№33/824/408/2021 Постанова винесена суддею Міхієнковою Т.Л.
Категорія: ч. 1 ст. 173-2 КУпАП
27 січня 2021 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Горб І.М., за участю особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , захисника Гончарука М.П. та представника малолітнього потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника малолітнього потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2020 року стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, громадянки України, з середньою освітою, неодруженої, маючої на утриманні сина, 2018 р.н., непрацюючої, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , яка раніше до адміністративної відповідальності не притягувалася,
Постановою судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2020 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 170 гривень.
Також постановлено стягнути зі ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420 грн. 40 коп.
Згідно з постановою суду, 27 червня 2020 року о 17 год. 40 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , вчинила домашнє насильство в сім'ї відносно свого малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , психологічного та фізичного характеру, а саме: кричала на нього та вдарила долонею по руці.
Суд у постанові дійшов висновку про те, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи постанову суду незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального і процесуального права, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить її скасувати та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події і складу правопорушення.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції при розгляді даної справи не в повній мірі дотримався вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, що призвело до однобічного та неповного з'ясування обставин справи.
Так, на думку суду, вона вчинила домашнє насильство в сім'ї відносно свого малолітнього сина, однак, під час судового розгляду справи вона заявляла, що не визнає свою вину, а протокол та пояснення написала і підписала під тиском працівників поліції.
Разом з тим, вирішуючи питання про встановлення її вини у вчиненні даного правопорушення, суд першої інстанції послався на акт проведення оцінки рівня безпеки дитини, рішення виконкому Броварської міської ради, протокол про адміністративне правопорушення та її пояснення, однак, не з'ясував та не дослідив, що акт проведення оцінки рівня безпеки дитини не містить інформації та жодним чином не підтверджує висновок суду щодо описаної події, а рішення виконкому Броварської міської ради жодним чином не підтверджує вчинення нею будь-якого правопорушення 27.06.2020 року.
При цьому, протокол про адміністративне правопорушення складено про правопорушення, яке, нібито,мало місце 27.06.2020 р., однак, жодних свідків вчинення нею будь-якого правопорушення 27.06.2020 р. працівниками поліції не виявлено, і працівники поліції до суду не викликалися та не давали свідчень чи пояснень.
Отже, жодних доказів на підтвердження вчинення нею правопорушення 27.06.2020 року о 17 год. 40 хв. суду не надано, але незрозумілих причин, суд не дослідив правові підстави допустимості доказів у цій справі.
Також зазначає, що об'єктивна сторона даного правопорушення полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, а суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу, однак судом не було об'єктивно досліджено питання події та складу правопорушення, а їй не було надано можливості надати свої пояснення та аргументи.
Крім того, здійснюючи підготовку до розгляду та розглядаючи адміністративну справу, суд першої інстанції допустив цілий ряд порушень процесуального законодавства, що спричинило неповноту та необ'єктивність розгляду справи, а саме: справу розглянуто з порушенням строків, що встановлені ст. 277 КУпАП, а також не було сповіщено потерпілого (його законного представника) про час та місце розгляду справи, не було заслухано її та особу, що складала протокол про адміністративне правопорушення, та не було з'ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення.
За таких обставин, під час розгляду справи судом першої інстанції не було встановлено наявності складу правопорушення, яке, ніби-то, було вчинено нею 27.06.2020 р. о 17 год. 40 хв., а натомість, в оскаржуваній постанові суд дійшов висновку лише про підтвердження її вини.
В апеляційній скарзі представник малолітнього потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , вважаючи постанову суду незаконною, необґрунтованою та необ'єктивною, постановленою без дослідження та вивчення всіх матеріалів і обставин справи, без повідомлення всіх учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, просить скасувати постанову суду та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю події і складу правопорушення.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що він, як батько потерпілого, не вважає свого сина ОСОБА_2 потерпілим у даній справі, оскільки його мама - ОСОБА_1 , не вчиняла і не вчиняє домашнього насильства щодо їхнього сина, а незважаючи на всі життєві складнощі, любить і піклується (як зараз, так і в минулому) про їхнього сина, належним чином виконує (як зараз, так і в минулому) свої батьківські обов'язки по вихованню та догляду за їхнім сином, а виховуючи та піклуючись про їхнього сина, не завдає та не завдавала шкоди сину.
Окрім цього, зазначає, що при прийнятті постанови, суд першої інстанції не виконав вимоги процесуального та матеріального права України, зокрема, не повідомив про розгляд справи його, як законного представника потерпілого, внаслідок цього він не зміг ознайомитися з матеріалами справи, надати свої пояснення для об'єктивного розгляду справи, був позбавлений захистити належним чином інтереси потерпілого, а про саму справу дізнався від колишньої дружини, ОСОБА_6 , вже після розгляду справи та прийняття постанови судом.
При цьому, суд першої інстанції не вивчив належним чином всі матеріали справи та не врахував, що немає жодного доказу вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_7 27.06.20 р. о 17 год. 40 хв., немає жодного свідка, який би підтвердив вчинення будь-якого правопорушення ОСОБА_7 , та не допитано осіб, які складали протокол про адміністративне правопорушення, який було складено 30.06.2020 р., в той час як датою вчинення правопорушення зазначено 27.06.2020 р.
Також судом не було встановлено чи дійсно було завдано шкоди потерпілому, яким чином і в якому обсязі тощо, з яких причин та з яким умислом.
Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, пояснення ОСОБА_1 , захисника Гончарука М.П. та представника малолітнього потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на підтримку доводів поданих апеляційних скарг, а також свідка - чергового лікаря приймального відділення КНП «Броварська клінічна багатопрофільна лікарня» ОСОБА_8 , дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши доводи апеляційних скарг, вважаю, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з'ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Всупереч тверджень апелянтів, ці вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносноОСОБА_1 були дотримані, а висновок суду про доведеність винуватостіОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі та постанові судді, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними по справі доказами у їх сукупності, які були досліджені в судовому засіданні та наведені у постанові.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, відповідальність за вчинення домашнього насильства в сім'ї, насильства за ознакою статі, наступає у разі умисного вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких із зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки можливість настання чи настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Зі змісту статті 173-2 КУпАП вбачається, що до адміністративної відповідальності можна притягнути особу лише за умисно вчинене правопорушення.
Умисним є правопорушення, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Проте, обов'язковою умовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП є вчинення не будь-яких діянь зазначених у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а лише тих, внаслідок яких могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
З системного аналізу діючого законодавства встановлено, що ознаками завдання шкоди фізичному здоров'ю, окрім іншого є синці, забиті місця, відсутність зубів, ушкодження кісток та м'яких тканин, наявність частково залікованих попередніх травм, сліди укусів, опіки незвичайної форми і на різних частинах тіла, втрата ваги, зневоднення тощо.
Завдання шкоди психологічному здоров'ю потерпілого - звернення за психологічною допомогою, наявність скарг психосоматичного характеру, страхи, необумовлена тривожність, відчуття безпорадності, залякування, погрози виконання певних дій потерпілою під тиском кривдника, надмірне збудження, безсоння тощо.
Так, вина ОСОБА_1 у вчиненні нею насильства в сім'ї, тобто дій психологічного та фізичного характеру відносно свого малолітнього сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме, що вона кричала на нього та вдарила долонею по руці, підтверджується даними протоколу про адміністративне правопорушення, який складено з дотриманням вимог ст. 256 КУпАП,підписано відповідною посадовою особою та й самою ОСОБА_1 без будь-яких заперечень, яка визнала свою провину, зазначивши у графі пояснень, дослівно: «вину визнаю, каюсь чистосердечно, більше нічого подібного не відбуватиметься»; письмовими поясненнями ОСОБА_1 ; копією акту про проведення оцінки рівня безпеки дитини №15/04-04.8 від 27.06.2020, складеного комісією у складі: головного спеціаліста ССД БМР Завальнюк В.О., інспектора СЮП Броварського ВП Чечотка М.О., директора ГО "Наступне покоління" ОСОБА_9 , чергового лікаря-педіатра ОСОБА_8 , та відповідно до якого, у зв'язку із наявною загрозою для життя та здоров'я дитини, комісією прийнято рішення про негайне відібрання дитини від матері, оскільки матір мала візуальні ознаки вживання наркотичних речовин, на дитині наявні синці та подряпини, що свідчить про жорстоке поводження; копіями рішення виконкому Броварської міської ради Київської області № 488 та №489 від 30.06.2020 про негайне відібрання малолітнього ОСОБА_2 від його матері у зв'язку з виникненням безпосередньої загрози для життя та здоров'я дитини та про надання висновку до суду щодо відібрання малолітнього ОСОБА_2 від його матері ОСОБА_1 без позбавлення її батьківських прав, у зв'язку з тим, що вона ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків та вчиняє домашнє насильство (фізичне) по відношенню до дитини, які, відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, є належними доказами в справі про адміністративне правопорушення.
При цьому, з письмових пояснень ОСОБА_1 слідує, що вона мешкає з 2019 року в центрі реабілітації ГО «Відкрите Серце» за адресою: АДРЕСА_4 , де їй та її синові ОСОБА_2 було надано тимчасове помешкання, а 27.06.2020 року разом зі своєю дитиною вона перебувала у будинку «Матері та дитини» за адресою: АДРЕСА_3 , де їй було надано тимчасове помешкання. Під час її перебування у цьому центрі у неї виник конфлікт з працівниками центру, які в подальшому викликали працівників поліції та повідомили їм, що вона неналежно виконує батьківські обов'язки щодо виховання своєї дитини, а саме вчиняє насильство над нею. Також зазначила, що дійсно під час виховання свого сина були казусні ситуації, під час яких вона застосовувала фізичну силу до свого сина з метою, щоб він угамувався та не кликав її. В подальшому, 27.06.2020 року о 17-49 год. у присутності поліцейських у неї було вилучено її сина та поміщено до дитячої лікарні, а вона на даний час вирішує питання щодо повернення свого сина в родину.
Проте, при апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 , змінивши свої пояснення, зазначила, що сталося непорозуміння, оскільки вона ніколи не вчиняла насильство відносно своєї дитини, і в день події також. Вона свою дитину ніколи не била, виховує з любов'ю, піклується про неї, дитина доглянута, ходить в садочок, а вона на даний час намагається офіційно працевлаштуватися, а те, що у дитини могли виникнути застарілі синці, то це природній чинник, оскільки вони були у літньому таборі, а її син рухлива дитина і міг десь, граючись, випадково вдаритись. Що стосується обставин даної події, то зазначає, що 27.06.2020 року вона знаходилась у Броварах у будинку християнської організації, яку їй її порекомендували як порядну організацію, так як вона не хотіла проживати разом з батьком своєї дитини, але своїх родичів про це вона до відома не поставила. Чим займалися в цій організації вона не знала, але, пробувши там декілька днів, зрозуміла, що це щось не те, тому повідомила її представників, що не хоче там перебувати, але, так як у неї забрали паспорт та телефон, які їй не хотіли повертати, тому у неї з представниками цієї організації виник конфлікт, її з дитиною не хотіли відпускати. Наслідком конфлікту стало те, що їй почали погрожувати, що, якщо вона піде з центру, то у неї заберуть дитину. Вона пробула там шість днів, але на сьомий день вже не витримала, тоді представник цієї організації ОСОБА_10 сказала їй, що провчить її, та викликала працівників поліції та інспекторів соціальної служби. В той час, коли вона готувала дитину і її переодягала, вони склали якісь документи, їй ніхто нічого не повідомляв, документів щодо відібрання у неї дитини вона не бачила, а бачила вже лише акт, який зараз оскаржує. Разом з тим, вона не била свою дитину, а намагалася повернути свої речі, її навіть вдарили і вона просила викликати швидку, так як були підозри на перелом. Однак її ніхто не слухав, працівники поліції сказали їй підписати документи та, що після цього її відпустять, а в іншому випадку пригрозили забрати дитину, тому вона підписала все, тільки би її з дитиною відпустили. Однак, після цього, працівники поліції почали виривати у неї з рук дитину, а коли забрали дитину, то ніяких документів їй не залишили, лише сказали, що дитину забрали на обстеження до лікарні, а віддали її лише через 11 днів після цих подій.
Також зазначила, що у цій організації лікарів не було, а педіатра, який виявив синці у дитини, вона не знає, але синців на дитині не було по факту, це все слова. Можливо, коли дитина знаходилась у неї на руках, а поліцейський виривав її у неї з рук, то могли утворилися червоні плями від рук поліцейського. На даний час вони звернулися до служби дітей, представники якої приходили до них та бачили, що у них нормальна сім'я, а все що сталося, було лише непорозумінням.
За поясненнями представника малолітнього потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,наданими ним при апеляційному розгляді справи, на період подій, що зазначені у протоколі, вони зі ОСОБА_11 тимчасово були у сварці, але ОСОБА_1 обмовили, бо наскільки він її знає, то вона не могла бити дитину. Вказав, що до суду його не викликали на розгляд справи щодо ОСОБА_11 , однак він також повинен був давати пояснення як батько дитини, як свідок про те, що ОСОБА_11 не могла цього зробити. Також зазначив, що 31.06.2020 року він побачив дитину у лікарні і на ньому ознак фізичного насилля не було. З лікарями він спілкувався, але вони нічого не казали з приводу даних обставин і нічого не показували. Коли приїхали працівники поліції, то вони зняли на телефон і йому показали, що дитина дійсно знаходиться в цій лікарні.
Проте, такі твердження ОСОБА_1 та представника малолітнього потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , що ОСОБА_1 ніколи не вчиняла ні фізичне, ні психологічне насильство відносно своєї дитини, спростовуються вище зазначеними доказами по справі, а також поясненнями допитаної під час апеляційного розгляду в якості свідка - чергового лікаря приймального відділення КНП «Броварська клінічна багатопрофільна лікарня» ОСОБА_8 , яка вказала, що 27.06.2020 року о 19-30 год. на приймальне відділення лікарні, у супроводі працівників поліції та працівників соціальної служби, була доставлена дитина у зв'язку з тим, що мати чинила на неї фізичний та психологічний тиск. Під час проведеного нею огляду дитина була одягнута, контактна, на обличчі, руках та спині дитини були наявні синці і подряпини, але вони були незначні. Синці були від пальців рук, нібито дитину хтось хватав, а подряпини були від нігтів, біля синців. Дитина була госпіталізована в стаціонар, тому після цього був оформлений акт оцінки рівня безпеки дитини, і все написане нею в цьому акті відповідає дійсності. Все те саме описано і в історії хвороби дитини. В подальшому прийшла мама дитини, яка хотіла до неї потрапити, вона була у сильному емоційному стані, кричала та плигала по даху лікарні, її заспокоювала охорона. Потім вона прийшла на наступний день, але їй повідомили, що без соціальної служби вона до дитини не потрапить.
Також зазначила, що на дитині були ознаки фізичного насилля, це синці, які не могли утворитись від того, що дитина самостійно могла падати чи вдарятись, або від того, що працівник поліції, коли забирав дитину у мами, міг спричинити їй синці. Це були синці, які не могли утворитись за дві години, а були синці, яким була десь доба. При цьому, на дитині були свіжі та несвіжі синці. Вона не бачила чи била мати дитину, чи ні, вона її оглядала лише після того, як дитина була доставлена до лікарні, тому такі висновки вона робить з професійної точки зору, синці не могли утворитись від дій працівників поліції.
Отже, вище вказані обставини свідчать про ознаки існування факту завдання шкоди фізичному здоров'ю малолітнього потерпілого ОСОБА_2 , а відтак, про безпідставність доводів ОСОБА_1 та представника малолітнього потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 з приводу відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Позиція самої ОСОБА_1 , яку вона висловила як в суді першої інстанції, так і при апеляційному розгляді, розцінюється апеляційним судом як спосіб захисту та уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Доводи апелянтів щодо того, щосуд першої інстанції не врахував, що немає жодного свідка, який би підтвердив вчинення будь-якого правопорушення ОСОБА_1 , не заслуговують на увагу, адже за наявності сукупності вищенаведених доказів це не спростовує правильність висновків суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, тобто вчиненні фізичного та психологічного насильства відносно свого малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на застосування якого ОСОБА_1 відносно своєї малолітньої дитини безпосередньо вказала директор ГО "Наступне покоління" ОСОБА_9 , що відображено в Акті проведення оцінки рівня безпеки дитини №15/04-04.8 від 27.06.2020 року, а повідомлений нею факт завдання шкоди фізичному здоров'ю малолітнього потерпілого ОСОБА_2 підтверджено в ході безпосередньо проведеного лікарського огляду.
При цьому слід зауважити, що ОСОБА_1 , стверджуючи під час апеляційного розгляду про неприязні стосунки, які в неї склалися з працівниками ГО "Наступне покоління", що б могло вказувати на наявність у них підстав для її обмови у вчиненні правопорушення, ніяких доказів на підтвердження цих обставин не надала, як не надала і доказів того, що, вважаючи дії працівників цієї організації неправомірними (щодо відібрання особистого документу, засобів зв'язку і т.ін.), нею вживались заходи на їх припинення шляхом звернення до органів поліції чи суду.
А тому такі твердження ОСОБА_1 слід визнати надуманими та спрямованими на уникнення відповідальності за вчинене.
Щодо посилань апелянтів, що судом першої інстанції не допитано осіб, котрі складали протокол про адміністративне правопорушення, який було складено 30.06.2020 року, в той час як датою вчинення правопорушення зазначено 27.06.2020 року, то вони не є тими істотними порушеннями вимог КУпАП, які тягнуть за собою скасування постанови суду першої інстанції.
Що стосується доводів апелянтів про порушення прав представника малолітнього потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , передбачених ст. 277-2 КУпАП, під час розгляду справи через неналежне його повідомлення про розгляд справи у суді першої інстанції, то вони в даному випадку не є підставою для скасування постанови судді, оскільки за наявної сукупності раніше згаданих доказів, відсутність представника малолітнього потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у судовому засіданні ніяк не вплинула на доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненому правопорушенні.
До того ж зазначені права ним в повній мірі реалізовані в суді апеляційної інстанції, проте будь-яких вагомих доказів та доводів на спростування правильності висновків суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, ним не надано.
Отже, всупереч тверджень апелянтів, розглядаючи матеріали справи, суд першої інстанції дослідив належним чином зібрані докази по справі, а також з'ясував всі обставини у справі, тобто дотримався вимог ст.ст. 251, 280 КУпАП.
Висновки, які викладені в постанові суду, відповідають матеріалам справи і фактичним обставинам події. При винесенні постанови суддею було вжито заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження матеріалів справи.
Таким чином, висновок в протоколі про адміністративне правопорушення і в постанові судді про вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства в сім'ї відносно свого малолітнього сина, тобто про вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, є обґрунтованим, відповідає матеріалам справи і фактичним обставинам події.
За таких обставин, постанова суду є законною та обґрунтованою, тому підстави для її скасування - відсутні, а відтак, апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника малолітнього потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, суддя
Постанову судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2020 року, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 170 гривень, - залишити без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника малолітнього потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду Горб І.М.