29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"16" березня 2021 р. Справа № 924/236/21
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заверухи С.В., розглянувши матеріали заяви від 11.03.2021р. про забезпечення позову у справі № 924/236/21
за позовом акціонерного товариства "Укрсиббанк", м. Київ
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант Плюс", с. Шарівка Ярмолинецького району Хмельницької області
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРК Імперія", м. Хмельницький
про зняття арешту з нерухомого майна,
15.03.2021р. на адресу господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява акціонерного товариства "Укрсиббанк" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант Плюс", с. Шарівка Ярмолинецького району Хмельницької області; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРК Імперія" про зняття арешту з нерухомого майна.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2021р. вказану позовну заяву передано для розгляду судді Заверусі С.В.
Окрім того, 15.03.2021р. акціонерним товариством "Укрсиббанк" подано до суду заяву про забезпечення позову, у якій заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення продажу майна державним підприємством "Сетам", а саме нежитлового приміщення, готельно-ресторанного та оздоровчо-розважального комплексу, загальною площею 3341,6 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Хмельницький, провулок Купріна, 3, за лотом: 468571.
В обґрунтування вказаної заяви заявник зазначає, зокрема, що позовні вимоги акціонерного товариства "Укрсиббанк" спрямовані на поновлення позивача як іпотекодержателя. При цьому, протиправні дії відповідачів призвели до накладення 22.01.2021р. приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Наконечним І.М. арешту та передачею на реалізацію нежитлового приміщення (готельно-ресторанного та оздоровчо-розважального комплексу, загальною площею 3341,6 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Хмельницький, провулок Купріна, 3), яке перебуває в іпотеці у акціонерного товариства "Укрсиббанк", торги по якому заплановані на 26.03.2021р., реєстраційний номер лоту 468571. Реалізація державним підприємством "Сетам" вищезазначеного майна порушуватиме права банку як іпотекодержателя, згоду на реалізацію якого останнім не надано. При цьому, банком самостійно було пред'явлено до виконання накази суду, які були видані на підставі рішення господарського суду Хмельницької області від 07.10.2020р. по справі № 924/237/18. Заявник зазначає, що правовідносини за договором іпотеки не припинені, а тому будь-які дії щодо відчуження предмета іпотеки потребують попереднього погодження з іпротекодержателем (АТ "Укрсиббанк"). Відсутність записів про іпотеку та заборону відчуження у Реєстрі речових прав на нерухоме майно не підтверджує, що нежитлове приміщення перебуває у вільному цивільному обороті.
Розглянувши матеріали заяви, оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
Положеннями ст. 136 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позовних вимог не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
Отже, у розумінні зазначених положень обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Таку правову позицію наведено Верховним Судом у постанові від 14.06.2018р. по справі № 910/361/18.
Обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову (частина 3 ст. 13 ГПК України).
Так, згідно зі статтями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Як вказано в абз. 2 п. 1 та абз. 2 п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011р. № 16 (із змінами), особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Суд враховує, що предметом спору за позовом, який заявник подав до суду, є зняття арешту з нерухомого майна - нежитлового приміщення, готельно-ресторанного та оздоровчо-розважального комплексу, загальною площею 3341,6 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Хмельницький, провулок Купріна, 3, накладеного постановою про арешт майна боржника № 64246834 приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Наконечного Ігоря Михайловича 22.01.2021р., яке є предметом іпотеки АТ "Укрсиббанк". В той же час, заявник просить зупинити продаж вказаного майна.
Разом з тим, заявник посилається на торги, які мають відбутися 26.03.2021р. Однак, жодних доказів стосовно проведення торгів 26.03.2021р. та матеріалів виконавчого провадження, згідно яких, як стверджує заявник, приватним виконавцем накладено арешт та передано на реалізацію спірного нежитлового приміщення, позивач ані до матеріалів заяви про забезпечення позову, ані до матеріалів позовної заяви, не долучає. При цьому, матеріали заяви не місять належних та допустимих доказів вчинення дій з продажу спірного майна на даний час (чи здійснення підготовчих дії до його реалізації) або в майбутньому. Судом зауважується, що вказані твердження заявника є лише його припущеннями про можливе вчинення дій в майбутньому відповідачами чи іншими особами та можливе в майбутньому порушення його прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з ч. 1 ст. 74 вказаного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Отже, виконавець під час вчинення виконавчих дій зобов'язаний діяти у межах Закону та відповідно до наданий йому повноважень. А при наявності неправомірних дії, такі дії виконавця можуть бути оскаржені в межах виконавчого провадження.
Із поданих матеріалів заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд не вважає, що позивачем доведено неможливості ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, без невжиття обраних заходів забезпечення. Враховуючи наведене, суд зазначає, що позивачем не дотримано вимог належності, достовірності та допустимості доказів для підтвердження заявлених вимог про вжиття заходів забезпечення позову.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено зазначених ним підстав вжиття заходів забезпечення позову та не доведено, що невжиття обраних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини вказав, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Отже, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Більш того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
За таких обставин, оцінивши доводи заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості, співмірності та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів учасників судового процесу, суд дійшов висновку про відмову у забезпеченні позову.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 77, 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви товариства "Укрсиббанк" про вжиття заходів забезпечення позову від 11.03.2021р. відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом десяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Суддя С.В. Заверуха
Віддруков. 3 прим. (рек. з пов. про вруч.):
1 - до справи;
2, 3 - заявнику (03115, м. Київ, вул. Ф.Пушиної, 21, каб. 313; 79040, м. Львів, вул. Самчука, 26/1).