реєстрі за № 680, про стягнення заборгованості в рахунок задоволення вимог ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» за зобов'язанням ТОВ «КОМПАНІЯ НАСІННЕВОЇ ТОРГІВЛІ» на підставі договору застави від 09 жовтня 2013 року.
З матеріалів справи вбачається, що предметом договору застави є передача ОСОБА_1 в заставу ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» транспортного засобу TOYOTA CAMRY, 2012 року випуску, днз НОМЕР_1 , для забезпечення виконання у повному обсязі зобов'язань ТОВ «КОМПАНІЯ НАСІННЕВОЇ ТОРГІВЛІ» щодо повернення кредиту за договором банківського кредиту № 162-К/11 від 28 вересня 2011 року.
Сторонами договору банківського кредиту № 162-К/11 від 28 вересня 2011 року є ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» та ТОВ «КОМПАНІЯ НАСІННЕВОЇ ТОРГІВЛІ».
Судом встановлено, що спір у цій справі стосується звернення стягнення на майно, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, тобто, стосується правовідносин, які є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб'єктів, а відтак спір відноситься до господарської компетенції, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 910/9362/19 (провадження № 12-180гс19).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 43, 49, 189, 196, 197-200, 255-256, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнаровська Ірина Анатоліївни, приватний виконавець Виконавчого округу м. Києва Бережний Ярослав Вікторович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - закрити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий С. В. Вовк