Справа №601/1860/20
Провадження № 2/601/40/2021
25 лютого 2021 року м.Кременець
Кременецький районний суд Тернопільської області у складі:
головуючої Мочальської В.М.,
за участю секретаря Коляди О.В.,
позивача ОСОБА_1 , її представника адвоката Булави М.А.,
представника відповідача адвоката Остапчука П.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кременець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кременецької державної нотаріальної контори про визнання договору купівлі - продажу житлового будинку недійсним, визнання права власності на майно та стягнення моральної шкоди, -
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Кременецької державної нотаріальної контори про визнання договору купівлі - продажу житлового будинку недійсним, визнання права власності на майно та стягнення моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 14 жовтня 1985 року між нею та ОСОБА_3 було укладено церковний шлюб. З цього часу вони проживали однією сім'єю. 03 жовтня 1987 року вона з чоловіком купили житловий будинок по АДРЕСА_1 . Згідно договору купівлі-продажу власником житлового будинку став одноосібно ОСОБА_3 , хоча будинок куплявся за її кошти, а частину коштів на придбання будинку дала її дочка ОСОБА_4 . Даний будинок є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_3
ОСОБА_3 немав грошей і шляхом обману уклав спірний договір на своє ім'я.
05 грудня 1987 року між нею та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті чоловіка їй стало відомо, що ОСОБА_3 01 червня 2007 року склав заповіт на Ѕ частину будинковолодіння в користь відповідача ОСОБА_2 , а 06 листопада 2009 року уклав договір дарування Ѕ частини спірного будинковолодіння в користь відповідача ОСОБА_2 ..
Також зазначила, що тільки в квітні 2012 року їй стало відомо про порушення її прав.
Посилаючись на ст. 57, 101 ЦК УРСР (ред.1963 року) та на те, що ОСОБА_3 скористався її довірливістю та уклав оспорюваний договір лише на своє ім'я, позивачка просила визнати недійсним договір купівлі-продажу будинковолодіння від 03 жовтня 1987 року недійсним та визнати за нею право власності на спірне будинковолодіння.
Крім того, вказала, що внаслідок недобросовісного набуття відповідачем ОСОБА_2 вищевказаного житлового будинку їй була спричинена моральна шкода, яка полягає в тому, що протягом багатьох років вона змушена доводити своє право в судах, на що витрачає час, гроші та душевне здоров'я. Численні переживання з приводу житлового будинку, який є єдиним її житлом і без якого вона опинилася на вулиці, призвели до втрати зору та різкого погіршення здоров'я. Посилаючись на ст. 1167 ЦК України просила стягнути з відповідача спричинену їй моральну шкоду в розмірі ста тисяч гривень.
Від відповідача ОСОБА_2 23 листопада 2020 року надійшов відзив на позов у якому він вказав, що позов ОСОБА_1 є безпідставним, оскільки у 2012 та 2015 роках позивачка зверталася до суду з аналогічними позовними вимогами.
25 листопада 2020 року на адресу суду від представника позивачки адвоката Булави М.А. надійшла відповідь на відзив в якому вона вказує, що доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги і підстава позову не є тотожними з попередніми позовами.
В судовому засіданні позивачка та її представник адвокат Булава М.А. заявлені вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві.
В судовому засіданні представник відповідача адвокат Остапчук П.І. позов не визнав з підстав, наведених ним у відзиві на позов та просить у позові відмовити.
Представник Кременецької державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши представлені ними докази, вважає, що в позові слід відмовити з наступних міркувань.
З договору купівлі-продажу від 03 жовтня 1987 року вбачається, що спірний договір укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . ОСОБА_3 купив житловий будинок, сарай та погреб по АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 4000 крб., які ОСОБА_5 одержала від покупця ОСОБА_3 повністю до підписання цього договору.
З витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 24178030 від 19 жовтня 2009 року вбачається, що власником житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 03 жовтня 1987 року був ОСОБА_3 .
З повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00014492505 від 24 вересня 2014 року вбачається, що ОСОБА_3 05 грудня 1987 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 , про що зроблено відповідний актовий запис № 73.
З договору дарування від 06 листопада 2009 року вбачається, що ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 уклали договір дарування відповідно до якого ОСОБА_3 подарував відповідачу Ѕ частину житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 . Договір посвідчено державним нотаріусом Кременецької державної нотаріальної контори Остапчуком В.П., зареєстровано в реєстрі за № 791.
З витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 30271791 від 24 лютого 2012 року вбачається, що до спадкового реєстру внесено реєстраційний запис, параметрами якого є реєстрація спадкової справи № 52720196. Спадкодавець ОСОБА_3 ..
З виписок із медичних карт амбулаторного (стаціонарного ) хворого вбачається, що ОСОБА_1 хворіє.
Як на підставу своїх позовних вимог, позивачка посилалася на те, що оскаржуваний договір дарування укладений під впливом обману.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на зазначені вище вимоги в даній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
Угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації (частина перша статті 57 ЦК УРСР).
Угода, укладена під впливом обману, суперечна тому, що одна сторона умисно введена іншою стороною в обман з метою здійснення угоди, вигідної обманюючій стороні. Обман може відноситися як до елементів самої угоди (характеру прав і обов'язків, що виникають, кількості і якості предмета угоди, типу і способу надання послуги і т д.), так і до обставин, супутніх здійсненню угоди, включаючи мотиви, що впливають на формування волі обдуреного учасника. Для визнання угоди недійсною на цій підставі байдуже, чи здійснюються обманні дії в активній формі (повідомлення помилкових відомостей) або ж виражаються в бездіяльності (умисне замовчання фактів, знання яких може перешкоджати здійсненню угоди). Обман присутній і у випадку, коли помилкові відомості про обставини, які мають значення для здійснення угоди, повідомляються третіми особами з відома або на прохання сторони в угоді. Необхідно підкреслити, що обманні дії з суб'єктивної сторони характеризуються наміром. Обдурити з необережності не можна: необережними діями особа може лише тією чи іншою мірою сприяти виникненню помилки в іншої особи.
Згідно з абзацами 1, 2 пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року № 15) при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі статті 57 ЦК УРСР суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману. Під обманом в таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.
Відповідно до статті 57 ЦК УРСР у взаємозв'язку зі статтею 12 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом, наявність умислу в діях ОСОБА_3 , істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Однак обставина, на яку посилається позивачка в обґрунтування своїх позовних вимог (договір укладений під впливом обману, оскільки ОСОБА_3 скористався її довірливістю), не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним внаслідок обману.
Позивачкою не надано суду доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 введено в оману ОСОБА_5 при укладенні договору купівлі-продажу.
Не підлягає до задоволення і позов в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне будинковолодіння.
Як на підставу своїх позовних вимог позивачка посилалася на ст. 101 ЦК УРСР та вказала, що спірний житловий будинок придбаний за час спільного проживання з ОСОБА_3 та за її власні кошти та кошти її дочки ОСОБА_4 .. На підтвердження цього ОСОБА_1 подала: довідку Свято-Успенської Почаївської Лаври № 85/В від 23.09.2012 про прийняття нею та ОСОБА_3 таїнства церковного шлюбу 14 жовтня 1095 року ; акт обстеження домогосподарства від 13.08.2017 року про те, що вона проживала однією сім'єю з ОСОБА_3 , спільно вели господарство та мали спільний будинок; заяву ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спільно купили спірний будинок і землю; заяву ОСОБА_4 про те, що вона надавала гроші ОСОБА_1 в розмірі 3000 рублі на купівлю будинку; заяву ОСОБА_6 від 01.07.2012 про те, що вона в 1987 році позичила 1000 рублів ОСОБА_1 для купівлі хати в м. Кременець; довідку, видану головою вуличного комітету від 01.09.2014 про те, що ОСОБА_1 особисто розраховувалася з вуличним комітетом за підведення до будинку газовідведення в 2006 році; талони до поштового переказу; заповіт ОСОБА_3 від 21.09.2000 року на користь ОСОБА_4 ..
На дані докази позивачка також посилалася в суді під час розгляду її позову про визнання недійсним договору дарування, заповіту, визнання права власності на Ѕ частину будинковолодіння у майні подружжя, усунення від права спадкування за заповітом, визнанання права на обов'язкову частку у спадщині. Відповідно до рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 31 січня 2013 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 14 березня 2013 року, дані обставини не знайшли свого підтвердження в суді.
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності та визнання недійсним договору дарування, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2016 року, було встановлено, що на момент укладення договору дарування спірного будинковолодіння ОСОБА_3 був єдиним власником спірного майна.
Статтею 82 ЦПК України передбачено, що - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Безпідставним є посилання позивачки як на підставу визнання за нею права власності на спірне майно на статтю 101 ЦК УРСР, оскільки приписами статей 101, 103 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) була передбачена можливість перебування у власності громадянина, або у подружжя, яке проживає спільно, та його неповнолітніх дітей, лише одного жилого будинку (або його частини). У випадку виникнення у власника права власності на більш ніж один будинок, він зобов'язаний протягом одного року відчужити один з них.
Тобто, право власності не може набуватися на підставі ст. 101 ЦК УРСР.
У зв'язку із викладеним, суд вважає, що підстави для визнання за позивачкою права власності на спірне будинковолодіння відсутні.
Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, то суд вважає зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.
Вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та не підлягають задоволенню судом, оскільки факт завдання позивачці моральної шкоди в результаті винних дій або бездіяльності відповідача не знайшов свого підтвердження в ході розгляду справи, та позивачкою не надано будь-яких доказів в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на обґрунтування, викладеного в позові.
Посилання позивачки на те, що внаслідок недобросовісного набуття відповідачем ОСОБА_2 спірного житлового будинку вона опинилася на вулиці, не заслуговують на увагу, так як позивачка не позбавлена права на отримання свідоцтва про право на обов'язкову частку у спадщині, яка відкрилася після смерті її чоловіка, у нотаріальній конторі.
Керуючись ст.3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 258-259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України суд,-
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кременецької державної нотаріальної контори про визнання договору купівлі - продажу житлового будинку недійсним, визнання права власності на майно та стягнення моральної шкоди- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , жителька АДРЕСА_1 .
Представник позивача: адвокат Булава Мар'яна Андріївна, жителька АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , житель АДРЕСА_3 .
Відповідач: Кременецька державно нотаріальна контора, місцезнаходження вул. Шевченка, 50 м. Кременець Тернопільської області.
Повний текст рішення складено 15 березня 2021 року.
Головуюча