Справа № 199/685/21
(2/199/1695/21)
Іменем України
10.03.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Остапенко А.В.,за участі представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що він з 12 серпня 2016 року перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 26.12.2019 року рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська. До розірвання шлюбу, 28.11.2017 року відповідач, як член сім'ї, зареєструвалась у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві власності на підстав договору-купівлі продажу квартири від 29.04.2014 року.
Відповідач у спірній квартирі не проживає з 07.11.2019 року, особистих речей в ній не має, комунальні послуги не сплачує.
За таких обставин, позивач просив суд визнати відповідача такою, що втратив право користування житловим приміщенням.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав суду пояснення аналогічні викладеним у позові.
Відповідач в судовому засіданні проти позову не заперечувала.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплено право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16,386,391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379,382 ЦК України).
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно п. 40 рішення ЄСПЛ в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 2 грудня 2010 року згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Прокопович проти Росії").
Статтею 386 ЦК України встановлено засади захисту права власності, відповідно до якої держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, має право звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Одним із способів захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, відповідно до вимог ст.391 ЦК України, є право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним користування та розпорядження своїм майном.
Судом встановлено, що позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 29 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бунякіною О.В., належить квартира АДРЕСА_1 .
Відповідач по справі є колишньою дружиною позивача, яка була зареєстрована у квартирі з 28 листопада 2017 року, та шлюб з якою було розірвано рішенням Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська від 26 грудня 2019 року.
Відповідач у вказаній квартирі не мешкає з листопада 2019 року, особистих речей в квартирі не має, оплату комунальних послуг не здійснює, що підтверджено актом ОСББ «НАШ ДОБРОБУТ 25» від 05.12.2021 року, а також поясненнями самої відповідачки.
Відповідно до ч.1 ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідач не проживає у житлі понад один рік без поважних причин, а тому є такою, що втратила право користування спірним житлом.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Керуючись ст.ст. 12,81,133,141,263-265 ЦПК України, ст. ст. 391,405 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,- задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 908,00 грн.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складання повного судового рішення апеляційної скарги.
Суддя