Справа № 932/9962/20
Провадження № 2/932/3821/20
04 листопада 2020 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.
при секретарі - Левчинської А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У серпні 2020 року позивач, АТ «Універсал Банк», звернувся до суду з вищевказаним позовом.
В обґрунтування позову посилається на те, що банк з ОСОБА_2 , в рамках нового проекту банку monobank, уклали договір кредиту шляхом підписання 04.02.2018 року Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг, де спеціальним платіжним засобом є платіжна картка monobank. Своїм підписом відповідач прийняв пропозицію банку та погодився з тим, що Анкета-заява разом з Умовами та Правил надання банківських послуг, Тарифів банку, Таблиці обчислення вартості кредиту та Паспорту споживчого кредиту, які викладені на банківському сайті www.monobank.ua, складають договір про надання банківських послуг. На підставі чого відповідачу через мобільний додаток смартфону було відкрито рахунок та видана платіжна картка з встановленим кредитним лімітом в розмірі 35 000 грн. з пільговим періодом за карткою до 62 днів безпроцентного повернення кредитного ліміту, зі сплатою пільгової відсоткової ставки 0,00001% річних, базовою відсотковою ставкою 3,2% на місяць, що нараховується на максимальну заборгованість на день, за умови непогашення заборгованості в повному обсязі в пільговий період, за кожний день з моменту виникнення заборгованості, зі збільшеною відсотковою ставкою 6,4 % на місяць за карткою на суму загальної заборгованості, що нараховується у випадку наявності простроченої заборгованості, на умовах платності і зворотності з встановленим кредитним лімітом під проценти за користування. Позивач свої зобов'язання виконав, надавши відповідачу доступ до коштів на його картковому рахунку. Однак, відповідач своїх обов'язків за угодою не виконує, оскільки кредитні кошти витратив та не повертає, пеню та штрафні санкції не сплачує. Внаслідок цього, станом на 17.03.2020 року, за ним утворилася заборгованість у сумі 47 231 грн. 92 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача разом із судовими витратами у сумі 2102 грн.
Ухвалою суду від 09 вересня 2020 року у справі відкрито провадження та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
Позивач надав заяву про розгляд справу без участі його представника, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Судом будо здійснено оголошення про виклик відповідача в судове засідання, оскільки відповідно до відомостей Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію міста проживання фізичних осіб ГУДМС в Дніпропетровській області відповідач зареєстрованим в Дніпропетровській області не значиться. Відповідно до вимог ст. 190, 272 ЦПК України, відповідач є таким, що належним чином повідомлений про розгляд цієї цивільної справи та про свої процесуальні права та обов'язки, однак правом на подання відзиву, будь-якої письмової заяви або клопотання не скористався, про причини неявки суду не повідомив.
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи у межах наданих позивачем письмових доказів, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Згідно доводів позовної заяви 04.02.2018 року відповідач, шляхом підписання Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг, уклав кредитний договір, де спеціальним платіжним засобом є платіжні картки monobank та обслуговування банком здійснюється дистанційно. Своїм підписом відповідач повністю та безумовно прийняв пропозицію банку та погодилася з тим, що Анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, які викладені на банківському сайті www.monobank.ua, складають договір про надання банківських послуг, на підставі чого відповідач отримав кредит у розмірі 35 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка.
Також відповідач, підписавши Анкету-заяву, підтвердив, що на момент укладання цього Договору про надання банківських послуг ознайомлений з текстом розділів, пунктів та підпунктів цих Умов, Загальних умов випуску та обслуговування платіжних карток, Паспорту споживчого кредиту, Прогнозованого графіку щомісячних платежів та усіх інших частин договору та повністю зрозумів їх зміст і погодився з викладеним, також просив вважати наведений зразок його власноручного підпису, у тому числі електронного/електронного цифрового підпису, що мають рівнозначну юридичну силу із власноручним підписом в документах на паперових носіях, обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті йому в банку.
Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у розмірі 47 231 грн. 92 коп., з яких: 40 122 грн. 68 коп. - сума основного боргу, 7 109 грн. 24 коп. - заборгованість за пенею та комісією.
На підтвердження факту укладення з відповідачем кредитного договору позивачем надано суду Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 04.02.2018 року, підписана сторонами, розрахунок заборгованості, Умови та правила обслуговування фізичних осіб в АТ «УНІВЕСАЛ БАНК» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів, з додатками, проте надані документи не містять даних, якою послугою мав намір скористатись позичальник, не містять зазначений бажаний кредитний ліміт, а також, який саме вид платіжної картки банком видано відповідачу відповідно до його заяви, її індивідуального номеру, строку дії та який кредитний ліміт йому було встановлено; не містить істотних умов договору (базову процентну ставку, порядок погашення кредиту, пільговий період та інше), як це передбачено нормами ст. ст. 207, 1055 ЦК України.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно ч.1,3-6,8,10,12,13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе з обов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір(оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції(оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар визначається згідно з положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено цим Законом.
У разі якщо предметом електронного договору є надання послуг у сфері електронної комерції, обов'язок постачальника перед споживачем вважається виконаним у момент, коли надана постачальником послуга відповідає властивостям, визначеним договором або законодавством.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Електронні документи(повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України"Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом встановлено, що надана позивачем Анкета-заява до Договору про надання банківських послуг, укладена між позивачем та відповідачем в мережі інформаційно-телекомунікаційної системи, яка підписана сторонами, не містить даних якою послугою мав намір скористатись позичальник, не містить розмір бажаного кредитного ліміту, а також, який саме вид платіжної картки банком було видано відповідачу відповідно до його заяви, її номеру, строку дії; не містить істотних умов договору (базову процентну ставку, порядок погашення кредиту, та інше), як і не місить посилання на сайт розміщення Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів, тощо, за для можливості ознайомлення клієнта банку з певними істотними умовами укладеного договору або перенаправлення до інших електронних документів, які включають такі умови, в супереч ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
До позовної заяви не надано письмових доказів відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 на ім'я відповідача, який вказаний в Анкеті-заяві із зазначенням кредитного ліміту в розмірі 35 000 грн., як про це заявлено у позовній заяві, що свідчить про відсутність доказів видачі платіжної картки, встановлення початкового розміру кредитного ліміту, перерахування на картку коштів позивачем, в розумінні ч.13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», як і не встановлено цього з наданого позивачем розрахунку заборгованості, в якому не зазначена надана 04.02.2018 року відповідачеві сума кредиту, від якої початково утворилась заборгованість.
Умови та Правила надання банківських послуг, які надані позивачем у підтвердження доказу наявних істотних умов кредитного договору, у судовій практиці застосування ст. 207 ЦК України за висновками Верховного Суду України в постанові № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору, оскільки такий документ не може без сумнівів підтверджувати, що саме з цими Умовами був ознайомлений позичальник, розуміючи їх зміст та підписуючи заяву-анкету.
За офіційним тлумаченням частини четвертої статті 42 Конституції України в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин і свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту, з огляду на що споживач послуг банку приєднується лише до тих умов, з якими він ознайомлений, а банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Відповідно, суд не приймає аргументи позивача про застереження у Анкеті-заяві, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспорту споживчого кредиту становить між сторонами договір банківських послуг, внаслідок їх явної неприйнятності з огляду на усталену судову практику застосування ст.ст. 207, 634 ЦК України за висновками Великої палати Верховного Суду, викладеними третього липня 2019 року у постанові № 14-131цс19, про неприпустимість покладання на слабшу сторону споживача невиправданого тягаря з'ясування змісту кредитного договору.
За відсутності в Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату комісій, пені та штрафів за несвоєчасне повернення кредиту, відповідно до судової практики застосування ст.ст. 633, 634 ЦК України за висновками Великої палати Верховного Суду у зазначеній постанові № 14-131цс19, вона не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, зокрема електронна, як встановлена форма укладеного з відповідачем кредитного договору разом із додатками, до яких приєднана ця Анкета-заява, оскільки достовірно не може підтверджувати вказаних обставин.
Так, хоча номер банківського рахунку, у підписаній відповідачем Анкеті-заяві, зазначений позивачем, однак до позовної заяви не додано виписки про рух коштів на клієнтському рахунку чи будь-який розрахунковий документ про зарахування позивачем коштів на виконання ч. 2 ст. 1068 ЦК України в розмірі встановленого кредитного ліміту на користь відповідача, внаслідок чого у суду відсутні достатні достовірні фактичні дані передачі коштів кредитного ліміту у будь-якому розмірі у власність відповідача на умовах кредитного договору, укладеного в електронній формі за допомогою мобільного додатку, згідно з ст. 1054 ЦК України в момент видачі платіжної карти.
Положеннями статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Таким чином, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту отримання відповідачем за кредитним договором від 04.02.2018 року кредитних коштів у розмірі 35 000 грн., з яких утворилась заборгованість за тілом кредиту в розмірі 40 122 грн. 68 коп., що є більшим розміром тіла кредиту, ніж зазначений в обґрунтуванні позовних вимог позивачем та які позивач просить стягнути з відповідача, як і не містить доказів отримання коштів в будь-якому розмірі, а тому не підтверджено чи отримував відповідач кошти у такій сумі.
Розрахунок заборгованості, сам по собі, без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачем у встановленому розмірі, не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, а також укладення кредитного договору, адже будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано, і нічим іншим не підтверджується та його правильність неможливо перевірити.
Внаслідок недоведеності факту укладення кредитного договору, позовні вимоги АТ «Універсал Банк», що спрямовані на захист права кредитора, задоволенню не підлягають, оскільки факт надання кредитних коштів або кредитної картки із встановленим кредитним лімітом, використання встановленого кредитного ліміту відповідачем, не доводиться наданими позивачем доказами.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, відшкодування судових витрат, понесених позивачем на сплату судового збору при поданні позову до суду, не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-11, 12, 13, 60, 76-80, 89, 128, 141, 258, 259, 265, 354-355 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя Т.О. Кудрявцева