Постанова
Іменем України
10 березня 2021 року
м. Київ
справа № 742/1479/19
провадження № 51-3505 км 20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 грудня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 13 липня 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Манжосівка, Прилуцького району, Чернігівської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 135, частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК)
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 грудня 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 135, частиною 2 статті 286 КК і призначено покарання: за частиною 1 статті 135 КК - у виді позбавлення волі на строк 1 рік; за частиною 2 статті 286 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі частини 1 статті 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Згідно з вироком, 10 березня 2019 року, близько 16 години, ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки ЗАЗ-DAEWOO SENS, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною по вул. Миру, поблизу буд. 70, у смт. Ладан, Прилуцького району в напрямку м. Прилуки, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку перед зміною напрямку свого руху, внаслідок чого не впорався з керуванням автомобілем, виїхав за межі проїзної частини на праве по напрямку свого руху узбіччя, після чого виїхав на тротуар, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який направлявся по тротуару з велосипедом в попутному з автомобілем напрямку. Під час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, які мають ознаки тяжких та знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку із настанням його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 у Прилуцькій центральній районній лікарні.
Крім цього, в порушення вимог Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року, ОСОБА_6 не зупинив керований ним автомобіль, на місці пригоди не залишився, не вжив жодних заходів для надання першої медичної допомоги потерпілому, який перебував у небезпечному для життя стані та був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, маючи при цьому змогу надати останньому таку допомогу. Натомість, після наїзду на пішохода ОСОБА_8 , ОСОБА_6 продовжив рух на своєму автомобілі, проїхавши близько 1км у напрямку руху до м. Прилуки з потерпілим ОСОБА_8 , який перебував затиснутим в пробитому лобовому склі, частково на капоті та частково в салоні автомобіля, після чого скинув потерпілого на узбіччя та зник з місця події, чим завідомо залишив ОСОБА_8 , який перебував в небезпечному для життя стані і був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, без допомоги.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 13 липня 2020 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , не погоджуючись із судовими рішеннями у зв'язку із істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, вимагає їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В обґрунтування зазначеної позиції засуджений посилається, зокрема, на відсутність у його діях об'єктивної та суб'єктивної сторін злочину, передбаченого статтею 135 КК, на що суди не звернули уваги. Крім того, ОСОБА_6 посилається на неправильність визнання стану сп'яніння, в якому він знаходився на момент вчинення інкримінованих йому злочинів, в якості обтяжуючої обставини, адже його вже було притягнуто за цю саму обставину до адміністративної відповідальності, згідно з постановою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 квітня 2019 року.
Засуджений ОСОБА_6 також не погоджується із призначеним покаранням, посилаючись на те, що судами, незважаючи на встановлені пом'якшуючі обставини, а саме: щире каяття у вчиненому, неодноразові заяви про вибачення перед потерпілою і відсутність обтяжуючих обставин, було призначено занадто суворе покарання, яке не відповідає тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та не враховує дані щодо його особи.
Заперечень на касаційні скарги від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав вимоги, зазначені ним у касаційній скарзі.
Захисник ОСОБА_7 підтримав касаційну скаргу свого підзахисного. Вважає, що у діянні ОСОБА_6 відсутній склад злочину, передбачений частиною 1 статті 135 КК, оскільки він залишив потерпілого у людному місці, де йому могли надати допомогу. Крім того, на думку адвоката, притягнення особи до відповідальності за цією статтею КК можливе у випадках, коли особу залишають у небезпеці на місці вчинення кримінального правопорушення. Також погодився з доводами, викладеними у касаційній скарзі, стосовно неправильності визнання судами стану алкогольного сп'яніння як обставини, що обтяжує покарання.
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог касаційної скарги засудженого, вважає їх необґрунтованими, у тому числі, з огляду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого, думку захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Положеннями статті 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
При перевірці кримінального провадження судом касаційної інстанції встановлено, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбачених частиною 1 статті 135, частиною 2 статті 286 КК, ґрунтуються на зібраних у провадженні та досліджених у судовому засіданні доказах, яким суд надав належну оцінку, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону.
Стосовно неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на зміст касаційної скарги, засуджений вважає, що стаття 135 КК не підлягала застосуванню у зв'язку із недоведеністю прямого умислу у його бездіяльності а, отже, недоведеності суб'єктивної сторони злочину.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю та змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення доказування кримінальними процесуальними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Суспільна небезпека кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 135 КК полягає у тому, що людина, яка має можливість надати допомогу іншій людині і тим самим врятувати її від смерті або настання інших тяжких наслідків, не робить цього, що свідчить про низькі моральні якості цієї особи. Злочинність такої бездіяльності підвищується, якщо особа сама поставила іншу особу в небезпечний для життя стан або причетна до події, через яку особа опинилася в такому стані.
За змістом статті 135 КК поставлення в небезпеку виступає як основа для виникнення спеціального обов'язку надати допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.
Об'єктивна сторона залишення в небезпеці характеризується двома видами злочинної бездіяльності: 1) бездіяльність-невтручання, що полягає у невиконанні особою обов'язку щодо надання необхідної допомоги потерпілому, який перебуває у небезпечному для життя стані й позбавлений можливості вжити заходів для самозбереження, коли небезпека виникла незалежно від суб'єкта цього злочину; 2) змішана бездіяльність - бездіяльність щодо надання допомоги потерпілому особою, яка сама поставила його в небезпечний для життя стан.
Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), яку вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність за своїми соціальними та юридичними властивостями тотожна діянню, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.
Кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність настає лише за таких умов:
а) на особу було покладено спеціальний обов'язок вчинити активні дії, якими було б відвернене настання суспільно небезпечного наслідку;
б) у особи була реальна можливість у даній конкретній ситуації вчинити відповідні активні дії і запобігти настанню суспільно небезпечних наслідків.
Обов'язок вчинити певні дії (діяти певним чином) може випливати з різних підстав: із закону або з іншого нормативного акта; із професійних або службових функцій особи; із договору; із родинних відносин; із попередньої поведінки особи, якщо вона своїми діями створює небезпеку для іншої особи і внаслідок цього зобов'язана надати їй допомогу.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК, завжди характеризується прямим умислом щодо самого діяння. Що стосується наслідків, ставлення суб'єкта злочину до них завжди характеризується необережністю (злочинною недбалістю чи злочинною самовпевненістю).
Вольовий момент вчинення злочину, передбаченого статтею 135 КК, полягає у небажанні суб'єкта злочину надати допомогу безпорадній особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними (прагнення уникнути кримінальної відповідальності, небажання обтяжувати себе, байдуже ставлення до долі іншої людини, егоїзм, небажання допомогти через брак часу, неприязнь до потерпілого, легкодухість, ревнощі, помста тощо), але на кваліфікацію вони не впливають.
Моментом закінчення злочину є ухилення від надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Варто зазначити, що для кваліфікації злочину не має значення, чи відвернула би надана винною особою допомога завдання шкоди життю або здоров'ю особи. Навіть у випадках, коли через несумісну з життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа, яка залишила потерпілого в небезпеці, несе відповідальність за статтею 135 КК. Для кваліфікації дій винного за цією нормою кримінального закону не має значення і те, що хтось інший надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в апеляційних скаргах засудженого та його захисника не оспорювалися фактичні дані, які надали можливість суду першої інстанції зробити висновок про доведеність винуватості за статтею 135 КК. Проте, саме суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (частина 1 статті 409 КПК). Суд же касаційної інстанціїпри касаційному розгляді кримінального провадження виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.
Отже, за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, є повністю доведеним той факт, що ОСОБА_6 після вчинення ДТП, не надавши будь-якої допомоги ОСОБА_8 , який унаслідок отриманих тілесних ушкоджень її потребував, не викликавши швидку, не впевнившись у тому, чи прибула швидка, чи було надано потерпілому медичну допомогу, самовільно покинув місце пригоди, залишивши потерпілого у небезпечному для життя стані.
Таким чином, доводи засудженого про те, що в його діях відсутній склад злочину, передбачений частиною 1 статті 135 КК, є неспроможними.
Суду вбачається безпідставним і посилання засудженого ОСОБА_6 на той факт, що стан сп'яніння, у якому він знаходився на момент вчинення злочину, не може вважатися обтяжуючою обставиною, адже цей факт вже був встановлений у порядку адміністративного судочинства, за наслідками чого його вже було притягнуто до адміністративної відповідальності (постанова Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 квітня 2019 року).
Судами першої та апеляційної інстанції зазначений довід сторони захисту було розглянуто та, зокрема, встановлено, що відповідальність за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) жодним чином не виключає можливості притягнення особи до кримінальної відповідальності, а, більш того, констатує факт перебування ОСОБА_6 під час вчинення інкримінованих йому злочинів у стані алкогольного сп'яніння, що суд беззаперечно визнав обставиною, яка відповідно до статті 67 КК обтяжує покарання. Апеляційний суд, крім цього обґрунтовано зазначив, що стан сп'яніння, зазначений як фактична обставина інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, не є кваліфікуючою за ознаками діяння, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, а притягнення засудженого до адміністративної відповідальності за порушення пункту 2.9 Правил Дорожнього Руху ніяким чином не спростовує констатацію такої обтяжуючої обставини у кримінальному провадженні, яка у сукупності з іншими врахована при призначенні покарання.
Колегія суддів погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанції та зазначає, що згідно з положеннями частини 4 статті 67 КК, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена у статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, яка впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз ураховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує. Винятків із цього правила у КК не передбачено. За наведених обставин убачається, що перебування ОСОБА_6 у стані алкогольного сп'яніння, з огляду на фактичні обставини справи, встановлені судом, не утворює собою частину об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, не є невід'ємною складовою суспільно небезпечного діяння, яке перебуває у причинному зв'язку із суспільно небезпечними наслідками, а характеризує суб'єкта злочину, його психофізичний стан під час вчинення суспільно небезпечного діяння як обставина, яка обтяжує покарання, відповідно до пункту 13 частини 1 статті 67 КК. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (справа № 682/956/17, провадження № 13-31кс19).
Не знаходить свого підтвердження у матеріалах кримінального провадження й довід засудженого ОСОБА_6 щодо неврахування судами при призначенні покарання таких пом'якшуючих обставин, як щире каяття у вчиненому, неодноразові заяви про вибачення перед потерпілою, внаслідок чого було призначено занадто суворе покарання, яке не відповідає тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та не враховує дані щодо його особи.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що судами першої та апеляційної інстанції при призначенні покарання ОСОБА_6 враховано відповідні приписи закону України про кримінальну відповідальність. Так, при вирішенні питання про наявність обставин, які пом'якшують покарання, місцевий суд зазначив, що щире каяття, яке було зазначено пом'якшуючою обставиною у складеному щодо ОСОБА_6 обвинувальному акті, припускає критичну оцінку особою своєї злочинної поведінки шляхом визнання вини й готовності нести кримінальну відповідальність. Проте, в судовому засіданні ОСОБА_6 повідомив про своє розкаяння неусвідомлено та не щиро, озвучивши це лише на словах, не підтверджених жодними діями як-то висловлення співчуття родині загиблого, вибачення перед потерпілою, відшкодування заподіяної їй матеріальної чи моральної шкоди, а вину свою визнав таким чином, що підтвердив лише очевидність скоєння ним на тротуарі наїзду на пішохода. Судом апеляційної інстанції також було враховано і позицію потерпілої, яка у поясненнях повідомила, що шкода їй ні моральна, ні матеріальна не відшкодована та просила застосувати до ОСОБА_6 найсуворішу з можливих міру покарання.
Таким чином, під час касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 колегією суддів не встановлено істотних порушень кримінального процесуального закону, які могли б потягнути неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а, отже, підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 за доводами, викладеними у ній,Суд не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 грудня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 13 липня 2020 року залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3