Справа № 758/15417/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/275/2021
10 березня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Болотова Є.В.,
суддів: Коцюрби О.П., Музичко С.Г.,
при секретарі Маштаковій Т.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Нумеріцька Світлана Павлівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Есталіна Анатоліївна, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання договору недійсним та таким, що не підлягає виконанню, витребування майна з чужого незаконного володіння,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 вересня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Васильченко О.В.,-
встановив:
У грудні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із названим позовом.
Просили: визнати договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 21 травня 2010 року недійсним та таким, що не підлягає виконанню; визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 3 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , недійсним; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру; витребувати з володіння ОСОБА_4 на їх користь квартиру АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_4 з спірної квартири та вселити їх до вищевказаної квартири.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26 січня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року рішення Подільського районного суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справі від 13 вересня 2017 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
18 квітня 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали заяву про зменшення позовних вимог.
Просили: визнати договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений 21 травня 2010 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нумеріцькою С.П., за реєстровим № 900 недійсним та таким, що не підлягав виконанню; витребувати з володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 травня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір позики на суму 152 640 грн, що еквівалентно 19 200 дол. США, строком на один рік.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, 21 травня 2010 року приватним нотаріусом КМНО Нумеріцькою С.П. було посвідчено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 та договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладені між позивачами та ОСОБА_3
29 листопада 2010 року в рахунок виконання договору позики від 21 травня 2010 року ОСОБА_3 повернули 19 200 дол. США, які позичили у ОСОБА_6 , про що ОСОБА_3 було написано розписку.
Позивачі зазначають, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя по своїй суті є договором з відкладальною умовою, тобто правові наслідки за договором повинні наступити тільки у разі невиконання боргових зобов'язань за договором позики. Так, відкладальна умова не настала, оскільки кошти були повернуті, що підтверджується розпискою ОСОБА_3
28 серпня 2014 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .
Позивачі зазначають, що ОСОБА_3 штучно створив настання відкладальної обставини, перебуваючи у змові з нотаріусом.
03 листопада 2014 року ОСОБА_3 подарував квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 на підставі договору дарування.
Позивачі зазначають, що ОСОБА_4 не можна вважати добросовісним набувачем, оскільки йому було достовірно відомо, що квартира, яку він отримав в дар є спірною та проблемною.
Якщо майно було набуте безоплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачами не подано.
У судовому засіданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник вимоги апеляційної скарги підтримали.
ОСОБА_4 та його представник проти апеляційної скарги заперечили.
ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про його час і місце повідомлений належним чином. 02 березня 2021 року ОСОБА_3 подав заяву про розгляд справи без його участі.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами пропущено встановлений законом строк позовної давності.
З такими висновками погодитись не можна.
Встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були власниками квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25 лютого 2003 року.
21 травня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики.
Відповідно до п. 1 договору, позичальник отримує від позикодавця, а позикодавець передає у позику позичальнику грошову суму в розмірі 152 640 грн, що за курсом продажу доларів США АКБ «Правекс-Банк» станом на 21 травня 2010 року складає 19 200 дол. США. Передача грошей здійснюється під час підписання цього договору.
Пунктом 2.1. договору погоджено графік повернення грошових коштів.
Здійснення платежів визначених п. 2.1. договору може здійснюватись готівкою в межах м. Києва або в іншому місці за згодою сторін, при цьому позикодавець видає позичальнику власноручно написану розписку про отримання відповідної суми коштів. (п. 2.1. договору).
Згідно положень п. 3 договору, сторони домовились про те, що:
а) вказана позика є безпроцентною;
б) остаточний розрахунок по договору позики має бути здійснено не пізніше двадцять першого травня дві тисячі одинадцятого року.
Відповідно до п. 4 договору, позикодавець має право у разі невиконання умов цього договору або порушення позичальником строків виплати більш ніж на один місяць, звернути стягнення на будь-яке майно позичальника на яке, згідно з законодавством України, може бути звернене стягнення.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за договором позики, 21 травня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавці передали в іпотеку двокімнатну квартиру площею 42,30 кв.м., жилою площею 26,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 3.2. договору, у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцями зобов'язання в цілому або в частині, а також у інших випадках, передбачених цим договором та договором позики або чинним законодавством, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством.
Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя викладено у пункту 4 договору.
21 травня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно п. 4.1. договору право власності на квартиру виникає у іпотекодержателя після виникнення відкладальної обставини, визначеної п. 6.2. цього договору.
Підписанням цього договору сторони домовляються про перехід права власності на квартиру - предмет іпотеки до іпотекодержателя після спливу 31-денного строку з моменту надіслання на адресу іпотекодавців письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання зазначеної вимоги.
Відповідно до п. 6.2. договору, сторони домовилися, що права і зобов'язання сторін за цим договором (крім зазначених в п. 3.2. та п. 6.3. цього договору) виникають з моменту виникнення у іпотекодержателя права на звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання, тобто на 31 день після документального підтвердження надіслання на адресу іпотекодавців письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідності до ст. 35 Закону України «Про іпотеку».
29 листопада 2010 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 19 200 дол. США в рахунок виконання умов договору позики, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується розпискою.
29 червня 2011 року ОСОБА_3 направив приватному нотаріусу КМНО Коноваловій Е.А. заяву про усунення порушень та погашення заборгованості за договором позики від 21 травня 2010 року та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.
29 червня 2011 року заява ОСОБА_3 про усунення порушень та погашення заборгованості за договором позики від 21 травня 2010 року та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки направлена ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1
28 серпня 2014 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3
03 листопада 2014 року приватним нотаріусом Нумеріцькою С.П. припинено обтяження та іпотеку по квартирі АДРЕСА_1 , у зв'язку із набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
03 листопада 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі зазначили, що борг за договором позики було повернуто, що підтверджується розпискою від 29 листопада 2010 року, виданої ОСОБА_3 . Враховуючи, що сума позики була повернута в повному обсязі, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру за ОСОБА_3 , неправомірне.
Позивачі зазначають, що договір про задоволення вимог іпотекодержавтеля є недійсним та не підлягав виконанню, оскільки відкладальна умова не настала, борг за договором позики було повернуто.
Крім того, позивачі просили витребувати квартиру на підставі ст. 388 ЦК України, оскільки квартира вибула з володіння поза їх волею.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи підстави позовних вимог, позивачі не зазначають чому договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 21 травня 2010 року є недійсним.
Так, договір підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Відтак підстави для визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 21 травня 2010 року недійсним відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України, відсутні.
Обраний позивачами спосіб захисту, а саме: визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя таким, що не підлягав виконанню, не є належним та ефективним, та суперечить власне правовій природі договірних зобов'язань, оскільки однією з умов останніх є їх виконання.
Позовна вимога про витребування квартири на підставі ст. 388 ЦК України не може бути задоволена, оскільки спірна квартира вибула з володіння позивачів не поза їх волею, а на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що унеможливлює захист порушених прав позивачів у такий спосіб.
При цьому, колегія суддів вважає доведеними обставини повернення позивачами боргу за договором позики від 21 травня 2010 року, що підтверджується розпискою, виданою ОСОБА_3 29 листопада 2010 року, яка останнім не оспорювалась.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідачами подана заява про застосування строків позовної давності.
У випадку обґрунтованості позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
У випадку необґрунтованості позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав.
Отже у задоволенні позову слід відмовити без застосування ст.ст. 256, 267 ЦК України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 16 вересня 2020 року постановлено з неповним з'ясуванням обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 362, 367, 374, 376, 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 вересня 2020 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Нумеріцька Світлана Павлівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Есталіна Анатоліївна, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання договору недійсним та таким, що не підлягає виконанню, витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 15 березня 2021 року.
Головуючий Є.В. Болотов
Судді: О.П. Коцюрба
С.Г. Музичко