Постанова
Іменем України
15 березня 2021 року
м. Київ
справа № 175/3460/17
провадження № 61-10099св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Новоолександрівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області, Дніпровська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., від 28 травня 2020 року.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області, Дніпровська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про встановлення факту постійного проживання та визнання права власності на домоволодіння.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що його дружина ОСОБА_2 була медичним працівником Новоолександрівської сільської ради, якій у 2001 році було надано у постійне користування житловий будинок АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована за вказаною адресою.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
Вказаний житловий будинок перебуває на балансі сільської ради, однак правовстановлюючі документи на нього відсутні.
ОСОБА_1 зазначав, що на теперішній час він продовжує проживати у вказаному будинку, добросовісно та безперервно більше десяти років володіє та відкрито користується цим будинком, підтримує його у належному стані, постійно проводить ремонти та газифікував його.
З причин відсутності права власності на житловий будинок з 2008 року він не може зареєструвати своє місце проживання і до цього часу не має зареєстрованого місця проживання.
Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_1 просив суд встановити факт його постійного проживання з березня 2001 року до 14 травня 2019 року у будинку АДРЕСА_1 , визнати за ним право власності на будинок АДРЕСА_1 , який складається з: А-1 - житлового будинку з ганком, житловою площею 30,7 кв. м, загальною площею 53,3 кв. м; Б - погрібу з шийкою; В - сараю; Г - вбиральні; № 1-5, І - споруди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, у складі судді Реброва С. О., від 14 травня 2019 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 з березня 2001 року до 14 травня 2019 року у будинку АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на будинок АДРЕСА_1 , який складається з: А-1 - житлового будинку з ганком, житловою площею 30,7 кв. м, загальною площею 53,3 кв. м; Б - погрібу з шийкою; В - сараю; Г - вбиральні; № 1-5, І - споруди.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт проживання позивача у спірному будинку знайшов своє підтвердження у судовому засіданні. Позивач добросовісно заволодів ним і продовжує відкрито володіти ним. Володілець ставиться до цього майна як до власного, а саме: експлуатує його, вживає необхідні заходи для утримання майна у належному стані і безперервно володіє житловим будинком.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2020 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заявлених позовних вимог.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).
Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.
Позивачем не доведено, а судом не встановлено законності будівництва об'єкта щодо якого виник спір. Посилання місцевого суду на те, що позивач проводив ремонт спірного об'єкту, здійснив його газифікацію не підтверджено жодними доказами.
Позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й наявності у нього добросовісності такого володіння.
Колегія суддів апеляційного суду відхилила доводи позивача, як підставу для набуття за ним права власності за набувальною давністю на спірне майно, про відсутність у нього у власності іншого житла, оскільки, він реалізуючи свої законні права, визначені статтею 319 ЦК України, за договором купівлі-продажу від 22 серпня 2003 року продав належну йому квартиру.
Крім того, з період серпня 2008 року до 20 вересня 2017 року, тобто з моменту зняття позивача з реєстраційного обліку за останнім місцем реєстрації і до часу звернення його до суду із зазначеним позовом становить менше 10 років, що не відповідає положенням статті 344 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2020 року та залишити в силі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом повно і всебічно не з'ясовано обставини справи.
Ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 915/962/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 465/6560/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 645/2540/17-ц.
Апеляційний суд помилково керувався правової позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
21 вересня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
10 березня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Письмові пояснення щодо касаційної скарги
Новоолександрівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області у поясненнях щодо касаційної скарги вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Відповідач звертає увагу, що Верховний Суд у постановах від 02 серпня 2019 року у справі № 915/962/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 465/6560/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 645/2540/17-ц керувався правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 11 грудня 1987 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі сільської ради, однак правовстановлюючі документи на нього відсутні, що підтверджується довідкою комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області» (т.1 а. с. 7).
Відповідно до довідки Новоолександріської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 25 листопада 2016 року № 8119 ОСОБА_2 з 19 березня 2001 року була зареєстрована за вищевказаною адресою (т. 1 а. с. 6).
Рішенням Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 09 квітня 2004 року ОСОБА_2 передано безкоштовно у приватну власність для введення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 0,25 га, що розташована на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 144).
Висновком Дніпропетровського районного відділу земельних ресурсів від 15 червня 2004 року № 1799 визнано за можливе передати у приватну власність земельну ділянку площею 0,2500 га, у тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, за рахунок земель житлової забудови, за адресою: АДРЕСА_1 у межах населеного пункту на території Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області (т. 1 а. с. 146).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла (т. 1 а. с. 5).
Згідно матеріалів спадкової справи, окрім позивача, інші спадкоємці за законом після смерті ОСОБА_2 , які б прийняли спадщину або мали право на обов'язкову частку у спадщині відсутні.
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили обставини про те, що ОСОБА_1 з 2001 року по теперішній час проживає у будинку АДРЕСА_1 .
З технічного паспорту на будинок вбачається, що будинок АДРЕСА_1 та більша частина приналежних до нього споруд побудовані у 1977 році (т. 1 а. с. 129 - 138).
Інвентаризаційна справа на об'єкт вперше була заведена 11 липня 2017 року, у день складання технічного паспорту. З договору про надання послуг з технічної інвентаризації вбачається, що технічну інвентаризацію спірного об'єкта нерухомого майна замовив ОСОБА_1 .
За відомостями комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області» станом на 31 грудня 2012 року (до дня передачі повноважень з реєстрації права власності іншим суб'єктам згідно з Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») архівна справа та інформація про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно відсутня.
Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 08 листопада 2007 року земельна ділянка, яка підлягала відведенню ОСОБА_2 вільна від забудови (т. 1 а. с. 153 - 154).
Згідно акту обстеження від 16 лютого 2008 року ділянка повністю використовується для культурного землеробства (т. 1 а. с. 151).
Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 30 липня 2003 року вбачається, що до часу укладення цього договору у позивача та його дружини у власності знаходилась квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2 а. с. 17).
З копії паспорта позивача вбачається, що до 19 серпня 2008 року він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 14).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача дійсно порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
За правилами статті 392 ЦК Українипозов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.
У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 зроблено висновок, що за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Таким чином, з огляду на те, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи в який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статті 392 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, якадобросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).
Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю необхідно враховувати, що позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб набути право власності на нього.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі
№ 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Встановивши, що позивач не довів наявність у нього права власності на спірне домоволодіння та умов для набуття такого права за набувальною давністю, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Доводи заявника про те, що апеляційний суд помилково керувався правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а ухвалюючи нове рішення у справі не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 915/962/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 465/6560/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 645/2540/17-ц колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.
Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України, зокрема статті 344 ЦК України, у різних справах з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Крім того, Верховний Суд у постановах від 02 серпня 2019 року у справі № 915/962/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 465/6560/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 645/2540/17-ц керувався правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
Разом з цим, апеляційний суд, у справі яка є предметом перегляду, також керувався висновками щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Апеляційний суд відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді А. І. Грушицький
В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко