Ухвала
Іменем України
10 березня 2021 року
м. Київ
справа № 463/5588/16-ц
провадження № 61-18802ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М., розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк», яка підписана представником Блажевським Петром Івановичем, на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2019 року у складі судді: Гирича С. В., та постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Личаківський відділ державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню,
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк», банк), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., Личаківський відділ державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню.
Позовна заява мотивована тим, що 08 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено два виконавчих написи, зареєстровані в реєстрі за № 18358 та № 18360, згідно яких запропоновано звернути стягнення на відпочинково-розважальний заклад на АДРЕСА_1 загальною площею 571,2 кв. м, який відповідно до свідоцтва про право власності на відпочинково-розважальний заклад № НОМЕР_1 , виданого 08 лютого 2011 року Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, належить на праві спільної часткової власності шістьом фізичним особам: ОСОБА_2 - 3/20 ідеальних частин, ОСОБА_3 - 3/20, ОСОБА_4 -3/20, ОСОБА_1 - 3/20, ОСОБА_5 - 4/20, ОСОБА_6 - 4/20.
При вчиненні оспорюваних виконавчих написів не було дотримано положень чинного законодавства. Зокрема, вчинення оспорюваних виконавчих написів здійснювалося на основі договорів іпотеки з застереженнями про задоволення вимог Іпотекодержателя від 18 травня 2007 року. А згідно пункту 1.2 вказаних договорів іпотеки предметом іпотеки є нежитлові приміщення загальною площею 390,7 кв. м, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . Натомість приватним нотаріусом Чуловським В. А. вчинено оскаржувані виконавчі написи на договорах іпотеки на відпочинково-розважальний заклад загальною площею 571,2 кв. м, що у АДРЕСА_1 , що свідчить про те, що виконавчі написи накладено на майно, яке не є предметом іпотеки.
Позивачуказував, що порушено вимоги статті 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки з дня виникнення права вимоги по основних зобов'язаннях за кредитними договорами, на забезпечення виконання зобов'язань за якими було укладено договори іпотеки, минуло більше трьох років, а тому вчинення оскаржуваних виконавчих написів на таких договорах іпотеки суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак оспорювані виконавчі написи були вчинені нотаріусом під час існування судових спорів з боржниками, в тому числі, і щодо розміру заборгованості за вищезазначеними кредитними договорами, що спростовує безспірність заборгованості боржника.
ОСОБА_1 просив визнати такими, що не підлягають виконанню виконавчі написи, вчинені 08 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., зареєстровані в реєстрі за № 18358 та № 18360, про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: відпочинково-розважальний заклад на АДРЕСА_1 , загальною площею 571,2 кв. м.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис вчинений, 08 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., зареєстрований в реєстрі за № 18358, про звернення стягнення на нерухоме майно: відпочинково-розважальний заклад, загальною площею 571,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис вчинений 08 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., зареєстрований в реєстрі за № 18360, про звернення стягнення на нерухоме майно: відпочинково-розважальний заклад, загальною площею 571,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, в частині першій статті 35 Закону «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Тобто законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно письмово повідомити боржника про виконання порушеного зобов'язання у певний строк та попередити про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Вказані вимоги є імперативними і не виконуються на розсуд стягувача. Банк долучив вимоги про усунення порушень від 25 серпня 2016 року, які скеровувалися боржникам цінним листом 01 вересня 2016 року. Разом з тим, як у матеріалах справи, так і в матеріалах, які стали підставою видачі виконавчого напису даних про те, що такі повідомлення були вручені боржникам, немає. Отже, на час вчинення виконавчого напису, нотаріус не мав жодної інформації про те, що такі повідомлення були вручені боржникам, щоб вони протягом 30 днів усунули порушення зобов'язань. Таким чином, недотримання 30-денного строку для усунення недоліків вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у березні 2018 року позивач також звернувся до суду із позовом до відповідачів про звернення стягнення на цей же предмет іпотеки по АДРЕСА_1 площею 571.20 кв. м в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 564 від 18 серпня 2007 року, яку станом на 01 жовтня 2017 року він визначив у розмірі 198 981,60 євро. На час вчинення виконавчого напису нотаріус не мав жодної інформації про вручення боржникам вимог про усунення порушень від 25 серпня 2016 року. По частині заборгованості, яку врахував нотаріус, спливла позовна давність, оскільки з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років. В той же час, апеляційна скарга взагалі не містить доводів, які б спростовували вищенаведені обставини, які стали правовою підставою для задоволення позову судом першої інстанції.
Апеляційний суд зазначив, що доводи позивача про незаконне нарахування процентів за користування кредитом після пред'явлення АТ «Альфа-Банк» вимог про усунення порушень відповідачем жодним чином не спростовані, а тому доводи апеляційної скарги про безспірність заборгованості боржників перед банком не відповідають фактичним обставинам справи. Апеляційний суд зробив висновок про те, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам у справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
АТ «Альфа-Банк» 14 грудня 2020 року засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Блажевським П. І. , на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року продовжено АТ «Альфа-Банк» строк на усунення недоліків касаційної скарги.
Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 14 грудня 2020 року ці недоліки було усунуто, зокрема, надано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та уточнену касаційну скаргу, у якій АТ «Альфа-Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
У клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження АТ «Альфа-Банк» просить поновити строк, мотивуючи тим, що як свідчить конверт, адресований Львівським апеляційним судом АТ «Альфа-Банк», постанову апеляційного суду засобами поштового зв'язку направлено банку 13 листопада 2020 року. Тому особа, яка подала касаційну скаргу, просить моментом отримання оскарженої постанови вважати 13 листопада 2020 року та з урахуванням вихідних днів, останнім днем тридцятиденного строку є 14 грудня 2020 року, коли й було здано касаційну скаргу на пошту. На підтвердження указаних обставин суду надано ксерокопію конверта (надісланого простою поштовою кореспонденцією), адресованого Львівським апеляційним судом АТ «Альфа-Банк» 13 листопада 2020 року із відміткою суду Р-1-09.11.2020/423.
Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
У частині другій та третій статті 390 ЦПК України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.
Касаційна скарга мотивована тим, що позовну давність не пропущено, оскільки у даних правовідносинах за домовленістю сторін його збільшено та встановлено тривалістю 10 років. Щодо зміни площі предмету іпотеки, то на підставі частини п'ятої статті 5 Закону України «Про іпотеку» всі реконструйовані, новостворені об'єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору. З посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 у касаційній скарзі АТ «Альфа-Банк» зазначає, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Спростовує безспірність заборгованості боржника той факт, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядається по суті спір щодо розміру цієї заборгованості.
Вказує, що при вчиненні виконавчого напису нотаріусом та стягувачем було дотримано усіх вимог законодавства, що ставляться до указаної нотаріальної дії. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є повністю необґрунтованими, заявленими з порушенням та невідповідністю обставинам справи та спростовуються наведеним та доказами, а тому не підлягають задоволенню. Підставою, на якій подається касаційна скарга АТ «Альфа-Банк» зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушенням судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, де суд зробив висновок, що суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Також суд зазначив, що сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, позаяк спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб'єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, а за об'єктивним закріпленням такого виду заборгованості у Переліку. Також, АТ «Альфа-Банк» у касаційній скарзі посилається на постанови Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що на 08 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А. було вчинено два виконавчих написи, що зареєстровані в реєстрі за №18358 та № 18360, згідно яких запропоновано звернути стягнення на відпочинково-розважальний заклад загальною площею 571,2 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно відповідно до свідоцтва про право власності на відпочинково-розважальний заклад № НОМЕР_1 , що видане Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики ЛМР 08 лютого 2011 року, належить на праві спільної часткової власності шістьом фізичним особам: ОСОБА_2 - 3/20 ідеальних частин, ОСОБА_3 - 3/20, ОСОБА_4 - 3/20, ОСОБА_1 - 3/20, ОСОБА_5 - 4/20, ОСОБА_6 - 4/20. Банк просив за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, задовольнити вимоги стягувача у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання/неналежного виконання боржником ОСОБА_1 умов кредитного договору за період з 01 лютого 2014 року по 19 серпня 2016 року, а саме: заборгованості за кредитом 57 445,90 євро; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 29 508,36 євро (загальна сума заборгованості становить 86 954,26), а також задовольнити вимоги стягувача у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання/неналежного виконання боржником умов кредитного договору за період з 01 січня 2014 року по 19 серпня 2016 року, а саме: заборгованості за кредитом 58 713,37 євро; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 32 308,38 (загальна сума заборгованості становить 91 021,75 євро).
На час вчинення виконавчих написів існувало рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 листопада 2015 року відповідно до якого за позовом ПАТ «Альфа банк»до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 задоволено позов і звернено стягнення на предмет іпотеки, площею 390,7 кв. м, в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 563 від 18 травня 2007 року, яка станом на 01 вересня 2013 року складалася із заборгованості за кредитом в сумі 609 128,40 грн; заборгованості за відсотками в сумі 62 701,02 грн, та пені в розмірі 5 038,26 грн. Вказане рішення суду колегією суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2016 року частково змінено, доповнено початковою ціною для реалізації «не нижче 754 487,50 грн».
На час видачі виконавчих написів у Личаківському районному суду м. Львова перебувала на розгляді справа за позовом ПАТ «Альфа банк» до одного із відповідачів - ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за цим же кредитним договором, яка станом на 23 вересня 2016 року банком була визначена як заборгованість: за кредитом в розмірі 58 713,37 євро, за відсотками - 3 198,38 євро, пенею - 17 285,64 євро.
Уматеріалах справи та в матеріалах, які стали підставою для видачі виконавчого напису, відсутні дані про вручення боржникам вимоги про усунення порушень від 25 серпня 2016 року.
Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 18 ЦК України).
Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 87 Закону України «Про нотаріат»).
У частині першій статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Відповідно до абзацу 7 частини першої статті 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника.
У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року в справі № 6-887цс17 зроблено висновок, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності».
У частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 та постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 є необґрунтованим і не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити акціонерному товариству «Альфа-Банк» строк на касаційне оскарження рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства «Альфа-Банк», яка підписана представником Блажевським Петром Івановичем, на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Личаківський відділ державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
Н. О. Антоненко
М. М. Русинчук