29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"04" березня 2021 р. Справа № 924/1313/20
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Субботіної Л.О. за участю секретаря судового засідання Мізика М.А., розглянувши матеріали
за позовом Приватного підприємства "Інтердеталь" м. Полтава
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" м. Нетішин Хмельницької області
про стягнення 276 625,50грн
Представники сторін:
позивач: Маліннікова Д.К. - адвокат, діє на підставі ордеру серії ПТ № 191878 від 23.11.2020
відповідач: не з'явився
В судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
До Господарського суду Хмельницької області 09.12.2020 надійшла позовна заява Приватного підприємства "Інтердеталь" м. Полтава до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" м.Нетішин Хмельницької області про стягнення 276625,50грн, з яких 263136,00грн заборгованість, 1903,23грн 3% річних, 3973,35грн інфляційні втрати та 7612,92грн пеня. В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки № 16466/53-124-01-20-12148 від 19.05.2020 позивач здійснив відповідачу поставку товару загальною вартістю 263136,00 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними № 384 від 01.07.2020 та №582 від 03.08.2020. Однак відповідач не здійснив оплату за отриманий товар. В зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання, позивач на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України нарахував інфляційні втрати в розмірі 3973,35грн за вересень - жовтень 2020 року, 1903,23грн 3% річних та 7612,92грн пені за період з 03.09.2020 по 30.11.2020.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 09.12.2020 вказану позовну заяву передано для розгляду судді Субботіній Л.О.
Ухвалою суду від 14.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №924/1313/20 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11:00 год. 11 січня 2021 року.
На адресу суду в межах строку, встановленого судом, від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вказує, що позивач у позовній заяві, за відсутності для цього передбачених законодавством і договором умов та підстав здійснив нарахування для відповідача пені як штрафної санкції за несвоєчасну оплату товару. Однак ні нормами чинного законодавства України, в тому числі статтями 173, 193, 218, 230, 231 ГК України, ні умовами укладеного між сторонами договору №16466/53-124-01-20-12148 від 19.05.2020 не встановлено обов'язку відповідача щодо сплати за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з оплати товару пені у тому розмірі, в якому її нарахував позивач. Крім того, з розрахунку не зрозуміло яку ставку для нарахування пені застосовує позивач. Зазначає, що розрахунок інфляційних втрат проведений без врахування висновків Верховного Суду щодо цього питання, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 та постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19. Вказує на неправильність нарахування 3% річних, оскільки позивач при здійсненні розрахунку застосовує кількість днів у році - 365, тоді як у 2020 році 366 календарних днів. Крім того, відповідач вважає безпідставним і таким, що не відповідає змісту, призначенню та суті самих нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, що передбачені ст. 625 ЦК України, проведення позивачем таких нарахувань на суму податку на додану вартість, оскільки за відсутності у кредитора будь-яких втрат у зв'язку з несвоєчасним перерахуванням йому покупцем сум ПДВ у складі вартості товару, проведення таких нарахувань призводить до безпідставного збільшення доходів кредитора від такої операції постачання. Також відповідач вважає надмірно завищеним розмір витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги. Вказує, що не є видом правової допомоги підготовка судової справи у вигляді вивчення нормативно-правової бази, судової практики або наданих матеріалів для підготовки процесуальних документів чи отримання інших теоретичних або практичних знань адвокатом, відправка поштової кореспонденції, тощо. Крім того, зазначає про відсутність обґрунтування наявності, необхідності та доцільності визначеної вартості послуг та їх розрахунку, з огляду на що вважає витрати необґрунтованими та не підтвердженими належними та допустимими доказами.
Відповідно до ухвали суду від 11.01.2021 відкладено підготовче засідання у справі №924/1313/20 на 16:30 год. 21 січня 2021 року.
Ухвалою суду від 21.01.2021 відкладено підготовче засідання у справі №924/1313/20 на 11:20 год. 15.02.2021 року, продовжено строк підготовчого провадження у справі №924/1313/20 на тридцять днів, продовжено позивачу строк для подання відповіді на відзив та прийнято її до розгляду.
Відповідно до ухвали суду від 15.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу №924/1313/20 до судового розгляду по суті на 14:30 год. "04" березня 2021 року.
Представник позивача в судовому засіданні 04.03.2021 підтримала заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.
Крім того, позивач у відповіді на відзив від 14.01.2021 вказує, що доводи відповідача щодо неправильності нарахування інфляційних втрат, а також розрахунку 3% річних з огляду на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі за №918/631/19 від 22.09.2020, не є обґрунтованими та застосовуваними до правовідносин, що виникли. Зазначене рішення, яке є відступом від висновків щодо застосування ст. 625 Цивільного кодексу України, стосується правовідносин, які виникли між сторонами, пов'язані з питанням щодо можливості нарахування відповідно до статті 625 ЦК України інфляційних втрат і 3 % річних на суму грошових коштів, яка раніше була перерахована покупцем постачальнику на виконання умов контракту (договору поставки) як попередня оплата за товар, що фактично не був поставлений (стаття 693 ЦК України), та яка в подальшому не була повернута відповідачем, незважаючи на закінчення передбаченого договором строку поставки. Тобто, в основі спірних правовідносин лежить питання про те, чи є зобов'язання із повернення попередньої оплати грошовим зобов'язанням та, відповідно, чи є відповідач боржником, зобов'язаним на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України). Щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму податку на додану вартість, то позивач вказує, що при розрахунку нарахування пені, інфляційних витрат та 3% річних він не нараховував на зазначені суми ПДВ. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Законодавство та судова практика містить однозначне трактування, що розрахунок цих сум здійснюється на всю суму грошового зобов'язання. Наприклад, постанова Верховного Суду від 14.01.2020 у справі №924/532/19 детально визначає порядок нарахування інфляційних витрат та 3% річних. Звертає увагу на правомірність та обґрунтованість належними доказами суми витрат на правничу допомогу.
Відповідач свого представника для участі в судовому засіданні 04.03.2021 не направив, хоча був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується наявною в матеріалах справи судовою повісткою про вручення ухвали суду від 15.02.2021.
Суд під час розгляду матеріалів справи встановив наступні обставини.
Відповідно до витягу з протоколу №565 засідання тендерного комітету ДП "НАЕК "Енергоатом" ВП ХАЕС від 05.05.2020 визнано переможцем відкритих торгів та прийнято рішення про намір укласти договір на закупівлю кабелю КГ з Приватним підприємством "Інтсрдеталь", код за ЄДРПОУ 37185228, м. Полтава, з ціновою пропозицією 219 280,00 грн (без ПДВ) за результатами аукціону. Умови розрахунків - оплату товару покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності. Строк постачання - протягом 45 календарних днів з дати укладання сторонами договору.
19.05.2020 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція") (далі - покупець) та Приватним підприємством "Інтердеталь" (далі - постачальник) було укладено договір поставки № 16466/53-124-01-20-12148 (далі - договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити кабель КГ (надалі "товар"). Асортимент, найменування, кількість, ціна, виробник та код товару згідно з УКТ ЗЕД зазначаються в специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною договору.
За умовами п. 3.1 договору строк поставки товару становить 45 календарних днів з дати укладення сторонами договору.
Поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DРP згідно з Інкотермс 2020 на складі вантажоотримувача за адресою: Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство"/ склад № 10, вул.Енергетиків, 36, м.Нетішин, Хмельницької області, 30100 (п. 3.2 договору).
У п. 4.1 договору визначено, що ціна по договору становить 219280,00 грн, крім того ПДВ 20% 43856,00 грн. Всього: ціна договору 263136,00грн.
Ціна за одиницю товару, загальна ціна та кількість товару по договору визначається специфікацією №1 (п. 4.2 договору).
За умовами п. 5.1 договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо його кількості та якості.
Датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку покупця (п. 5.4 договору).
Згідно з п. 6.2 договору перехід права власності на товар за договором відбувається в момент поставки товару на склад вантажоотримувача за умови відповідності поставленого товару вимогам договору.
З товаром постачальник надає покупцю видаткову накладну (в 3-х екземплярах). Датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної (п.п. 6.3, 6.4 договору).
Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його реєстрації в ДП "НАЕК "Енергоатом" за умови підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань сторонами (п. 11.1 договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.
Додатком № 1 до договору оформлено специфікацію № 1, в якій визначено найменування товару, технічні характеристики, виробника, кількість та ціну. Загальна вартість товару становить 263136,00грн з ПДВ.
Приватне підприємство "Інтердеталь" 13.07.2020 зверталось до відповідача з листом №1, в якому просило узгодити питання щодо заміни частини кабелів зі специфікації на їх покращені аналоги.
В зв'язку із вказаним, 31.07.2020 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору поставки, якою внесені зміни в специфікацію № 1.
Матеріали справи містять лист Приватного підприємства "Інтердеталь" про готовність відвантаження продукції по договору поставки № 16466/53-124-01-20-12148 від 19.05.2020.
На виконання умов договору поставки товару № 16466/53-124-01-20-12148 від 19.05.2020 та додаткової угоди № 1 від 31.07.2020 позивач поставив відповідачу товар на суму 263136,00грн, що підтверджується видатковими накладними №384 від 01.07.2020 на суму 173334,00 грн та №582 від 03.08.2020 на суму 89802,00 грн. Вказані накладні підписані сторонами та скріплені відтисками їх печаток без будь-яких зауважень.
Позивач 09.10.2020 звертався до відповідача з досудовою претензією про сплату заборгованості за договором поставки в сумі 279470,45 грн, та повідомляв, що у разі не сплати боргу змушений буде звернутися до суду.
Вказана досудова претензія надіслана відповідачу 09.10.2020, що підтверджується поштовим описом вкладення у лист, поштовою накладною від 09.10.2020 та фіскальним чеком відділення поштового зв'язку.
Оскільки відповідач відповіді на досудову претензію не надав та заборгованості не сплатив, то позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 276 625,50грн, з яких 263136,00грн заборгованість, 1903,23грн 3% річних, 3973,35грн інфляційні втрати та 7612,92грн пеня.
На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивач долучив копії договору про співпрацю та надання правової допомоги від 23.11.2020, укладеного між Адвокатським об'єднанням "Маліннікова, Курбала та партнери" та Приватним підприємством "Інтердеталь", ордеру серія ПТ №191878 від 23.11.2020, розрахунок витрат адвоката від 23.11.2020 на суму 10000,00 грн, акти виконаних робіт від 24.11.2020 та № 2 від 20.01.2021, платіжні доручення № 36 від 24.11.2020 на суму 3000,00грн та № 6927 від 21.01.2021 на суму 7000,00 грн про сплату позивачем адвокатському об'єднанню коштів за правову допомогу.
Аналізуючи надані докази та пояснення учасників процесу, оцінюючи їх у сукупності, суд приймає до уваги наступне.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають із договорів поставки. Так, на підставі договору поставки №16466/53-124-01-20-12148 від 19.05.2020, специфікації № 1 (додаток №1 до договору) та додаткової угоди № 1 від 31.07.2020 позивач передав, а відповідач прийняв товар (кабель КГ) на загальну суму 263136,00грн, що підтверджується підписаними між сторонами та скріпленими відтисками їх печаток видатковими накладними №384 від 01.07.2020 та №582 від 03.08.2020.
Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу, який згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України застосовується також до договорів поставки. Зокрема, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
У п. 5.1 договору сторони передбачили, що оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо його кількості та якості.
Поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DРP згідно з Інкотермс 2020 на складі вантажоотримувача за адресою: Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство"/ склад № 10, вул.Енергетиків, 36, м.Нетішин, Хмельницької області, 30100 (п. 3.2 договору) (п. 3.2 договору). Датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної (п. 6.4 договору).
Таким чином, враховуючи положення п. 5.1 договору та ст. 253 ЦК України, згідно з якою перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, відповідач зобов'язаний був оплатити товар, отриманий за видатковою накладною від 01.07.2020, у строк по 31.07.2020 включно та за видатковою накладною від 03.08.2020 у строк по 02.09.2020 включно.
Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд встановив, що відповідач не здійснив оплату за отриманий товар. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача 263136,00грн основного боргу є правомірною та обґрунтованою.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Позивач заявив до стягнення пеню в розмірі 7612,92 грн, яка нарахована за період з 03.09.2020 по 30.11.2020, виходячи із розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нарахована пеня, відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Суд враховує, що за правилами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.
Згідно з ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Виходячи з зазначених норм закону, сторони мають досягти згоди щодо застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня) у письмовому вигляді.
Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18, розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Як вбачається із змісту договору поставки №16466/53-124-01-20-12148 від 19.05.2020, сторони не передбачили відповідальності покупця (відповідача) у вигляді сплати пені за прострочення оплати поставленого товару та не визначили її розмір.
Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", на норми якого посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені, також не встановлює розміру пені за порушення грошового зобов'язання, а лише містить положення щодо обмеження погодженого між сторонами розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у стягненні з відповідача 7612,92 грн пені.
Також в зв'язку з порушенням відповідачем договірних зобов'язань, позивач на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України заявив до стягнення інфляційні втрати в розмірі 3973,35грн за вересень - жовтень 2020 року та 3% річних в розмірі 1903,23 грн за період з 03.09.2020 по 30.11.2020.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною 1 ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті. Водночас, частиною 2 ст. 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац 5 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення").
Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
У разі, якщо погашення боргу не відбувалося, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць розрахункового періоду перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100 %. Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, віднімається основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19. При цьому звертається увага, що у вказаній постанові Верховний Суд визначив загальні правила проведення розрахунку інфляційних втрат, які стосуються усіх грошових зобов'язань, тому зважаючи на приписи ч. 4 ст. 236 ГПК зазначена постанова підлягає врахуванню під час здійснення розрахунку інфляційних втрат у даній справі.
Також згідно з висновком Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, що викладений у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця.
Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що при обрахуванні інфляційних втрат на заборгованості в розмірі 173334,00грн, позивач здійснив нарахування не за весь період прострочення, оскільки не врахував індексу інфляції за серпень 2020 року, коли мала місце дефляція.
Враховуючи вищевикладене, суд провів перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат і зазначає наступне.
Як було встановлено судом, відповідач зобов'язаний був оплатити отриманий товар за видатковою накладною № 384 від 01.07.2020 на суму 173334,00грн у строк по 31.07.2020 включно, за видатковою накладною № 582 від 03.08.2020 на суму 89802,00грн у строк по 02.09.2020 включно.
Отже, починаючи з 01.08.2020 боржник прострочив виконання грошового зобов'язання в розмірі 173334,00грн, а з 03.09.2020 - в розмірі 89 802,00грн.
Оскільки час прострочення становить більше півмісяця, то за зобов'язаннями в розмірі 173334,00грн період нарахування інфляційних втрат слід визначати з серпня по жовтень 2020 року, за зобов'язаннями в розмірі 89 802,00грн - з вересня по жовтень 2020 року.
Таким чином, розмір інфляційних втрат, нарахованих за зобов'язаннями в розмірі 173334,00грн з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, буде становити:
- залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць розрахункового періоду (серпень 2020 року): 173334,00 х 99,8% = 172987,33 (грн);
- розмір основного боргу з урахуванням інфляційних втрат за серпень-жовтень 2020 року: 172987,33 х (100,5% х 101,0%) = 175590,79(грн);
- розмір інфляційних втрат: 175590,79 (основний борг з інфляційною складовою) - 173334,00 (основний борг) = 2256,79 (грн).
Розмір інфляційних втрат, нарахованих за зобов'язаннями в розмірі 89802,00грн буде становити:
- залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць розрахункового періоду (вересень 2020 року): 89802 х 100,5% = 90251,01 (грн);
- розмір основного боргу з урахуванням інфляційних втрат за вересень-жовтень 2020 року: 90251,01 х 101,0% = 91153,52(грн);
- розмір інфляційних втрат: 91153,52 (основний борг з інфляційною складовою) - 89802,00 (основний борг) = 1351,52 (грн).
Отже, загальний розмір належних до стягнення на користь позивача інфляційних втрат становить: 2256,79 + 13151,52 = 3608,31 (грн). У стягненні 365,04 грн суд відмовляє, у зв'язку із безпідставністю.
Також позивач заявив до стягнення 3 % річних за період з 03.09.2020 по 30.11.2020 в розмірі 1903,23грн, які нараховані на суму боргу 263136,00 грн.
Суд здійснив перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та встановив, що правомірним буде нарахування останніх в межах визначеного позивачем періоду в розмірі 1898,03 грн, оскільки позивач при здійсненні розрахунку не врахував, що у 2020 році 366 календарних днів. У стягненні 3 % річних в сумі 5,20 грн слід відмовити, в зв'язку з безпідставністю нарахування.
З приводу доводів відповідача щодо безпідставності нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму податку на додану вартість (ПДВ) суд зазначає, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України обов'язок боржника сплатити інфляційні втрати та 3 % річних поширюється на усю суму грошового зобов'язання, яке прострочив боржник. При цьому зважаючи на те, що ПДВ - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент), то суми ПДВ є частиною грошового зобов'язання покупця. За таких обставин позивач правомірно нарахував інфляційні втрати та 3 % річних на суму заборгованості відповідача з врахуванням ПДВ.
Посилання відповідача на норми Податкового кодексу України є безпідставними, оскільки стосуються об'єктів оподаткування, порядку визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг, механізму нарахування і сплати ПДВ. В той же час у даній справі позивач не здійснював нарахування ПДВ на суми інфляційних втрат та 3% річних, які заявлені до стягнення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).
Приймаючи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд вважає правомірними та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 263 136,00 грн заборгованості, 1898,03 грн 3 % річних, 3608,31 грн інфляційних втрат. У стягненні 5,20грн 3% річних, 365,04грн інфляційних втрат та 7612,92 грн пені суд відмовляє.
При розподілі судових витрат суд враховує наступне.
Згідно з вимогами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За приписами ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з ч. 1-4 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При цьому відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, тобто достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (ст. 1 вищевказаного Закону).
За приписами ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
З викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
Приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зробленого у постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Позивач у позовній заяві заявив до стягнення 10000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.11.2020 між Адвокатським об'єднанням "Маліннікова, Курбала та партнери" (адвокат) та Приватним підприємством "Інтердеталь" (клієнт) укладено договір про співпрацю та надання правової допомоги (далі - договір), предметом якого згідно з п.1.1 є надання правової допомоги клієнту у рамках стягнення заборгованості за договором №16466/53-124-01-20-12148 від 19.05.2020.
Відповідно до п. 2.1 договору вартість послуг адвоката клієнту визначається шляхом множення кількості часу, витраченого адвокатом на надання послуг, на відповідну погодинну ставку адвоката.
Погодинна ставка адвоката складає 500,00 гривень (п. 2.3 договору).
Відповідно до п. 2.4 договору з метою визначення вартості послуг адвокат самостійно здійснює облік часу, затраченого на надання послуг, в часових частках, що становлять одну десяту години. Мінімальний час, що вираховується при обліку часу на виконання роботи, складає одну десяту години.
З метою визначення вартості послуг підлягає обліку будь-яка робота, що здійснюється адвокатом в інтересах клієнта у зв'язку з наданням послуг, зокрема: вивчення та аналіз документів; підготовка документів (договорів, юридичних висновків, листів, запитів, інше); юридичний аналіз та дослідження; участь в переговорах; підготовка до судових засідань та участь в них; проведення зустрічей; відрядження; телефонні переговори стосовно послуг з клієнтом та/або його працівниками, котрагентами, іншими особами; зберігання документів клієнта або його замовників; інша робота, пов'язана з послугами клієнту.
У п. 2.7 договору визначено, що незважаючи на все, викладене в даній статті, сторони можуть домовитись про фіксований або граничний розмір вартості послуг стосовно певних послуг, що надаються адвокатом за даним договором. В такому випадку узгоджений таким чином бюджет є обов'язковим і вартість послуг підлягає сплаті в межах узгодженого бюджету.
Згідно із розрахунком витрат адвоката від 23.11.2020 в рамках договору про надання правової допомоги від 23.11.2020 було погоджено надання наступних послуг: вивчення наданих матеріалів для підготовки позовної заяви до суду (1 година) 500,00грн; вивчення нормативно - правової бази та аналіз судової практики та консультація клієнта (2 години) - 1000,00грн; складення позовної заяви про стягнення заборгованості за договором поставки № 16466/53-124-01-20-12148 від 19.05.2020 року (3 години) - 1500,00грн; відправка позовної заяви про стягнення заборгованості за договором (1 година) - 500,00грн; участь у судових засіданнях у Господарському суді Хмельницької області - фіксована складова - 4 000,00 грн; складення супровідних процесуальних документів - фіксована складова - 2500,00 грн.
Суд встановив, що надання позивачу адвокатських послуг в господарському суді Хмельницької області по справі №924/1313/20 підтверджується договором про співпрацю та надання правової допомоги від 23.11.2020, укладеним між позивачем та Адвокатським об'єднанням "Маліннікова, Курбала та партнери", ордером серія ПТ № 191878 від 23.11.2020, актами виконаних робіт від 24.11.2020 та № 2 від 20.01.2021, платіжними дорученнями № 36 від 24.11.2020 на суму 3000,00грн та № 6927 від 21.01.2021 на суму 7000,00 грн про сплату позивачем адвокатському об'єднанню коштів за правову допомогу.
Адвокат Маліннікова Д.К. приймала участь в режимі відеоконференції в підготовчих засіданнях 21.01.2021, 15.02.2021 та в судовому засіданні 04.03.2021.
Таким чином, позивач згідно з вимогами ст. 74 ГПК України довів надання йому послуг професійної правничої допомоги під час розгляду справи №924/1313/20 у Господарському суді Хмельницької області.
Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 5, 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст.126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №922/743/20, від 24.11.2020 у справі №911/4242/15).
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).
Відповідач у відзиві на позов вказує про надмірно великий розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Однак доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам відповідач не надав.
З урахуванням наведеного вище та враховуючи фактичний об'єм наданих адвокатом послуг, співмірність суми витрат зі складністю справи, відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності з урахуванням ціни позову у справі, беручи до уваги доведеність позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України надання йому послуг професійної правничої допомоги, не доведеність відповідачем невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, суд дійшов висновку, що позивач обґрунтовано заявив до стягнення судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням вказаного суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9711,41грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Також у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Приватного підприємства "Інтердеталь" м. Полтава до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" м. Нетішин Хмельницької області про стягнення 276625,50грн задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (Хмельницька обл., м. Нетішин, вул.Енергетиків, буд.20, код 21313677) на користь Приватного підприємства "Інтердеталь" (м. Полтава, вул. Маршала Бірюзова, буд. 96, кв. 48, код 37185228) 263 136,00 грн (двісті шістдесят три тисячі сто тридцять шість гривень 00 коп.) заборгованості, 1898,03 грн (одна тисяча вісімсот дев'яносто вісім гривень 03 коп.) 3 % річних, 3608,31 грн (три тисячі шістсот вісім гривень 31 коп.) інфляційних втрат, 4029,64грн (чотири тисячі двадцять дев'ять гривень 64 коп.) витрат зі сплати судового збору, 9711,41 грн (дев'ять тисяч сімсот одинадцять гривень 41 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
У стягненні 5,20грн 3% річних, 365,04грн інфляційних втрат та 7612,92 грн пені відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 15.03.2021.
Суддя Л.О. Субботіна
Віддруковано у 4 примірниках:
1- до справи,
2,3 - позивачу ( АДРЕСА_1 та 36034, м. Полтава, вул. Половка, буд.66Б),
4- відповідачу (30100, Хмельницька обл., м. Нетішин, вул. Енергетиків, 20),
Надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення.