61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
16.03.2021 Справа № 905/2184/20
Господарський суд Донецької області у складі судді Аксьонової К.І. за участю секретаря судового засідання Парахотіна Ю.А., розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроаксіал», м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Селко», м. Селидове, Донецька область
про стягнення заборгованості у розмірі 75537,98грн, 3% річних у сумі 8338,34грн, інфляційних втрат у сумі 21766,03грн, всього 105642,35грн,
За участю представників:
від позивача: представник не з'явився
від відповідача: представник не з'явився
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроаксіал», м. Київ, звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Селко», м. Селидове, Донецька область, про стягнення заборгованості у розмірі 75537,98грн, 3% річних у сумі 8338,34грн, інфляційних втрат у сумі 21766,03грн, всього 105642,35грн.
В обґрунтування позову позивач посилається на укладання між сторонами договору поставки товару у спрощений спосіб; у виконання договору позивачем було поставлено товар, однак відповідачем було здійснено неповну та несвоєчасну оплату за поставлений товар.
Приймаючи позовну заяву до розгляду та відкриваючи провадження у справі, суд, виходячи з вимог ч.3 ст.12, ч.1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про розгляд даної справи як малозначної в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Висновок щодо визначення даної справи як малозначної зроблений судом з огляду на приписи п.1 ч.5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, для цілей цього Кодексу визначені як малозначні.
Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 21.01.2021; судове засідання призначене на 16.02.2021 з подальшим оголошенням перерви до 16.03.2021 з повідомленням сторін.
За наслідком розгляду та задоволення клопотання позивача про участь у судовому засіданні, призначеному на 16.03.2021, в режимі відеоконференції суд постановив ухвалу від 12.03.2021, однак зв'язок не вдалося встановити за технічних причин.
16.03.2021 на електронну адресу суду від позивача надійшли додаткові пояснення, скріплені кваліфікованим електронним підписом, в яких представник позивача заявив про подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, протягом п'яти днів після ухвалення рішення в порядку ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач представника у судове засідання 16.03.2021 не направив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином; про причини неявки суд не повідомив; правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Враховуючи спливання встановленого ст.248 Господарського процесуального кодексу України строку розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст.ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про розгляд справи по суті в даному судовому засіданні. Враховуючи ненадання відповідачем відзиву згідно зі ст.178 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроаксіал» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Селко» (відповідач) був укладений договір поставки товару у спрощений спосіб.
Як свідчать матеріали справи відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату по замовленню №1617 від 22.03.2017 на суму 99847,50грн з ПДВ.
22.03.2017 відповідачем шляхом безготівкового переказу були перераховані грошові кошти позивачу в сумі 99847,50грн з призначенням платежу «Оплата за запчастини з-но рах.№1617 від 22.03.2017р. у т.ч. ПДВ 20% - 16641,25грн», що визнається позивачем.
У виконання договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 209932,76грн за видатковими накладними №866 від 23.03.2017 на суму 99072,83грн з ПДВ, №1129 від 05.04.2017 на суму 13585,50грн з ПДВ, №1130 від 05.04.2017 на суму 804,30грн з ПДВ, №1131 від 05.04.2017 на суму 15514,77грн з ПДВ, №1158 від 06.04.2017 на суму 22329,16грн з ПДВ, №1159 від 06.04.2017 на суму 47189,74грн з ПДВ, №1277 від 13.04.2017 на суму 5901,60грн з ПДВ, №1292 від 14.04.2017 на суму 5534,86грн з ПДВ. Товар прийнятий відповідачем без зауважень та заперечень стосовно кількості та якості, що підтверджується підписом представника відповідача на видаткових накладних №866 від 23.03.2017, №1129 від 05.04.2017, №1130 від 05.04.2017, №1131 від 05.04.2017, №1158 від 06.04.2017, №1159 від 06.04.2017, №1277 від 13.04.2017, №1292 від 14.04.2017.
Враховуючи приписи положень ст.ст.76, 77, 91 Господарського процесуального кодексу України, вказані видаткові накладні приймаються судом як такі, що підтверджують виконання позивачем зобов'язань щодо поставки товару та прийняття її відповідачем.
З матеріалів справи вбачається, відповідачем було здійснено часткове повернення товару на загальну суму 34547,28грн, що підтверджується накладною на повернення №56 від 04.04.2017.
Позивач 21.11.2020 звернувся до відповідача з претензією №21/11-20 про сплату заборгованості. Відповідачем заборгованість сплачена не була.
Наведені обставини зумовили звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 75537,98грн, 3% річних у сумі 8338,34грн, інфляційних втрат у сумі 21766,03грн. Розглядаючи спір по суті, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 Цивільного кодексу України.
Пунктом 1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.
За приписами ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з ч.1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено за загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Частиною 1 ст.202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
При цьому, за приписами ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Враховуючи наведені норми чинного законодавства та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору у спрощений спосіб.
Згідно із ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Аналогічні положення містяться в ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, відповідно до якої за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договорів поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, відповідно до ч.1 ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Відповідно до ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України.
Як встановлено судом відповідач частково виконав свої зобов'язання, здійснивши часткову оплату за поставлений товар на загальну суму 99847,50грн, що позивачем визнається. Крім того відповідачем було здійснено часткове повернення товару на загальну суму 34547,28грн, що підтверджується накладною на повернення №56 від 04.04.2017.
Між тим обставини справи свідчать, що відповідач не здійснив остаточного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем товар за видатковими накладними №1158 від 06.04.2017, №1159 від 06.04.2017, №1277 від 13.04.2017, №1292 від 14.04.2017 у загальній сумі 75537,98грн, після прийняття товару.
Невиконання відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасної оплати поставленого товару є порушенням зобов'язання (неналежним виконанням) в розумінні ст.610 Цивільного кодексу України. З огляду на невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з повної оплати поставленого товару після його прийняття, суд дійшов висновку, що відповідач згідно з ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України є боржником, який прострочив виконання зобов'язання.
На підставі викладеного, враховуючи відсутність доказів сплати решти заборгованості у розмірі 75537,98грн, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 75537,98грн, отже, позов в цій частині підлягає задоволенню.
Розглядаючи позов в частині стягнення з відповідача на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних у сумі 8338,34грн за період прострочення з 17.04.2017 по 20.12.2020, та інфляційних втрат у сумі 21766,03грн за період з травня 2017 по листопад 2020, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши розрахунки 3% річних в межах заявленого позивачем періоду з 17.04.2017 по 20.12.2020 та інфляційних втрат за період травень 2017 - листопад 2020, суд встановив, що розрахунки позивача є методологічно та арифметично правильними та відповідають фактичним обставинам справи, отже, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у сумі 8338,34грн та інфляційних втрат у сумі 21766,03грн є правомірними та підлягають задоволенню як правомірно заявлені.
Враховуючи задоволення позовних вимог, за приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Селко» (85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Радянська, б.2А, код ЄДРПОУ 30013443) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроаксіал» (03022, м. Київ, вул. Козацька, б.116, офіс 108, код ЄДРПОУ 39080172) заборгованість у розмірі 75537,98грн, 3% річних у сумі 8338,34грн, інфляційні втрати у сумі 21766,03грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 2102,00грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В судовому засіданні 16.03.2021 складено та підписано повний текст рішення.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Суддя К.І. Аксьонова