Справа № 758/7505/20
Категорія 65
(ЗАОЧНЕ)
22 лютого 2021 року місто Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Ларіонової Н.М.,
при секретарі судового засідання Гальчинській А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
В липні 2020 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м.Києва з позовом, в якому просить усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 , шляхом визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування вищевказаною квартирою. Позов мотивує тим, що він є власником вказаної квартири. Зазначає, що в даній квартирі зареєстрований відповідач, який ще мав бути виписаний попереднім власником квартири, згідно умов договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 16.10.2019 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Агарковою А.М. (п.договору 1.5), втім, такі умови виконані попереднім власником не були, та ОСОБА_2 досі зареєстрований, тоді як витрати на утримання квартири не несе, особистих речей в квартирі немає. Всі обов'язки, що випливають з утримання житлового приміщення, покладені на позивача. Вважає, що подальша формальна реєстрація відповідача у вказаній квартирі є порушенням його прав. Вважає, що відповідач втратив право користування житловим приміщенням як такий, що не користується ним понад один рік без поважних причин.
Провадження у справі відкрито ухвалою від 05.08.2020 р. з призначенням розгляду за правилами спрощеного провадження з викликом сторін.
До початку судового засідання від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, в якій позовні вимоги останній підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених в позові, просив задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення поштової кореспонденції, в зв'язку з чим відповідно до вимог ст.ст.223 ч.4, 280 ЦПК України розгляд даної справи проведений в заочному порядку.
Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція) гарантується кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (п.1 ст.8 Конвенції).
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п.1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п.2 ст.8 Конвенції.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло: житловий будинок, садиба, квартира.
Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Судом встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 16.10.2019 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Агарковою А.М., зареєстровано в реєстрі за № 2577.
Позивач є єдиним власником вищевказаної квартири.
Як вбачається з довідки про реєстрацію місця проживання особи за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Подільської РДА у м.Києві від 04.08.2020 р., ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Тобто, на час розгляду справи у спірній квартирі зареєстрований відповідач ОСОБА_2 , який і був там зареєстрований на момент укладення вищевказаного договору.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно п. 1.5 вищевказаного Договору купівлі-продажу квартири від 16.10.2019 р., ОСОБА_2 мав бути попереднім власником квартири знятий з реєстрації не пізніше 30 календарних днів з дня підписання такого договору, втім такого зняття не відбулось, та відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання - ОСОБА_2 дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , та згідно актів про фактичне місце проживання від 16.10.2019 р., 16.12.2019 р., 10.02.2020 р., 10.03.2020 р., 06.05.2020 р. та 14.06.2020 р. - не проживає за вказаною адресою.
За змістом ст.156 ч.1 Житлового Кодексу України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.
Згідно ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Усунення перешкод власник може вимагати навіть тоді, коли ці перешкоди не пов'язані з позбавленням його володінням майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. (Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, Справа № 6-709цс16).
Відповідно до вимог ч.4 ст.156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє права членів сім'ї власника права користування займаним приміщенням.
Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідач не є власником квартири, не проживає в ній та ніколи не проживав з часів придбання квартири позивачем, його зняття з місця реєстрації мало договірний характер, а відтак, суд вважає, що реєстрація відповідача в квартирі позивача, порушує право останньої як власника квартири.
При визнанні судом відповідача таким, що втратила право користування житловим приміщенням, судом не вбачається порушення пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відповідач тривалий час не проживає у зазначеній квартирі.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем.
Відповідно до вимог ст.72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Судом не встановлено обставин, які б свідчили про вчинення власником квартири перешкод відповідачу у користуванні жилим приміщенням.
Таким чином, відповідач втратив право користування жилим приміщенням, а саме квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки відсутній у даному житловому приміщенні, чим перешкоджає власнику у здійснені права користування та розпоряджання квартирою.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання та місця перебування особи здійснюється відповідним органом спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Згідно зі ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є підставою для зняття особи з реєстраційного обліку відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» і зазначення про це у рішенні суду є зайвим.
Відповідно до Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання», зняття особи з реєстраційного обліку проводиться компетентними, уповноваженими на це органами, зокрема, на підставі рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням і лише в разі відмови цього органу здійснити зняття особи з реєстраційного обліку на підставі рішення суду, такі дії можуть бути оскаржені до суду із залученням компетентного органу в якості відповідача.
Згідно ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Усунення перешкод власник може вимагати навіть тоді, коли ці перешкоди не пов'язані з позбавленням його володінням майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. (Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, Справа № 6-709цс16).
Оскільки відповідач не є власником квартири, не проживає в ній, не є членом сім'ї власника квартири, витрати по утриманню квартири не несе, комунальні послуги не сплачує, суд вважає, що реєстрація відповідача в квартирі позивача порушує право останньої як власника квартири.
Таким чином, у зв'язку із викладеним, аналізуючи зібрані у справі докази та вимоги чинного законодавства, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ґрунтуються на законі, підтверджуються зібраними у справі доказами та не порушують прав та інтересів третіх осіб, тому позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
На підставі ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.156 ЖК України, ст.3,7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 405 ЦК України, керуючись п.15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (2017 р.), ст.ст.4, 81,77-83, 89, 95, 258, 263-265, 268, 280-282, 354, 355 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити в повному обсязі.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд м. Києва.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.
Суддя Н.М. Ларіонова