Справа № 420/13802/20
15 березня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч.5 ст.262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія", в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період з 2017 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27 липня 2017 року по 27 листопада 2020 року, виходячи з розрахунку базового місяця - лютий 2008 року та положень постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 у розмірі 128603 (сто двадцять вісім тисяч шістсот три) гривні 33 коп., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року; визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з 25.11.2020 по дату винесення рішення суду, у розмірі не менше 32 722 грн. 08 коп.; визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2017-2020 роки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017-2020 роки та грошової компенсації за неотримане речове майно за весь період служби; зобов'язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 :
грошову компенсацію за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, у розмірі не менше 30 541 грн. 28 коп.;
компенсацію середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з 25.11.2020 по дату винесення рішення суду, у розмірі не менше 32 722 грн. 08 коп.;
індексацію грошового забезпечення за період з 27 липня 2017 року по 27 листопада 2020 року, виходячи з розрахунку базового місяця - лютий 2008 року та положень постанови КМ України від 17.07.2003 року №1078 у розмірі 128603 (сто двадцять вісім тисяч шістсот три) гривні 33 коп., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року;
грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік, у розмірі не менше 11 406 грн. 80 коп.;
матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, у розмірі не менше 670 грн.;
грошову компенсацію за неотримане речове майно за весь період служби, у розмірі не менше 16 781 грн. 76 коп.;
грошову допомогу на оздоровлення за 2017-2020 роки, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2017-2020 роки та грошову компенсацію за неотримане речове майно за весь період служби;
- відповідно до статті 382 КАС здійснити судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі та ухвалити рішення до негайного виконання в частині позовних вимог щодо грошової компенсації та виплати грошового забезпечення (заробітної плати).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він у період з липня 2017 року по 27 листопада 2020 року проходив військову службу на посаді старшини 2 статті в Інституті Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія".
Згідно з наказом начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" від 25 листопада 2020 року №35-РС (по особовому складу) позивача було звільнено з військової служби у запас, як такого, який вислужив строк військової служби відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Водночас при звільненні з ним не було проведено всіх необхідних розрахунків, а саме не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій; індексацію грошового забезпечення за період з 2017 року по 2020 рік; грошову допомогу на оздоровлення за 2017-2020 роки; матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2017-2020 роки та грошову компенсацію за неотримане речове майно за весь період служби.
Не погоджуючись із зазначеною бездіяльністю відповідача та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 14.01.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін, передбачене ч. 5 ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
21.01.2021 року від Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" надійшов відзив на адміністративний позов (а.с. 77-79), з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що індексація грошового забезпечення позивача здійснювалась відповідно до статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2003 року №1078. За період навчання ОСОБА_1 в навчальному закладі (2017 - 2020 роки) виплата індексації грошового забезпечення склала 4338,04грн., що підтверджується відповідною довідкою.
Крім того, як вказує відповідач у відзиві, відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Позивач не звертався до командування інституту з проханням не виключати його зі списків особового складу до проведення з ним усіх необхідних розрахунків.
Щодо виплати компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, відповідач зазначив, що відповідно до наказу начальника Інституту від 27.11.2020 року №233 позивачу було виплачено компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачену статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за період 2017-2020 рік у сумі 20 605, 80 грн., грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік у сумі 11 406, 80 грн. та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у сумі 670 грн., що підтверджується відповідною довідкою.
Крім того, позивачу виплачувалась грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2017-2019 роки, що підтверджується також відповідними документами.
Щодо виплати компенсації за неотримане речове майно, відповідач зазначив, що відповідно до пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 дія цього Порядку не поширюється на курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
З огляду на зазначене, враховуючи те що позивач навчався (проходив військову службу) на посаді курсанта, виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно йому не передбачена.
Відповіді на відзив та, відповідно, заперечень на неї, сторонами до суду надано не було.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження встановлено наступне.
ОСОБА_1 у період з 23.02.2017 року по 07.03.2017 року, з 23.03.2017 року по 15.04.2017 року, з 04.05.2017 року по 15.05.2017 року, з 22.05.2017 року по 13.07.2017 року та з 27.07.2017 року по 22.08.2017 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується довідкою від 04.09.2018 року (а.с. 15).
28.07.2017 року наказом ректора Національного університету “Одеська морська академія” №1326 ОСОБА_1 було зараховано на навчання до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" на 1 курс за денною формою навчання за ступенем вищої освіти бакалавра за державним замовленням для Збройних Сил України (а.с. 80).
Наказом тимчасово виконуючого обов'язки начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" від 28.07.2017 року №181, молодшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , колишнього військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 з 28.08.2017 року зараховано до списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил на всі види забезпеченням (крім продовольчого) та призначено на посаду курсанта з посадовим окладом у розмірі 720,00 гривень (а.с.81).
Також між Міністерством оборони України в особі начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” та ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, який набрав чинності з 28.07.2017 року (а.с. 82-84).
20.11.2020 року наказом ректора Національного університету «Одеська морська академія» №1745 курсанта 3 курсу денної форми навчання Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» ОСОБА_1 було відраховано зі складу навчального закладу за станом здоров'я, на основі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до навчання у вищому військовому навчальному закладі (а.с. 85, 14).
Наказом тимчасово виконуючого обов'язки начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" №35-РС від 25.11.2020 року (по особовому складу) із позивачем було достроково припинено (розірвано контракт) про проходження військової служби (навчання) та звільнено його з військової служби (а.с.13).
27.11.2020 року наказом тимчасово виконуючого обов'язки начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" №233 (а.с.86, 12), старшину 2 статті військової служби за контрактом ОСОБА_1 , колишнього курсанта 3 навчального курсу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" з 27 листопада 2020 року було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а з продовольчого забезпечення за Каталогом продуктів харчування з 28 листопада 2020 року) і направлено для зарахування на військовий облік до Суворовського РТЦК та СП м. Одеса.
Зазначеним наказом, серед іншого, вирішено виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 у сумі 11406 гривень 80 копійок; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у сумі 670,00 грн.; грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку строком 14 календарних днів на рік як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарант їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3351-ХХІІ, та тривалістю 56 календарних днів (за період з 2017 року по 2020 рік включно) у сумі 20605 грн. 80 копійок
Водночас, як зазначає позивач в адміністративному позові, при звільненні з ним не було проведено всіх необхідних розрахунків, а саме не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій; індексацію грошового забезпечення за період з 2017 року по 2020 рік; грошову допомогу на оздоровлення за 2017-2020 роки; матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2017-2020 роки та грошову компенсацію за неотримане речове майно за весь період служби, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов та відзив на нього, надані до справи письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХІІ із змінами (далі - ЗУ №1282-ХІІ).
Відповідно до ст.1 цього Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно ст. 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно ч. 2 ст. 6 Закону №1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Аналіз наведених правових норм показав, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін і в обов'язковому порядку нараховується роботодавцями незалежно від форми власності та виду.
Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і нараховується у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади. Будь-яких застережень чи виключних випадків, за яких індексація доходу не проводиться, законодавство, що регулює спірні правовідносини, не містить.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Як вбачається з довідки Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення у березні 2019 року, травні 2019 року - вересні 2019 року, листопаді 2019 року - грудні 2020 року. Водночас за інші періоди навчання позивачу не розраховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Разом з тим суд зазначає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач навчався і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу суми індексації грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, Суд зазначив, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
З огляду на вищезазначене суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в цій частині шдяхом визнання протиправною бездіяльності Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" у ненарахуванні та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 27.07.2017 року по 27.11.2020 року та зобов'язати відповідача розрахувати, нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 27.07.2017 року по 27.11.2020 року з урахуванням вже виплачених сум індексації.
При цьому суд критично ставиться до посилання Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" відносно того, що позивач не звертався до командування інституту з проханням не виключати його зі списків особового складу до проведення з ним усіх необхідних розрахунків, оскільки, як було встановлено судом під час розгляду адміністративної справи №420/13802/20 позивач 20.11.2020 року звертався до начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" із рапортом (а.с. 20-21) в якому просив нарахувати та виплатити всі належні йому суми грошового забезпечення у день звільнення з військової служби.
Щодо компенсації позивачу сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року (далі Порядок №44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року.
Разом з тим не підлягає задоволенню вимога позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) лютий 2008 року та у визначеній позивачем сумі, оскільки така вимога є передчасною, зокрема, відповідачем у цій частині позовних вимог будь якого рішення не прийнято, а відтак - права позивача ще не порушені.
Крім того, визначення місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) та розрахунок суми індексації є дискреційними повноваженнями Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія".
Зазначений правовий висновок було зроблено Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року по справі №240/11882/19.
Аналогічна правова позиція щодо спірних правовідносин була викладена і П'ятим апеляційним судом у постановах від 28.05.2020 року у справі №400/3750/19, від 28.02.2020 року у справі №815/3058/18, від 03.12.2019 року у справі №420/4859/19, від 06.11.2019 року у справі №420/1786/19, від 03.03.2021 року по справі №420/8915/20.
Щодо позовної вимоги позивача визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд зазначає, що вона не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 05.11.1996 року (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі ст. 16-2 Закону України №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон №3551-XII) встановлені пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, учасникам бойових дій надається така пільга, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п. 12 ч. 1).
Згідно з п.8 ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991 року №2011- ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 року (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі №620/4218/18.
Як вбачається з матеріалів адміністративного справи, а саме з наказу тимчасово виконуючого обов'язки начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" від 27.11.2020 року №233 позивачу було вирішено виплатити грошову компенсацію за додаткову оплачувальну відпустку строком 14 календарних днів на рік (як учаснику бойових дій), передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3351-ХХІІ тривалістю 56 календарних днів (за період з 2017 року по 2020 рік включно) у сумі 20 605 грн. 80 копійок.
На підтвердження сплати вищезазначеної суми Інститутом Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" було надано до суду довідку помічника начальника інституту з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби, з якої вбачається, що позивачу було виплачено компенсацію за додаткову оплачувальну відпустку (за період з 2017 року по 2020 рік включно) у сумі 20605 грн. 80 копійок.
Водночас, заявляючи у позові про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати та виплати суму грошової компенсації за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2020 рік у розмірі не менше 30541 грн. 28 коп., ОСОБА_1 жодних розрахунків зазначеної суми до суду не надано та її обґрунтувань не наведено, а отже така вимога задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2017-2020 роки та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017-2020 роки, суд зазначає наступне.
Відповідно до розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260 (яка була чинна на момент проходження служби позивачем у 2017 та 2018 роках) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Військовослужбовцям, які прибули для подальшого проходження військової служби і зараховані до Збройних Сил України з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, а також інших державних органів, грошова допомога для оздоровлення виплачується за умови ненадання цієї допомоги за попереднім місцем служби за рік, у якому вони прибули.
Військовослужбовцям, які були призвані (прийняті) на військову службу та до призову (прийняття) працювали в бюджетних організаціях, грошова допомога для оздоровлення виплачується за умови ненадання за попереднім місцем роботи виплат на оздоровлення, встановлених чинним законодавством України, за рік, в якому вони були призвані (прийняті).
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Аналогічні положенням містяться і розділі XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260.
Як вбачається з грошового атестату позивача серії ЗУ №267173, виданого військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 було нараховано та виплачено грошового допомогу на оздоровлення за 2017 рік у розмірі 4444,00 грн. відповідно до наказу від 18.01.2017 року №17 (а.с.91-92, 94-95, 97-98).
Відповідно до наказу тимчасово виконуючого обов'язки начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" від 27.11.2020 року №233 позивачу було наказано виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, у сумі 11406 гривень 80 копійок.
Згідно довідки помічника начальника інституту з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби вбачається, що позивачу було виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2018 - 2020 роки, а саме за 2018 рік у сумі 8 386,60 грн., за 2019 рік у сумі 11 090,00 грн., за 2020 рік у сумі 11 406,80 грн.
Зазначені обставини також підтверджується відомостями зарахувань заробітної плати Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" за відповідні календарні періоди (а.с. 100-105).
За таких умов суд доходить висновку, що позивачу було нараховано та виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2017 - 2020 роки, а тому позовні вимоги в цій частині позову задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017 - 2020 роки, суд зазначає наступне.
Відповідно до розділу XXXIII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11 червня 2008 року №260 (яка була чинна на момент проходження служби позивачем у 2017 та 2018 роках) особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами, що ними займалися.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби в кінці календарного року з наданням при звільненні чергової відпустки, яка закінчується в наступному календарному році, матеріальна допомога в новому році не надається.
У разі переміщення військовослужбовців по службі в інші військові частини в грошовому атестаті (розрахунковій книжці) зазначається, у якому розмірі та за який період військовослужбовцю виплачена матеріальна допомога. Якщо матеріальна допомога не надавалася, робиться запис: "Матеріальна допомога за ______ рік не виплачувалася".
Аналогічні положенням містяться і розділі XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (чинного на момент виключення позивача зі списків грошового забезпечення).
Так на підставі п.1 Розділу ХХIV Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п. 7 Розділу ХХIV Порядку №260, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Пунктом 9 Розділу ХХIV Порядку №260 передбачено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Пунктом 6 Наказу Міністерства оборони України від 18.02.2020 року №45 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2020 рік" визначено, що матеріальна допомога військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань виплачується у розмірі одного окладу за їх військовим званням.
Наказом Міністерства оборони України №84 від 04.03.2020 року «Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 18.02.2020 №45» п. 6 викладено новій редакції, відповідно до якої: «Матеріальну допомогу військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань виплачувати у розмірі одного окладу за їх військовим званням.
Відповідно до наказу тимчасово виконуючого обов'язки начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" від 27.11.2020 року №233 позивачу було наказано виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 у сумі 670, 00 грн.
Згідно довідки помічника начальника інституту з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби вбачається, що позивачу було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік у сумі - 1329,90 грн., у грудні 2018 року у сумі - 8 386,60 грн., у грудні 2019 року - 4 000,00 грн., та у грудні 2020 року - 670,00 грн. (а.с. 88).
Зазначені обставини також підтверджується відомостями зарахувань заробітної плати Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" за відповідні календарні періоди (а.с. 100-105).
З огляду на вищезазначене суд доходить висновку, що позивачу було нараховано та виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 - 2020 роки (включно). При цьому позивачем жодних зауважень щодо розміру зазначених виплат у позові не вказано, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині також слід відмовити.
Згідно ч. 1 ст. 91 Закону №2011-ХІІ, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 21 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 (далі - Порядок №178) цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).
Згідно п. 3 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Згідно п. 2 Порядку №178 дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
З огляду на вищезазначене, суд зазначає, що оскільки позивач був курсантом 3 курсу денної форми навчання Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» на нього відповідно до пункту 2 Порядку №178 дія цього порядку не поширюється, а тому відсутні правові підстави для виплати йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
З цього приводу суд вважає слушним та погоджується з думкою відповідача у відзиві на адміністративний позов, що ОСОБА_1 станом на час звільнення з військової служби не мав статусу військовослужбовця військової служби за контрактом, тому що проходив службу на посаді курсанта Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" у військовому званні старшина 2 статті.
На користь зазначеної думки суду свідчить також і той факт, що позивачем при зарахуванні до навчання до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" був укладений контракт про проходження військової служби (навчання) з керівником зазначеного Інституту саме як курсантом вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу.
Що стосується клопотання позивача, заявленого в адміністративному позові, зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зауважує на таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду в частині задоволених позовних вимог у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України одночасно з прийняттям рішення по суті адміністративного позову.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі №420/13802/20 не здійснювати.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" (65029, м. Одеса, вул. Дідріхсона, 8) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27.07.2017 року по 27.11.2020 року.
Зобов'язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період з 27.07.2017 року по 27.11.2020 року з урахуванням вже виплачених сум індексації грошового забезпечення та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький
.