Справа № 182/4540/20
Провадження № 2/0182/634/2021
Іменем України
16.03.2021 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Рунчевої О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Акціонерного Товариства «Укрсиббанк» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
Позивач 10 серпня 2020 року звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з вищезазначеним позовом, просив суд:
- стягнути з Військовій частині НОМЕР_1 на його користь у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок порушення чинного законодавства України «Про захист персональних даних», у розмірі 42 грн. 70 коп.;
- стягнути з Акціонерного товариства «Укрсиббанк» на його користь у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок порушення чинного законодавства України «Про захист персональних даних» та Інструкції «Про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів», затвердженої Постановою правління Національного Банку України № 492 від 12.11.2003 року, у розмірі 42 грн. 70 коп.;
- стягнути з Військовій частині НОМЕР_1 на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення чинного законодавства України «Про захист персональних даних», у розмірі 5100 грн.;
- стягнути з Акціонерного товариства «Укрсиббанк» на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення чинного законодавства України «Про захист персональних даних», у розмірі 5 100 грн.
В обґрунтування позову посилається на наступне.
24 липня 2020 року йому стало відомо, що 25 червня 2020 року відділенням Акціонерного товариства «Укрсиббанк», що розташоване у м. Новомосковськ без його відома, згоди чи дозволу, на його ім'я було відкрито картковий рахунок НОМЕР_2 .
26 червня 2020 року на вказаний вище рахунок Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання платіжного доручення № 2141 від 22 червня 2020 переведено грошові кошти у розмірі 13 229 грн., 74 коп., про що його ані Банком ані Військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено не було.
Про факт наявності цього відкритого рахунку та факт зарахування на нього вказаної суми коштів він дізнався випадково 24 липня 2020 року, коли звернувся із заявою до Банку з приводу добровільного виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 182/787/20 від 12 травня 2020 року, яке станом на момент його звернення та день відкриття рахунку не набуло законної сили.
Тривалий час він намагався отримати роз'яснення від Банку з приводу його протизаконних дій, однак обґрунтованої відповіді йому надано не було. Він лише отримав лист, що рахунок було відкрито з причини того, що Військова частина НОМЕР_1 ввела в оману Банк.
Посилаючись на ст. 4 Закону України «Про Банки та Банківську діяльність», ст.ст. 2,7 Закону України «Про національний Банк України» та положення Інструкції «Про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів», затвердженої Постановою правління Національного Банку України від 12.11.2003 року за № 492 вважає, що Банк незаконно передав Військовій частині НОМЕР_1 його персональні дані.
Оскільки його особистої згоди на такі дії - відкриття на його ім'я рахунку, обробку, зберігання та передачу третім особам його персональних даних, не було, вважає, що відповідачами було порушено норми Закону України «Про захист персональних даних».
З 06 вересня 2018 року він не є співробітником Збройних сил України та не перебуває з Військовою частиною НОМЕР_1 у жодних відносинах.
Ще 18 лютого 2019 року він закрив рахунок у Акціонерному товаристві «Укрсиббанк» для виплати заробітної плати та прирівняних до неї виплат. Крім того, 31 березня 2020 року він звернувся з листом вимогою, в якому у зв'язку з закриттям усіх рахунків у банку та небажанні в подальшому користуватися будь-якими послугами банку, вимагав видалити усі його персональні дані у паперовій та електронній формі. Додатково він відізвав згоду на обробку, збір та зберігання його персональних даних, яку надавав, коли був клієнтом Банку. Згодом ним було отримано відповідь Банку щодо виконання його вимог.
Враховуючи вказане вважає, що дії відповідачів є протизаконними, такими, що порушують його конституційні права, вимоги Закону України «Про захист персональних даних», вимоги Інструкції «Про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів», затвердженої Постановою правління Національного Банку України від 12.11.2003 року за № 492 та інші.
На його неодноразові звернення до Нікопольського відділення Банку з вимогою закрити всі незаконно відкриті рахунку отримував відмови та роз'яснення, що він має з цього питання особисто з'явитись у відділення Банку у м. Новомосковськ.
Зазначає, що такі дії відповідачів завдали йому неймовірних моральних та душевних страждань Він не міг повірити, що такі дії можливі в демократичному суспільстві у країні, де згідно Конституції діє принцип Верховенства Права
В нього своє життя, свої плати і раптом йому навязали необхідність їхати в інше мість для того, щоб закрити банківський рахунок, який він не відкривав, який відкрили безз його відома, ще й проводити банківські операції.
В період з 24 липня 2020 року по 29 липня 2020 року він не міг спати, їсти, навіть декілька разів просто плакав, адже фактично принизили його честь та гідність.
Внаслідок протизаконних дій відповідачів він відчував себе приниженим, нікчемним та абсолютно не захищеним від таких дій, державою в якій я живу та суверенітет і територіальну цілісність якої захищав.
Оцінюючи розмір моральної шкоди він виходив з того, що така сума повинна мати виховний та профілактичних характер без мети особистого збагачення, тому просив стягнути з кожного з відповідачів моральну шкоду у розмірі 5 100 грн., виходячи з приписів статті 18839 КУпАП, яка передбачає відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту персональних даних, тобто триста неоподаткованих мінімумів доходів громадян (17 х 300 = 5 100 грн.).
У подальшому він виїжджав до м. Новомосковськ з метою вирішення вищевказаного питання та закриття всіх рахунків, однак така подорож спричинила йому неймовірних страждань, оскільки він після участі у бойових діях має значні вади здоров'я та дуже тяжко переносить фізичні навантаження. У зв'язку з цим йому довелося приймати знеболюючи медичні засоби.
Крім того, окрім моральних, душевних та фізичних страждань, він витратив власні кошти на квитки, придбання їжі у дорозі та на послуги санвузлу, які у примусовому порядку мають бути компенсовані йому відповідачами.
Враховуючи наведене, він звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою про відкриття провадження від 29 грудня 2020 року позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, що відповідає вимогам ст. 279 ЦПК України. Відповідачам був наданий строк 15 днів з дня отримання ними такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.
26 січня 2021 року на адресу суду від представника Акціонерного Товариства «Укрсиббанк», ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , згідно якого, просить відмовити у задоволенні позову до Акціонерного Товариства «Укрсиббанк», мотивуючи свої заперечення наступним.
Відкриття карткового рахунку позивачу 25 червня 2020 року як і укладення договору банківського рахунку 29 липня 2020 року здійснювалося Банком відповідно до п. 68 Інструкції «Про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів», затвердженої Постановою правління Національного Банку України від 12.11.2003 року за № 492.
15 квітня 2013 року Банк та Військова частина НОМЕР_1 уклали договір № 4429129001 про обслуговування виплати заробітної плати та інших виплат співробітників клієнта в безготівковій формі.
24 червня 2020 року Банк отримав від Військової частини НОМЕР_1 заяву про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб, згідно до Правил обслуговування виплати заробітної плати та інших виплат співробітникам клієнта в безготівковій формі, якими установлено відповідний порядок відкриття рахунків за заявою.
Так, для відкриття рахунків Військова частина НОМЕР_1 надала Банку заяву-відомість, в якій був зазначений ОСОБА_1 . Банк, отримавши таку заяву, відкрив картковий рахунок позивачу 25 червня 2020 року. Згідно виписки по рахунку, кошти на рахунок позивача надійшли 26 червня 2020 року. При цьому у Банку відсутній обов'язок сповіщати про відкриття рахунку.
29 липня 2020 року кошти були отримані позивачем та за заявою позивача рахунок був закритий.
Так, з моменту відкриття рахунку по зарплатному-картковому проекту до моменту підписання договору та проведення ідентифікації по рахунку Банком встановлюється блокування на видаткові операції, рахунок активний тільки на зарахування коштів. Тільки після укладення договору-анкети про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківських рахунків фізичної особи № НОМЕР_3 банківського рахунку з позивачем 29 липня 2020 року та після проведення ідентифікації, ОСОБА_1 отримано грошові кошти через касу банку.
Вважають, що правовідносини Банку та позивача ґрунтуються на укладеному Договорі-анкеті від 29 липня 2020 року і в діяльності Банку відсутні ознаки неправомірності дій або дій, які вводять в оману будь-кого зі сторін процесу, або незаконне розповсюдження персональних даних або факт незаконної передачі персональних даних Військовій частині НОМЕР_1 , про що безпідставно та необґрунтовано зазначає позивач.
Також вважають, що у матеріалах справи відсутні докази та правові підстави щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі 42,70 грн., відсутній розрахунок заявленого розміру матеріальної шкоди.
Крім того зазначають, що позивач не довів належними та достатніми доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, причинний зв'язок між діями Банку щодо відкриття карткового рахунку та настанням тих негативних наслідків, на які посилається позивач у своїй позовній заяві.
Від Військової частини НОМЕР_1 клопотань або відзиву на позов не надійшло, ухвалу про відкриття провадження з позовом та доданими до нього документами вручено 27 січня 2021 року, що підтверджується поштовим повідомленням, яке повернулося до суду 09 лютого 2021 року (а.с. 180).
В матеріалах справи наявна відповідь на відзив ОСОБА_1 (а.с.156-163), яка ним згодом уточнювалася (а.с.169-176), та в якій позивач посилається, що він на час виникнення спірних правовідносин не був співробітником Військової частини НОМЕР_1 , отже відкриття карткового рахунку на його ім'я здійснювалося всупереч положень Інструкції «Про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів», затвердженої Постановою правління Національного Банку України від 12.11.2003 року за № 492. Зазначає, що ані Банк, ані Військова частина НОМЕР_1 не мали права здійснювати будь-яку обробку його персональних даних без його згоди.
Позивачем у відповіді на відзив здійснено розрахунок понесених матеріальних збитків, визначено загальний розмір цих збитків.
Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з листопада 2015 року по 06 вересня 2018 року проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 (а.с.76).
Між військовою частиною НОМЕР_1 та Акціонерним Товариством «Укрсиббанк» було укладено договір № 4429129001 від 15 квітня 2013 року про обслуговування виплати заробітної плати та інших виплат співробітникам клієнта в безготівковій формі (а.с. 108-109).
06 вересня 2018 року на підставі Свідоцтва про хворобу № 1129 від 26 квітня 2018 року ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в запас за станом здоров'я (а.с. 80-81).
З матеріалів справи, зокрема повідомлення Акціонерного Товариства «Укрсиббанк» від 29 липня 2020 року (а.с. 53) вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 в Акціонерному Товаристві «Укрсиббанк» 23 листопада 2015 року було відкрито рахунок для виплати заробітної плати та виплат, прирівняних до неї (Договір-анкета про відкриття та розрахунково-касове обслуговування банківських рахунків фізичної особи з Правилами № 11000590648000), який закрито 18 лютого 2019 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Нікопольський об'єднаний міський територіальний центр комплексування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, у зв'язку із звільненням з військової служби у запас; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення кулеметника військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, станом на день звільнення з військової служби 06 вересня 2018 року (а.с. 64-69).
На виконання вказаного рішення суду Військовою частиною НОМЕР_1 направлено Акціонерному Товариству «Укрсиббанк» заяву про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб від 24 червня 2020 року, в якій вказано позивача як особу, на користь якої відкривається поточний рахунок (а.с. 110).
25 червня 2020 року Акціонерним Товариством «Укрсиббанк», в рамках договору про обслуговування виплати заробітної плати та інших виплат співробітникам клієнта в безготівковій формі було відкрито картковий рахунок позивачу, укладеному з Військовою частиною НОМЕР_1 від 15 квітня 2013 року (а.с. 53) та наступного дня, тобто 26 червня 2020 року на вказаний рахунок нараховано відповідну суму грошових коштів, що підтверджується копією відомостей нарахування коштів № 3303 від 26 червня 2020 року (а.с. 52, 63).
29 липня 2020 року між Акціонерним Товариством «Укрсиббанк» та позивачем було укладено Договір-анкету про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківських рахунків фізичної особи № НОМЕР_3 , позивачем було підписано паспорт споживчого кредиту - Інформаційний лист та Довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб (а.с. 111-113). Цього ж дня відповідні грошові кошти були отримані ОСОБА_1 через касу відділення Банку, що підтверджується Випискою за картковим рахунком клієнта за період з 25 червня 2020 року по 29 липня 2020 року (а.с. 150) та було закрито рахунок за заявою позивача (а.с. 149).
В обґрунтування позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_1 посилався, що таку шкоду йому було заподіяно через протизаконні дії відповідачів, оскільки Банк незаконно передав Військовій частині НОМЕР_1 його персональні дані. Його особистої згоди на відкриття на його ім'я рахунку, обробку, зберігання та передачу третім особам його персональних даних, не було, більш того, вимогою від 31 березня 2020 року він відізвав згоду на обробку, збір та зберігання його персональних даних. Тому, на його думку, відповідачами було порушено норми Закону України «Про захист персональних даних».
Аналізуючи встановлені фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд зазначає наступне.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI), цей Закон регулює правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних. Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.
Згідно з абз.7 ч.1 ст.2 Закону № 2297-VI, персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Відповідно до абз.3 ч.1 ст.2 Закону № 2297-VI - згода суб'єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб'єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону № 2297-VI підставами для обробки персональних даних є: 1) згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; 2) дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; 3) укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних; 4) захист життєво важливих інтересів суб'єкта персональних даних; 5) необхідність виконання обов'язку володільця персональних даних, який передбачений законом; 6) необхідність захисту законних інтересів володільця персональних даних або третьої особи, якій передаються персональні дані, крім випадків, коли потреби захисту основоположних прав і свобод суб'єкта персональних даних у зв'язку з обробкою його даних переважають такі інтереси.
Пунктами 3, 5 ст. 11 Закону № 2297-VI передбачено два випадки, за яких персональні дані можуть оброблятись навіть без згоди суб'єкта персональних даних: укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних; необхідність виконання обов'язку володільця персональних даних, який передбачений законом.
Зі змісту цитованих положень Закону № 2297-VI вбачається, що підставою для обробки персональних даних може бути не тільки згода суб'єкта персональних даних на це, а й, зокрема, укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних, необхідність виконання обов'язку володільця персональних даних, який передбачений законом.
Згідно з п.5, 11 ч.2 ст.8 Закону № 2297-VI, суб'єкт персональних даних має право, зокрема, пред'являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; відкликати згоду на обробку персональних даних.
Відповідно до ч.1-3 ст.10 Закону № 2297-VI використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб'єктам відносин, пов'язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб'єкта персональних даних чи відповідно до закону. Використання персональних даних володільцем здійснюється у разі створення ним умов для захисту цих даних. Володільцю забороняється розголошувати відомості стосовно суб'єктів персональних даних, доступ до персональних даних яких надається іншим суб'єктам відносин, пов'язаних з такими даними. Використання персональних даних працівниками суб'єктів відносин, пов'язаних з персональними даними, повинно здійснюватися лише відповідно до їхніх професійних чи службових або трудових обов'язків. Ці працівники зобов'язані не допускати розголошення у будь-який спосіб персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв'язку з виконанням професійних чи службових або трудових обов'язків, крім випадків, передбачених законом. Таке зобов'язання чинне після припинення ними діяльності, пов'язаної з персональними даними, крім випадків, установлених законом.
Згідно п.3 ч.1 ст.11 Закону № 2297-VI підставами для обробки персональних даних є, зокрема, укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Тобто, відкликання згоди можливе лише стосовно майбутньої обробки персональних даних, але не тих даних, які вже були оброблені. Рішення та процеси, які були здійснені під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими.
Крім того, відповідно до п.п. 2 ч. 2 ст. 15 Закону № 2297-VI, персональні дані можуть бути видалені або знищені у разі припинення правовідносин між суб'єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником бази, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до вимог Постанови ПНБУ № 601 від 08 грудня 2004 року, яка була чинною на момент укладення договору між позивачем та Акціонерним Товариством «Укрсиббанк», документи, що утворюються в діяльності банків України підлягають збереженню протягом 10 років. Станом на сьогодні діє Постанова ПНБУ від 27 листопада 2018 року № 130, відповідно до вимог якої термін зберігання таких документів складає п'ять років. Отже, враховуючи факт припинення правовідносин між ОСОБА_1 , як суб'єктом персональних даних та Банком у 2020 році, знищення персональних даних, які містилися на паперових носіях буде здійснено у встановлений законом термін.
Про такий порядок знищення персональних даних та його термін було повідомлено позивача належним чином, про що містяться відповідні докази у даній справі (а.с. 53-55).
Отже твердження позивача щодо порушення відповідачами вимог Закону № 2297-VI не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
У даному випадку відповідачі, здійснюючи обробку персональних даних позивача діяли з метою виконання рішення суду та були направлені насамперед на відновлення порушених прав самого позивача, зокрема, нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення кулеметника військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, станом на день звільнення з військової служби 06 вересня 2018 року.
Суд вважає, що Військовою частиною НОМЕР_1 та Акціонерним Товариством «Укрсиббанк» дотримано вимог Закону України «Про захист персональних даних», а твердження позивача, що для надання та обробки персональних даних обов'язково необхідна виключно його особиста згода спростовуються самим Законом України «Про захист персональних даних».
Згідно п. 68 Інструкції «Про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів», затвердженої Постановою правління Національного Банку України від 12.11.2003 року за № 492, Банк відкриває поточні рахунки фізичним особам для здійснення деяких видів виплат (заробітної плати, дивідендів, стипендій, пенсій, соціальної допомоги, повернення надлишково сплачених сум, інших виплат) за зверненням суб'єкта господарювання, який укладає з банком договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб.
Суб'єкт господарювання для відкриття рахунків фізичним особам через свого представника (фізична особа - підприємець може подати зазначені нижче документи особисто) подає до банку такі документи:
1) заяву про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб (додаток 4);
2) перелік фізичних осіб, на користь яких відкриваються рахунки, із зазначенням ідентифікаційних даних цих осіб.
Суб'єкт господарювання, який має відкритий рахунок у цьому банку, для відкриття поточних рахунків фізичним особам може подавати до банку зазначені в пункті 68 розділу V цієї Інструкції документи в електронній формі засобами інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем, якщо це передбачено договором банківського рахунку.
Банк і суб'єкт господарювання укладають договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб.
Видаткові операції за такими рахунками здійснюються після звернення фізичної особи до банку, пред'явлення нею документів, що дають змогу банку верифікувати клієнта, та укладення договору банківського рахунку.
Судом встановлено, що після винесення Дніпропетровським окружним адміністративним судом рішення від 12 травня 2020 року, Військовою частиною НОМЕР_1 у відповідності до вимог п. 68 Інструкції «Про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів», затвердженої Постановою правління Національного Банку України від 12.11.2003 року за № 492 подано 24 червня 2020 року до Акціонерного Товариства «Укрсиббанк» заяву про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб, в якій, в якості фізичної особи, на користь якої відкрито поточних рахунок, зазначено позивача ОСОБА_1 та його персональні дані.
Після отримання такої заяви, Акціонерне Товариство «Укрсиббанк», також у відповідності до вимог п. 68 Інструкції «Про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів», затвердженої Постановою правління Національного Банку України від 12.11.2003 року за № 492 та п.п.1.1, 1.2, 1.3 Правил (Договірних Умов) Обслуговування виплати заробітної плати та інших виплат співробітникам клієнта в безготівковій формі в АТ «Укрсиббанк» (а.с. 103-107) виконав заяву та відкрив «зарплатний» картковий рахунок позивачу, на який згодом були перераховані грошові кошти.
У подальшому ОСОБА_3 було отримано відповідні грошові кошти у встановленому порядку та згідно вимог діючого законодавства.
Отже враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку, що протизаконність в діях Військової частини НОМЕР_1 та Акціонерного Товариства «Укрсиббанк» відсутня, права позивача порушені не були, належних та допустимих доказів зворотного позивачем до суду не надано.
Частинами 1 та 2 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено імперативний обов'язок щодо доказування і подання доказів у цивільному процесі, а саме зазначеною нормою вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зокрема, згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи викладені норми законодавства, суд приходить до висновку, що позивачем всупереч вимог ст. ст. 76-82 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів щодо того, що Військовою частиною НОМЕР_1 чи Акціонерним Товариством «Укрсиббанк» було завдано йому внаслідок порушення Закону України «Про захист персональних даних» матеріальну шкоду у заявленому розмірі.
З огляду на вищевказане суд не знаходить правових підстав для відшкодування шкоди в порядку визначеному ст.1166 ЦК України.
Щодо стягнення моральної шкоди з відповідачів на користь позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Враховуючи, що судом не встановлено порушення прав позивача ОСОБА_1 , то суд приходить до висновку, що підстави для відшкодування моральної шкоди також відсутні.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Зазначені норми процесуального права узгоджуються і з положеннями статті 20 ЦК України, згідно якої право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач ОСОБА_1 , як на підстави для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, тому суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі ст. 141 ЦПК України, судовий збір компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Акціонерного Товариства «Укрсиббанк» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Судовий збір віднести за рахунок держави.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О. В. Рунчева