Постанова
Іменем України
10 березня 2021 року
м. Київ
справа № 522/16044/20
провадження № 61-900св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником Завальнюком Дмитром Юрійовичем , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року в складі судді: Шенцевої О. П., та постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Погорєлової С. О., Князюка О. В.,
Короткий зміст вимог заяви
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа: ОСОБА_2 .
Заява мотивована тим, що постійно страждає від психологічного, а останнім часом економічного та фізичного насилля від свого чоловіка, яке відбувається на очах спільних малолітніх дітей. ОСОБА_2 навідується на адресу проживання ОСОБА_1 , доводить її до нервових зривів, забирає особисті речі та документи заявниці, застосовує фізичну силу проти жінки у присутності неповнолітніх дітей. ОСОБА_1 зверталась до правоохоронних органів та дільничного з заявами щодо вжиття заходів стосовно протиправних дій чоловіка. У зв'язку із діями чоловіка, страждають неповнолітні діти, які є свідками застосування проти матері фізичного та психологічного насилля. ОСОБА_2 систематично принижує, доводить до нестабільного нервового стану, після чого викликає поліцію та швидку допомогу, з метою госпіталізувати ОСОБА_1 до психічної лікарні. ОСОБА_2 з метою завдання моральних та фізичних страждань заявниці, виганяє жінку з постійного місця проживання, погрожує завданням тілесних ушкоджень у разі звернення до правоохоронних органів заявниці, використовує у спілкуванні лайку, перешкоджає нормальному спілкуванню та догляду за дитиною з інвалідністю, яка перебуває на утриманні ОСОБА_1
ОСОБА_1 просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 на строк 6 місяців із відповідними заходами тимчасового обмеження його прав, а саме:
заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ;
заборонити вести листування, телефоні переговори з ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто або через третіх осіб.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задоволено.
Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_4 строком на шість місяців.
Встановлено наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_4 відносно ОСОБА_1 :
заборонено ОСОБА_4 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;
заборонено ОСОБА_4 вести листування, телефоні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто або через третіх осіб.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що поведінка ОСОБА_2 негативно впливає на стан здоров'я та психоемоційний стан неповнолітніх дітей, та ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами справи, письмовими доказами, наданими представником заявниці в судовому засіданні для огляду. Доводи заінтересованої особи не спростовують фактів, наведених заявницею у заяві про видачу обмежувального припису, доказів, які б спростовували доводи заявниці та її представника для огляду суду не надані. З огляду на викладене, звертаючи увагу на триваючий та системний характер насильницьких дій ОСОБА_2 , суд вважав доведеним ризик продовження застосування ОСОБА_2 домашнього насильства по відношенню до заявниці та з метою захисту прав і свобод заявниці, суд вважає за необхідне задовольнити заяву у повному обсязі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Завальнюка Д. Ю. залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 вчиняє фізичне та психологічне насильство, яке відображається, як на самій заявниці, так і впливає на неповнолітніх дітей, які мешкають разом з нею. Заявниця неодноразово зверталася до правоохоронних органів з заявами про вчинення насильства у сім'ї, в яких вона порушувала питання про знущання останнім над нею в присутності неповнолітньої дочки ОСОБА_5 шляхом застосування морального й психологічного тиску, що знаходило своє підтвердження.
Апеляційний суд зазначив, що враховуючи скорочені строки розгляду заяви про видачу обмежувального припису, специфіку характеру та предмету правовідносин, які складаються між заявником та заінтересованою особою, необхідності оцінки ризиків для життя і здоров'я учасників таких правовідносин, заявник та заінтересована особа не позбавлені можливості надавати докази на підтвердження обставин, якими обґрунтована заява про видачу обмежувального припису та на підтвердження заперечень на заяву під час розгляду справи в апеляційній інстанції, а суд апеляційної інстанції - досліджувати надані докази з дотриманням вимог частини третьої статті 367 ЦПК України. Тому апеляційний суд приєднав до справи та прийняв до уваги витяг ЄРДР від 16 жовтня 2020 року за зверненням ОСОБА_1 із заявою від 15 жовтня 2020 року про порушення ОСОБА_2 правил обмежувального припису встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року з правовою кваліфікацією дій ОСОБА_2 за статтею 390-1 КК України та висновок спеціаліста психолога ОСОБА_6 за результатами психологічного дослідження від 17 листопада 2020 року, згідно якого у заявниці та її дочки 12 років ОСОБА_5 психоемоційний стан здоров'я систематично підлягає негативному впливу домашнього насильства (економічного та психологічного) з боку ОСОБА_2 , чоловіка ОСОБА_1 , про що свідчать виявлені психологічні порушення і психосоматичні зміни стану здоров'я ОСОБА_1 та її дітей, агресивна поведінка і домашнє насильство ОСОБА_2 негативно впливає на соматичне здоров'я, психо-емоційний стан і віковий розвиток дітей, які і крім цього апріорі мають затримки у психічному розвитку у зв'язку з дитячою інвалідізацією. Результатом перенесених гострих і хронічних стресових розладів, став розвиток психо-соматичної симптоматики і психо-емоційних порушень з утворенням так званого психо-соматичного «порочного кола», коли моральні страждання і глибокі душевні хвилювання є причиною психо-соматичних та соматичних розладів, які в свою чергу є джерелом нових моральних страждань і глибоких душевних хвилювань, також підсилюючі існуючі моральні страждання і глибокі душевні переживання ОСОБА_1 та її дітей. Тобто чітко прослідковується причино-наслідковий зв'язок між систематичними стресовими ситуаціями домашнього насильства з боку ОСОБА_2 і станом ОСОБА_1 , доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 і сина ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Точно встановити ступінь негативного впливу сімейного насильства та агресивної поведінки ОСОБА_2 на стан здоров'я і психологічний розвиток його сина ОСОБА_8 не є можливим, однак з високою часткою вірогідності можна стверджувати, що цей вплив є однозначно негативним і таким, що поглиблює хворобливий стан дитини-інваліда. Даний висновок складений за результатами психологічного діагностичного дослідження, проведеного у відповідності з професійними психологічними нормами, включаючи етичні професійні норми. Рекомендовано: психологічна корекція сімейних взаємовідносин, стресового стану ОСОБА_1 , дочки ОСОБА_5 . Показана комплексна психологічна і фармакологічна корекція, рекомендовано спеціалістам органів опіки та піклування приділити прискіпливу увагу ситуації, що склалась, сприяти усуненню причин, які викликали негативний психо-емоційний стан ОСОБА_1 та її дітей.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не набув статусу «кривдника», оскільки не притягувався до відповідальності за вчинення домашнього насильства, не є обґрунтованими, оскільки сам по собі факт не притягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об'єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19).
Доводи апеляційної скарги відносно того, що обмежувальним приписом порушуються права апелянта, як батька неповнолітніх дітей щодо спілкування з дітьми та їх виховання є неспроможними, оскільки тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом установлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом утручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі встановлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, ураховуючи, що ці заходи пов'язані з протиправною поведінкою такої особи (постанова Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19).
Аргументи учасників справи
У січні 2021 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св 18), від 14 січня 2020 року у справі № 754/6995/19 (провадження № 61-16980св19), від 30 січня 2020 року у справі № 545/744Л9 (провадження № 61-13514св19), від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження № 61-1501св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 336/5627/19 (провадження № 61-1585св20) та від 16 квітня 2020 року у справі № 336/992/18 (провадження № 61-43878св18). Наявність між батьками спору про визначення місця проживання дітей таї порядку участі у їх вихованні, не може розцінюватись як насильство в сім'ї. Звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не підтверджують факт вчинення домашнього насильства. Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. У порушення статті 81 ЦПК України заявник не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства щодо неї з боку ОСОБА_2 , а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв'язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису.
Відсутній висновок щодо застосування пункту 9 частини першої статті 1 Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а саме - оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
На стадії апеляційного провадження було приєднано докази, які виникли після ухвалення рішення суд першої інстанції. Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18).
ОСОБА_2 не був повідомлений про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції.
За адресою АДРЕСА_1 проживають малолітні діти ОСОБА_2 . Крім того ОСОБА_2 є власником зазначеної квартири. Тому рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року обмежило права батька на спілкування із дітьми.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ОСОБА_4 про зупинення дії рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 03 лютого 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:
суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 14 .січня 2020 року у справі № 754/6995/19 (провадження № 61-16980св19), від 30 січня 2020 року у справі № 545/744/19 (провадження № 61-13514св19), від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 336/5627/19 (провадження № 61-1585св20), від 16 квітня 2020 року у справі № 336/992/18 (провадження № 61/43878св18);
відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 26 червня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ВДРАЦС Одеського МУЮ зареєстровано шлюб.
У подружжя є діти: дочка ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Спільне життя у подружжя не склалось у зв'язку з психологічним, а останнім часом і фізичним насиллям з боку чоловіка, яке відбувалось на очах малолітньої та неповнолітньої дитини з інвалідністю.
08 вересня 2020 року ОСОБА_1 у черговий раз ставши жертвою домашнього психологічного, економічного та фізичного насилля з боку чоловіка ОСОБА_2 , подала заяву-повідомлення про вчинення кримінального правопорушення за статтею 120 та статтею 126 КК України, та заяву-повідомлення про вчинення кримінального правопорушення за частиною першою статті 185 КК України, що підтверджується копіями заяв про вчинення кримінального правопорушення та талонів-повідомлень до Єдиного обліку № 43951 та № 43951 доданих до матеріалів цивільної справи.
Поведінка ОСОБА_2 негативно впливає на стан здоров'я та психоемоційний стан неповнолітніх дітей, та ОСОБА_1 .
Апеляційний суд приєднав до справи та прийняв до уваги витяг ЄРДР від 16 жовтня 2020 року за зверненням ОСОБА_1 із заявою від 15 жовтня 2020 року про порушення ОСОБА_2 правил обмежувального припису встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року з правовою кваліфікацією дій ОСОБА_2 за статтею 390-1 КК України.
Апеляційний суд приєднав до справи та на підставі висновку спеціаліста психолога ОСОБА_6 за результатами психологічного дослідження від 17 листопада 2020 року встановив, що у заявниці та її дочки 12 років ОСОБА_5 психоемоційний стан здоров'я систематично підлягає негативному впливу домашнього насильства (економічного та психологічного) з боку ОСОБА_2 , чоловіка ОСОБА_1 , про що свідчать виявлені психологічні порушення і психосоматичні зміни стану здоров'я ОСОБА_1 та її дітей, агресивна поведінка і домашнє насильство ОСОБА_2 негативно впливає на соматичне здоров'я, психо-емоційний стан і віковий розвиток дітей, які і крім цього апріорі мають затримки у психічному розвитку у зв'язку з дитячою інвалідізацією. Результатом перенесених гострих і хронічних стресових розладів, став розвиток психо-соматичної симптоматики і психо-емоційних порушень з утворенням так званого психо-соматичного «порочного кола», коли моральні страждання і глибокі душевні хвилювання є причиною психо-соматичних та соматичних розладів, які в свою чергу є джерелом нових моральних страждань і глибоких душевних хвилювань, також підсилюючі існуючі моральні страждання і глибокі душевні переживання ОСОБА_1 та її дітей. Тобто чітко прослідковується причино-наслідковий зв'язок між систематичними стресовими ситуаціями домашнього насильства з боку ОСОБА_2 і станом ОСОБА_1 , доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 і сина ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Точно встановити ступінь негативного впливу сімейного насильства та агресивної поведінки ОСОБА_2 на стан здоров'я і психологічний розвиток його сина ОСОБА_8 не є можливим, однак з високою часткою вірогідності можна стверджувати, що цей вплив є однозначно негативним і таким, що поглиблює хворобливий стан дитини-інваліда. Даний висновок складений за результатами психологічного діагностичного дослідження, проведеного у відповідності з професійними психологічними нормами, включаючи етичні професійні норми. Рекомендовано: психологічна корекція сімейних взаємовідносин, стресового стану ОСОБА_1 , дочки ОСОБА_5 . Показана комплексна психологічна і фармакологічна корекція, рекомендовано спеціалістам органів опіки та піклування приділити прискіпливу увагу ситуації, що склалась, сприяти усуненню причин, які викликали негативний психо-емоційний стан ОСОБА_1 та її дітей.
Позиція Верховного Суду
Згідно частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) зазначено: «Відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. За змістом статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18 зазначено, що:
«при цьому апеляційним судом обґрунтовано відхилено клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.03.2019 № 615/0/45-19 через те, що цей витяг датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції, тобто це доказ, який взагалі не існував на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.
Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15».
Як свідчить аналіз оскарженої постанови апеляційний суд приєднав до справи та прийняв до уваги витяг ЄРДР від 16 жовтня 2020 року за зверненням ОСОБА_1 із заявою від 15 жовтня 2020 року про порушення ОСОБА_2 правил обмежувального припису встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року з правовою кваліфікацією дій ОСОБА_2 за статтею 390-1 КК України та висновок спеціаліста психолога ОСОБА_6 за результатами психологічного дослідження від 17 листопада 2020 року.
Суд апеляційної інстанції: не врахував, що під час апеляційного перегляду суд перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції; не звернув уваги на те, що частина третя статті 367 ЦПК України стосується доказів, які існували на момент ухвалення рішення суду першої інстанції; безпідставно приєднав до матеріалів справи та послався на докази, які виникли після ухвалення рішення суду першої інстанції. Тому зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Згідно частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки встановлено підстави для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, то інші підстави відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції не аналізує.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не був повідомлений про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції. Згідно пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Аналіз апеляційної скарги свідчить, що ОСОБА_2 не зазначав про те, що не був повідомлений про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції (а. с. 49-55).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду не відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18. Колегія суддів вважає, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником Завальнюком Дмитром Юрійовичем , задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року скасувати.
Передати справу № 522/16044/20 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанціїпостанова Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов